ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

                      “Світловодський завод “Скло”

на                    постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

                        від 12.09.2006р.

у справі          №17/6

за позовом     Товариства з обмеженою відповідальністю “Світловодський завод “Скло”

до                     Відкритого акціонерного товариства “Кіровоградобленерго”

про                        стягнення 114 171,95 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Дівін К.Г. (довіреність від 08.09.06),

від відповідача: Єременко Н.В. (довіреність №1445/07 від 28.12.05),

                       Даценко О.О. (довіреність №94/07 від 20.01.06),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Світловодський завод “Скло” звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Кіровоградобленерго” і просило суд, з урахуванням уточних позовних вимог, стягнути з останнього 78026,06 грн. безпідставно отриманих і збережених без достатньої правової підставі грошових коштів, 11489,66 річних, а також 24656,23 грн. інфляційних збитків.

Позовні вимоги мотивовані тим, що  додатком №3.1., який є невід’ємною частиною укладеного між сторонами договору від 17.10.2000р. №23-ПО12 на користування електричною енергією, узгоджено та зафіксовано перелік встановлених на підприємстві позивача лічильників та трансформаторів струму. У цьому додатку було визначено клас трансформаторів струму 1000/5 з коефіцієнтом трансформації 200.

Позивачем проводилась оплата за спожиту електроенергію на підставі показників лічильників з урахуванням коефіцієнту трансформації 200.

Проте, у період з 05.02.2000р. по 07.02.2003р. повноважними представниками відповідача було проведено перевірку засобів обліку електричної енергії, за результатами якої було складено акт №0001554 від 07.02.2003р., яким зафіксовано, що трансформатори струму  відповідають номіналу 500/5, тобто коефіцієнт трансформації дорівнює 100.  

Таким чином, позивач вважає, що ним перераховувалися відповідачу суми, які не відповідають фактичним обсягам спожитої електричної енергії. Застосовувався подвійний коефіцієнт трансформації для розрахунку вартості фактично спожитої електроенергії за період з 05.02.2000р. по 05.02.2003р., у зв’язку з чим виникла переплата у сумі 78026,06 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст.ст.1212 ЦК України, як безпідставно отримані грошові кошти.

Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилався на те, що позивач сам надав відомості про розрахункові лічильники та трансформатори струму, підписав договір, подавав звіти для нарахувань за спожиту електричну енергію, а тому у нього відсутні підставі для повернення заявлених до стягнення коштів.

Окрім того, відповідач просив суд застосувати строк позовної давності, оскільки він вважає, що позивач повинен був довідатися про порушення свого права  у момент підписання договору і саме з цього дня починається перебіг строку позовної давності, тобто з 17.10.2000р.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 05.05.2005р. (суддя Таран С.В.) позовні вимоги задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача 78026,06 грн., збережених без достатньої правової підстави, 11 489,66 грн. річних, 24656,23 грн. інфляційних збитків та судові витрати.

При цьому, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст.257, 536, 625, 1212, 1214 ЦК України та виходив з того, що позивачем за період з 05.02.2000р. по 05.02.2003р. перераховувалися відповідачу суми, які не відповідають фактичним обсягам спожитої електроенергії.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, судом першої інстанції відхилено, оскільки  за висновком суду днем виникнення права на позов слід вважати день витребування позивачем безпідставно отриманого майна, а саме з моменту направлення позивачем відповідачу претензії на суму 78026,06 грн. за №158 від 24.11.2005р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. (головуючий, суддя Крутовських В.І., судді Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова мотивована тим, що грошові кошти, сплачені позивачем на рахунок відповідача, були отримані останнім на підставі укладеного між сторонами договору на користування електричною енергією та поданих позивачем звітів про спожиту електроенергією, а відтак отримані підставно.

Не погоджуючись з  вказаною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст.15, 16, 20, 256, 257, 261, 1212, 1214 ЦК України та порушенням норм процесуального права, а саме ст.43 ГПК України.

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами даного спору укладено договір від 17.10.2000р. №23-ПО12 на користування електричною енергією, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов’язання поставляти позивачу електричну енергію в обсягах та на умовах, передбачених цим договором, а позивач –проводити оплату отриманої електроенергії.

Пунктами 2.2.9 та 2.2.10 договору сторони встановили, що споживач зобов’язується забезпечувати відповідність схеми електропостачання з урахуванням категоричності струмоприймачів, обумовлених в акті розмежування балансової належності електромереж (додаток №8 до договору), з визначенням окремої схеми надійного живлення, а також нести відповідальність за збереження розрахункових приладів обліку та пломб на них (додатки №3.1., 3.2., 3.3. договору).

