ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2006 р.                                                                                Справа №  10/74

За позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Чернівці

до фірми “Здвижин”, м. Вижниця Чернівецької області

про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для інвалідів у сумі 4950,00 грн.

Суддя Ковальчук Т.І.

Секретар судового засідання Лагадин Т.І.

Представники:

Від позивача – Лінецький Р.І., головний спеціаліст, дов. № 01-3/9 від11.01.2006 р.

Від відповідача – Чепіль І.Д., дов. від 23.05.2006 р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році в сумі 4950 грн.

Ухвалою від 11.05.2006 р. справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 25.05.2006 р.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у відповідності до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідач у 2005 році повинен був самостійно визначити норматив робочих місць для інвалідів і забезпечити створення та зайнятість на них інвалідів у порядку, визначеному цим Законом та Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, проте не виконав зазначеного обов’язку, в зв’язку з чим згідно зі ст. 20 зазначеного Закону повинен сплатити штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати за одне нестворене місце для працевлаштування інвалідів.

У відзиві відповідач позов не визнав з тих підстав, що згідно зі ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування інвалідів здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, а також тому, що позивач не дотримав порядку досудового врегулювання спору.

В судовому засіданні 25.05.2006 р. представник позивача позов підтримав, представник відповідача позов не визнав, зокрема пояснив, що у 2005 році на підприємстві відповідача було працевлаштовано 2 інваліди, на підтвердження чого надав копії пенсійних посвідчень цих осіб. У зв’язку з викладеним ухвалою від 25.05.2006 р. розгляд справи було відкладено на 08.06.2006 р. для надання відповідачем доказів у підтвердження працевлаштування інвалідів у 2005 році.

У судовому засіданні 08.06.2006 р. представник позивача просив позов задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував, у тому числі й з тих підстав, що у 2005 році на підприємстві працювало 2 інваліди, яких помилково не було вказано у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та додатково подані документи, встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні відносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 15.06.2004 р. № 1773-IV  (далі – Закон), для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця (в редакції Закону, чинній у 2005 році).

Згідно зі звітом форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік відповідач повинен був створити одне робоче місць для працевлаштування інвалідів, однак у поданому ним до Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіті про створення такого місця не вказано (а.с. 4).

У відповідності до п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 р., робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів.

З наданих відповідачем додаткових документів, а саме копій пенсійних посвідчень та витягів з трудових книжок, вбачається, що протягом 2005 року на підприємстві відповідача працювало два інваліди, а саме: Павлюк Л.В. та Булига В.І. (а.с.16,17,27,28).

Таким чином, у ході розгляду справи судом встановлено, що незважаючи на те, що у звіті  № 10-ПІ за 2005 рік відповідачем не вказано про працевлаштування інвалідів згідно з визначеним нормативом, фактично ним було створено і введено шляхом працевлаштування інвалідів два робочих місця, відтак вимоги ст. 19 Закону виконано, тому підстав для задоволення позову немає.  

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.          У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративого судочинства України , якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  КАС України,  постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена в повному обсязі, проголошена і підписана 09 червня 2006 року.

Суддя                                                                           Ковальчук Т.І.