АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

08 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого: судді Фрич Т.В.,

суддів: Рибака І.О., Сітайло О.М.,

секретаря судового засідання - Пазюка Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12013110080006668 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 серпня 2013 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. ГореничіКиєво - Святошинського району, Київської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, маючого на утриманні матір похилого віку, не працюючого, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого:

- 18 лютого 1983 року вироком Києво - Святошинського районного суду Київської області за ч. 2 ст. 140 КК України (1960 року) на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю призначеного судом покарання з урахуванням його скорочення на підставі акту амністії;

- 25 жовтня 1985 року вироком Придніпровського районного суду міста Черкаси за ч. 2 ст. 140 КК України (1960 року) з урахуванням ст. 43 КК України (1960 року) на три роки 20 днів позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 08 червня 1988 року по відбуттю призначеного судом покарання;

- 13 червня 1990 року вироком Бородянського районного суду Київської області за ч. 3 ст. 140 КК України (1960 року) на три роки позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений з місць позбавлення волі 21 березня 1993 року по відбуттю призначеного судом покарання;

- 27 березня 1995 року вироком Києво - Святошинського районного суду Київської області за ч. 2 ст. 140 КК України(1960 року) на один рік та шість місяців позбавлення волі з конфіскацією Ѕ майна, звільнений з місць позбавлення волі 27 вересня 1996 року по відбуттю призначеного судом покарання;

- 12 серпня 1998 року вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області за ч. 2 ст. 206 КК України (1960 року) на один рік та шість місяців позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 18 серпня 1999 року за актом амністії;

- 16 лютого 2001 року вироком Коростенського міського суду Житомирської області за ч. 3 ст. 141 КК України (1960 року) на сім років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково 13 грудня 2006 року, невідбутий строк покарання - 8 місяців 1 день;

- 24 квітня 2008 року вироком Коростенського міського суду Житомирської області за ч. 3 ст. 185 КК України на три роки із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 листопада 2009 року іспитовий строк скасовано і направлено для відбування призначеного судом покарання, звільнений з місць позбавлення волі 22 березня 2013 року по відбуттю призначеного судом покарання,-

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора - Карпука Ю.А.,

в с т а н о в и л а:

Згідно з вироком Святошинського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК Українита призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 рахувати з 20 травня2013 року. По справі вирішено питання щодо речових доказів. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 - тримання під вартою - залишено без змін, продовжено строк тримання під вартою до набрання вироком законної сили на строк 60 днів, який рахувати з 21 серпня 2013 року, тобто по 19 (включно) жовтня 2013 року, і утримувати його у Київському слідчому ізоляторі №13 управління державної пенітенціарної служби України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області.

Судом визнано доведеним, що 13 травня 2013 року приблизно о 16 год. ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння на території цвинтаря по вул. Кільцева дорога в місті Києві, діючи з корисливих мотивів і з метою власного збагачення за рахунок чужого майна, повторно, із застосуванням насильства до потерпілого ОСОБА_2, 1938 р.н., що не було небезпечним для життя та здоров'я останнього і виразилося у нанесенні йому ударів по голові, відкрито викрав з кишень одягу ОСОБА_2 належне йому майно, а саме мобільний телефон «Нокіа», вартістю150 грн, тростину для ходьби вартістю 400 грн, гроші в сумі 42 грн, зникнувши з місця події.

Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Святошинського районного суду міста Києва від 21 серпня 2013 року та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі.

Апелянт посилається на незаконність вироку суду, оскільки призначене йому покарання є занадто суворим та несправедливим і на його думку не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Суд не врахував повне зізнання вини, щире каяття, часткове усунення заподіяної шкоди та те, що він має на утриманні двох неповнолітніх дітей та матір похилого віку. Також судом першої інстанції не було взято до уваги те, що потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні просив суд суворо його не карати, так як він не мав до нього будь-яких претензій матеріального та морального характеру.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та вважав необхідним вирок залишити без змін; провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає виходячи з наступних підстав.

Суд, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, та визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, оскільки учасники судового провадження правильно розуміли зміст цих обставин, і у суду не було сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. В зв'язку із цим, суд правомірно розглянув кримінальне провадження в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст.186 КК України учасниками судового провадження не оспорюються та не оскаржуються, а тому відповідно до вимог ст.404 КПК України апеляційною інстанцією не перевіряються.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, те, що він на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні матір похилого віку.

Крім цього, суд визнав обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, його щире каяття, часткове усунення заподіяної шкоди, завданої злочином. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнав вчинення ним злочину у стані алкогольного сп'яніння, щодо особи похилого віку та рецидив злочинів.

Тобто, вирішуючи питання про те, яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, врахував всі ті обставини, які повинні бути враховані ним при вирішенні цього питання.

Саме з урахуванням всіх цих обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке, як визнав суд, буде необхідним й достатнім для його виправлення та перевиховання, а також для попередження вчинення ним нових злочинів, з чим погоджується і колегія суддів.

Що ж стосується доводів, наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1, то вони не можуть бути визнані достатніми підставами для зміни вироку та пом'якшення йому призначеного судом першої інстанції покарання.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на безпідставність доводів апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд не врахував повне зізнання вини, щире каяття, часткове усунення заподіяної шкоди та те, що він має на утриманні матір похилого віку, оскільки вказані обставини були враховані судом першої інстанції при винесенні вироку.

Суд вірно зазначив про те, що ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав, щодо своїх неповнолітніх дітей, а тому його доводи про те, що вони знаходяться на його утриманні, колегія суддів вважає безпідставними.

Таким чином, вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_1 судом першої інстанції ухвалений з дотриманням вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Підстави для його зміни через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості відсутні, а тому апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -

п о с т а н о в ил а:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 серпня 2013 року відносно ОСОБА_1- залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_1 - в той же строк з дня вручення йому копії даної ухвали.

Судді: _____________ _____________ _____________

Справа № 11-кп/796/521/2013

Категорія: ст.186 ч.2 КК України

Головуючий в 1 інст.: Дячук С.І.

Доповідач: Фрич Т.В.