Відповідно до п.3.1. Правил користування електричною енергією межа експлуатаційної відповідальності між споживачами і електропередавальною організацією за стан і обслуговування суміжних електроустановок фіксується в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін.

Пунктом 3.15 договору передбачено, що межа відповідальності за стан та обслуговування електроустановок визначається актом розмежування балансової належності електромереж і експлуатаційної відповідальності сторін (додаток №8), відповідно до якого підстанція 202 належить позивачу. На цій же підстанції встановлені і прилади обліку.

Відповідно до п.6.2 Правил користування електричною енергією для укладення договору про постачання електричної енергії споживач має надати енергопостачальній організації відомості щодо розрахункових засобів обліку.

Згідно до додатку № 3.1. до договору позивач надав перелік своїх розрахункових лічильників, де зазначено, що на території позивача встановлено трансформаторну підстанцію 202 з номінальним значенням трансформаторів струму 1000/5.

05.02.2003р. спеціалістами відповідача було здійснено перевірку засобів обліку електричної енергії, що розташовані на території позивача. За результатами перевірки складено акт від 05.02.2003р. №0001554, яким зафіксовано факти порушення позивачем Правил користування електричною енергією шляхом зміни схеми включення розрахункових лічильників (активного та реактивного) з трансформаторами струму та зазначено, що трансформатори струму відповідають номіналу 500/5.

Для настання відповідальності достатньо самого факту порушення відповідно до п.4.9 Правил користування електричною енергією, яким встановлено, що відповідальність за стан приладів обліку несе організація, на балансі якої вони знаходяться, або організація, яка здійснює їх експлуатацію на підставі відповідного договору.

На підставі  встановленого цим актом факту того, що трансформатори струму відповідають номіналу 500/5, тобто коефіцієнт трансформації дорівнює 100, позивач вважає, що ним у період з 05.02.2000р. по 07.02.2003р. перераховувалися відповідачу суми, які не відповідають фактичним обсягам спожитої електричної енергії, оскільки застосовувався інший коефіцієнт трансформації для розрахунку вартості фактично спожитої у цей період електроенергії, а саме 200.

Таким чином, предметом даного позову є  повернення сплачених позивачем відповідачу у період з 05.02.2000р. по 07.02.2003р.  грошових коштів у сумі 78026,06 грн.,  а підставою -  стаття 1212 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно.

Із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов’язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач сам надавав відомості про розрахункові лічильники і трансформатори струму, підписав договір з усіма додатками до нього без зауважень, надавав звіти для нарахувань за спожиту електричну енергію, а відповідач згідно з поданими позивачем відомостями, виставляв рахунки, які позивач оплачував самостійно без заперечень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач підставно набув спірне майно (грошові кошти у сумі 78026,06 грн.), тому він  не зобов’язаний повернути його позивачу.

Так, відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Кіровоградської області від 18.07.2005р., залишеним без змін поставною Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.11.2005р., в іншій справі №11/244, в якій брали участь ті самі сторони, встановлено, що розрахунки між сторонами за договором від 17.10.2000р. №23-ПО12 проводились відповідно до умов договору та на підставі звітів споживача про обсяги спожитої електричної енергії, які позивач надавав електропостачальнику.

Цими ж судовими актами встановлено, що представниками відповідача проводилась попередня перевірка позивача, а саме  04.04.2001р., що підтверджується актом і приписом, і при її проведенні зауваження при підключенні трансформаторів струму і приборів обліку –відсутні.

В матеріалах даної справи також міститься вказаний акт припис відповідача від 04.04.2001р., складений у присутності представника позивача –електрика Лубяного О.В. та підписаний представниками обох сторін, яким зафіксовано, що  наявні на підприємстві позивача трансформатори струму відповідають номіналу саме 1000/5 з коефіцієнтом трансформації 200 (а.с.68 т.1).

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує  заперечення проти позову.

Згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть  підтверджуватись іншими засобами доказування.

В супереч приписам названих статей позивач не довів належними й допустимими доказами, що з  моменту укладення з відповідачем договору від 17.10.2000р. №23-ПО12 на користування електричною енергією та додатків до нього, до моменту здійснення відповідачем перевірки 05.06.2003р., на підприємстві позивача був встановлений  трансформатор струму номіналом саме 500/5 з коефіцієнтом трансформації 100, а не номіналом 1000/5 з коефіцієнтом 200, як зазначено безпосередньо позивачем у договорі та додатку №3.1 до нього та зафіксовано в акті приписі відповідача від 04.04.2001р.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування  оскаржуваної постанови немає.

З урахуванням всіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Світловодський завод “Скло” залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.09.2006р. у справі №17/6  - без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій