донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
15.10.2013 р. справа №913/1783/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Манжур В.В.
суддівБудко Н.В., Москальової І.В.,
при секретарі Пеленовій О.О.
за участю представників сторін: від позивача (скаржника): Фролов С.Г. - за довіреністю
від відповідача: від третьої особи:не з'явився не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА», с.Шуліківка, Біловодського району, Луганської області
на рішення господарського суду Луганської області
від22.08.2013р. (повний текст складено 23.08.2013р.)
по справі№ 913/1783/13 (суддя Фонова О.С.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА», с.Шуліківка, Біловодського району, Луганської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ», с.Литвинівка, Біловодського району, Луганської області
за участю третьої особи,
яка не заявляє самостійних
вимог на предмет спору,
на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
«Компанія «НІКО-ТАЙС», м.Київ
про визнання дійсним договору купівлі-продажу
№426 та визнання права власності,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА», с.Шуліківка, Біловодського району, Луганської області, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ», с.Литвинівка, Біловодського району, Луганської області про дійсним договору купівлі-продажу №426 від 16.03.2012р. 78/100 частини будівлі ремонтно-механічної майстерні, розташованої за адресою: 92815, Луганська область, Біловодський район, с.Литвинівка, вул.Шевченка, 5, та визнання права власності та вказаний об'єкт.
Рішенням господарського суду Луганської області від 22.08.2013р. у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА» було відмовлено з посиланням на те, що приписи ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до вказаного договору, а тому й відсутні підстави для визнання права власності на зазначене майно.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА» звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 22.08.2013р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «СЛОБОДА» задовольнити повністю.
Скаржник вважає, що місцевим господарським судом порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому судове рішення підлягає скасуванню.
Представники товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» у судове засідання не з'явилися, причину неявки до суду не повідомили, незважаючи на те, що про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» у відзиві від 04.10.2013р. вважає рішення господарського суду луганської області від 22.08.2013р. законним та обґрунтованим, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Агрофірма ЛББ» відмовити, а також просить розглянути справу без участі представника.
Оскільки явка представників сторін не визвалась обов'язковою та неявка їх представників у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.
Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу та не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.03.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» (продавець) був укладений договір №426 купівлі-продажу (далі за текстом - договір), згідно умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця об'єкт нерухомості що належить продавцю, - 78/100 частин будівлі ремонтно-механічної майстерні, розташованої за адресою: 92815, Луганська область, Біловодський район, с.Литвинівка, вул.Шевченка, 5,а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його.
Згідно платіжного доручення №61 від 19.03.2012р. покупець (ТОВ «Агрофірма ЛББ») сплатив продавцеві за майно, згідно умов договору, 162165,00грн.
20.03.2012р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі 78/100 частин будівлі ремонтно-механічної майстерні.
В пункті 5.1. договору сторони визначили, що продавець зобов'язаний в строк до 30.03.2012р. підготувати всі необхідні документи для нотаріального посвідчення договору та повідомити покупцю про місце та час проведення нотаріальних дій.
В листах від 05.04.2012р., від 14.06.2012р., від 09.07.2012р. товариство з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА» зверталось до продавця (товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ») з вимогами про підготовку необхідних документів для нотаріального посвідчення договору.
Проте, посилаючись на ухилення товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ЛББ» від нотаріального посвідчення договору, товариство з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА» звернулось до господарського суду Луганської області з даним позовом.
Як зазначено вище, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА».
За результатами апеляційного перегляду матеріалів справи колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного:
Предметом спору у даній справі є визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на придбане майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.
Частина 2 статті 220 Цивільного кодексу України надає суду право визнати дійсним нотаріального не посвідчений договір, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таке рішення може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка виконала договір повністю або частково.
При розгляді спору щодо визнання угоди дійсною на підставі частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України та встановлення факту ухилення від її нотаріального посвідчення крім іншого, суд повинен встановити чи було взагалі необхідним нотаріальне посвідчення цієї угоди.
В статті 657 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору - 16.03.2012р.) передбачалось, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Посилання скаржника на положення Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010р. №1878-VI колегією суддів не приймаються з огляду на наступне:
Вказаним Законом до деяких нормативних актів України були внесені зміни, зокрема, у частині 1 статті 657 Цивільного кодексу України були виключені слова «та державній реєстрації».
В пункті 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11.02.2010р. №1878-VI визначено, що він набирає чинності з дня його опублікування, крім пунктів 3 і 5 розділу І та пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2012р.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації прав на нерухоме майно та їх обтяжень при їх державній реєстрації» 09.12.2011р. №4152-VI до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (Відомості Верховної Ради України, 2010р., №18, ст.141) внесені зміни, а саме: в пунктах 1, 2 та абзаці першому пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цифри і слова « 1 січня 2012 року» замінено цифрами і словами « 1 січня 2013 року».
Отже, пункти 3 і 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» набрали чинності лише з 01.01.2013р., а тому до спірного договору, який укладений між сторонами 16.03.2012р., не можуть бути застосовані.
Таким чином, оскільки за умовами договору було продано нерухоме майно, виходячи з вищенаведених норм, договір на момент його укладення (16.03.2012р.) підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації.
Отже, враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів, відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України, пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 18.04.2011р. у справі №2-17/604-2009, в постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2009р. у справі №15/261(1/445-21/71), в постанові Вищого господарського суду України від 18.09.2013р. у справі №5017/2499/2012.
Таким чином, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу №426 від 16.03.2012р. є неукладеним та не породжує для сторін прав та обов'язків, а тому відсутні підстави для визнання його дійсним.
В статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу №426 від 16.03.2012р. є неукладеним, відсутні підстави для визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, а тому місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому судова колегія зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оспорюваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування судового рішення господарського суду Луганської області від 22.08.2013р. у справі № 913/1783/13 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що, відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду Луганської області від 22.08.2013р. у справі № 913/1783/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права та не підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛОБОДА», с.Шуліківка, Біловодського району, Луганської області - залишити без задоволення, рішення господарського суду Луганської області від 22.08.2013р. у справі № 913/1783/13 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня прийняття постанови.
Головуючий В.В.Манжур
Судді: Н.В.Будко
І.В.Москальова
Надруковано 6 примірників:
1 - позивачу (скаржнику)
1 - відповідачу
1 - третій особі
1 - у справу
1 - ГСЛО
1 - ДАГС