АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-кп/775/430/13 Головуючий у 1-ій інстанції: Федько С.П.
Категорія ч.1 ст. 382 КК України Доповідач: Васильєв О.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Васильєв О.П.
суддів Чепура О.М., Гладуна В.Р.
при секретарі Волошиной К.О.
за участю прокурора Стьобіна Д.В.
обвинуваченої ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 та апеляцію обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок судді Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 21 травня 2013 року у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12013051030000576 від 24 січня 2013 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Горлівки Донецької області, з вищою освітою, яка працює спеціалістом з охорони праці в Горлівському Автотранспортному технікумі ДонНТУ, не одружена, не засуджена згідно за ст. 85 КК України, яка проживає в АДРЕСА_2,
визнано винною за ч.1 ст. 382 КК України та призначене покарання у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 8500 гривень.
ВСТАНОВИВ:
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 червня 2010 року по цивільній справі № 2-382/2010 ОСОБА_2 зобов'язана усунути перешкоди ОСОБА_4 у використанні квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 зобов'язано знести побудоване господарське приміщення літ. 3 квартири АДРЕСА_2, привести до первісного стану покрівлю і стіну квартири АДРЕСА_1. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 17 вересня 2010 року по справі № 22-14003/10 дане рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 червня 2010 року по цивільній справі № 2-382/2010 в частині зобов'язання ОСОБА_2 знести побудоване господарське приміщення літ. З квартири АДРЕСА_2, привести до первісного стану покрівлю і стіну квартири АДРЕСА_1, залишено без змін. У відповідності до ст. 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_2 зобов'язана виконувати рішення суду, що набрало законної сили. Державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Горлівського міського управління юстиції 30 листопада 2010 року відкрито виконавче провадження по виконанню даного рішення. З метою виконання рішення державним виконавцем неодноразово направлялись вимоги на адресу АДРЕСА_2. за місцем проживання ОСОБА_2 Однак ОСОБА_2 рішення суду не виконувалось. 17 червня 2011 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_2 за невиконання рішення суду. 12 серпня 2011 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_2 за невиконання законних вимог державного виконавця. Під час проведення виконавчих дій протягом 2010-2012 років по виконавчому провадженню ОСОБА_2 ніяких заходів для виконання рішення суду від 25 червня 2010 року не зробила, хоча достовірно знала, що вона зобов'язана усунути перешкоди ОСОБА_4 у використанні квартири АДРЕСА_1, а також зобов'язана знести господарське приміщення літ. 3 квартири АДРЕСА_2, привести до первісного стану покрівлю і стіну квартири АДРЕСА_1. Таким чином, в період часу з вересня 2010 року по даний час ОСОБА_2, яка мешкає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_2, достовірно знала, що вона зобов'язана усунути перешкоди ОСОБА_4 у використанні квартири АДРЕСА_1, а також зобов'язана знести господарське приміщення літ. 3 квартири АДРЕСА_2, привести до первісного стану покрівлю і стіну квартири АДРЕСА_1, зазначених дій не виконувала, чим не виконала зазначене рішення суду.
В апеляції адвокат ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції скасувати, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої та постановити новий вирок, яким звільнити ОСОБА_2 від кримінального покарання у зв'язку з передачею на поруки. Вважає, що призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості та особі засудженої, оскільки за своїм розміром є явно несправедливим з точки зору суворості і підлягає зміні в бік пом'якшення. Зазначає, що ОСОБА_2 в судовому засіданні винною себе визнала та розкаялась, має позитивні характеристики за місцем свого проживання та праці, раніше не судима.
В апеляції обвинувачена ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції скасувати, направивши провадження на новий судовий розгляд. Вважає, що вирок суду першої інстанції занадто суворим, у зв'язку з необґрунтованістю. Крім того, вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує на те, що отримує заробітну плату у розмірі 1474 гривні, мешкає сама, тому розмір призначеного штрафу є надто великим, щоб сплатити його.
На апеляції адвоката ОСОБА_3 та обвинуваченої ОСОБА_2 надійшли заперечення від потерпілого ОСОБА_4, який просить залишити вирок суду першої інстанції без змін. Вказує, що вина ОСОБА_2 повністю доведена в судовому засіданні, суд призначив їй покарання у вигляді мінімального розміру штрафу, тому не має причин для зміни вироку суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача ,прокурора та потерпілого , які просили залишити апеляції без задоволення , а вирок суду без змін , обвинувачену ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_3, які підтримали вимоги своїх апеляцій ,переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції необхідно залишити без змін, за наступних обставин:
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення ,передбаченого ст..382 ч.1 КК України , оскільки вона умисно не виконала рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 червня 2010 року , набуло законної сили.
Апеляційний суд критично ставиться до доводів обвинуваченої ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_3 про те ,що обвинувачена ,враховуючи її матеріальний стан не могла виконати рішення суду з поважних причин, оскільки знесення побудованого господарського приміщення та приведення до первісного стану покрівлі та стіни квартири ,потребує значних витрат на які у обвинуваченої не вистачає коштів.
Зокрема, зі змісту пояснень потерпілого ОСОБА_4 вбачається ,що ці доводи не відповідають дійсності, а витрачені обвинуваченою ОСОБА_2 кошти на побудову господарського приміщення значно перевищують витрати необхідні для виконання рішення суду.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи є необґрунтованими, оскільки в апеляції не конкретизовано які саме обстави не відповідають дійсності і в чому саме полягає невідповідність висновків суду.
Апеляційний суд вважає ,що відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, за своїм внутрішнім переконанням, призначив обвинуваченій справедливе покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченої та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Суд першої інстанції, обираючи вид і міру покарання ОСОБА_2, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини справи та дані про особу обвинуваченої, яка не судима згідно зі ст. 85 КК України, за місцем роботи характеризується позитивно.
Відповідно до вимог ст. 66 КК України суд першої інстанції прийняв як обставину пом'якшуючу покарання визнання вини обвинуваченої у скоєному.
Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Суд першої інстанції , враховуючи обставини справи та особистість обвинуваченої ,прийшов до обґрунтованого висновку про те, що звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності з передачею на поруки колективу установи Горлівського автотранспортного технікуму Дон НТУ неможливо.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував те , що ОСОБА_2 раніше вже притягувалась до кримінальної відповідальності ,що унеможливлює застосування до неї положень ст. 47 КК України.
З огляду на вказане вище, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг адвоката ОСОБА_3 та обвинуваченої ОСОБА_2 є необґрунтованими і їх апеляції задоволенню не підлягають.
Даних, які можуть бути підставами для скасування вироку суду першої інстанції, перевіркою матеріалів справи не встановлено.
Враховуючи вказане вище, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги адвоката ОСОБА_3 та обвинуваченої ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, вирок Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 2013 року, залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, апеляційний суд , -
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_3 та обвинуваченої ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Вирок Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.
Судді: