Головуючий суду 1 інстанції - Дьоміна О.П.
Доповідач - Галан Н.М.
Справа № 430/2035/13-ц
Провадження № 22ц/782/4021/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2013 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого: Галан Н.М.
суддів: Назарової М.В., Українцевої Л.Д.,
при секретарі: Кушнарьовій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції на ухвалу Станично-Луганського районного суду Луганської області від 29 серпня 2013 року за поданням головного державного виконавця відділу виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції про обмеження права виїзду за межі України стосовно ОСОБА_2,-
ВСТАНОВИЛА
Ухвалою суду, яка оскаржується, подання старшого державного виконавця державної виконавчої служби Станично- Луганського районного управління юстиції про обмеження права виїзду за межі України стосовно ОСОБА_2 було залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати ухвалу суду, прийняти нове рішення , задовольнивши зазначене подання про обмеження права виїзду за межі України боржника, мотивуючи тим, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 «Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї» кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України».
Положеннями статті 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:
-якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (пункт 2);
- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань (пункт 5); якщо до нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (пункт 8).
За змістом пункту 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Статтею 90 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у пункті 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у пункті 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, що має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежного.
Відповідно до положення частини 2 статті 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».
Оскільки, відповідно до частини 2 статті 377-1 ЦПК України, подання державного виконавця розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування.
Ухиленням боржника від виконання своїх зобов'язань не можна вважати лише наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашення боргу в добровільному порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у ВДВС Станично-Луганського МРУЮ знаходиться виконавчий лист № 1-145 від 16.08.2012 року, виданий Станично-Луганським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Станично-Луганського РТМО 3012,20 грн.
07.06.2013 року було відкрито виконавче провадження № ВП 38422637.
У ході виконання вищезазначеного виконавчого документа державним виконавцем зроблені запити до обліково-реєстраційних установ (БТІ, ВДАІ, Держкомзему), щодо наявності зареєстрованого за боржником рухомого та нерухомого майна.
Борг станом на 23.08.2013 року складає 2715,31 грн.
Державним виконавцем був перевірений за місцем реєстрації боржник, а саме за адресою: АДРЕСА_1, та було встановлено зі слів сусідів, що ОСОБА_2 збирається покинути територію України та виїхати за кордон з метою заробітку. Боржник не виконує зобов'язання покладені на нього вироком, у зв'язку з чим ВДВС Станично-Луганського РУЮ просив обмежити ОСОБА_2 право на виїзд за межі України.
Згідно зі ст. 377-1 ч. 1 ЦПК України - питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Відповідності зі ст. 377-1 ч. 1 ЦПК України - питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Пославшись на вищевказані норми,суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскільки ВДВС Станично-Луганського РУЮ не надано доказів про те, що ОСОБА_2 дійсно ухиляється від виконання наявних в нього зобов'язань та має наміри залишити територію України, бо самі виклики не є доказами, оскільки до них не надано поштового повідомлення про вручення виклику або інших доказів, що посвідчують належне повідомлення боржника, а свідчення сусідів не мають підтвердження наміру боржника залишити місце проживання та виїзду його за кордон, не має підстав вважати, що боржник ухиляється від явки за викликом до ВДВС та виконання покладених на нього зобов'язань за вироком суду, крім того з акту державного виконавця від 14.06.2013 року вбачається, що на момент виходу державного виконавця боржник був дома та зобов'язався частково сплачувати борг.
Таким чином, суд 1 інстанції прийшов до вірного висновку, відмовивши у задоволенні подання державного виконавця щодо обмеження права виїзду за межі України боржника.
Апелянт не надав доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги є підставою звернення державного виконавця до суду з поданням щодо обмеження права виїзду за межі України гр..ОСОБА_2
. Відтак, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги немає.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає доводи апеляційної скарги необгрунтованими та такими, що не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Керуючись ст..209,303, 304, 307, 312 ЦПК України, судова колегія
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції відхилити.
Ухвалу Станично-Луганського районного суду Луганської області від 29 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набуває чинності негайно, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Судді: