ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2013 року Справа №917/817/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
позивач - Невпряга Л.Я.;
1-й відповідач - Міняйло І.Ю.;
2-й відповідач - Кислов І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2757 П/1-42) на рішення господарського суду Полтавської області від 13 серпня 2013 року по справі №917/817/13
за позовом Підприємства "Медико-діагностичного наукового реабілітаційного центру "Співдружність", м. Полтава,
до 1. Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава,
2. Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна", м. Полтава,
про визнання недійсною Додаткової угоди №1 від 03.09.2012 року до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №3330 "С" від 01.12.2011 року та додатку №1 до цього договору зі змінами від 02.07.2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, Підприємство "Медико-діагностичного наукового реабілітаційного центру "Співдружність", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" та Полтавської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна", в якій просив визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 03 вересня 2012 року до Договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №3330 «С» від 01.12.2011 року та Додаток №1 до цього Договору зі змінами від 02.07.2012 року.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.08.2013 року по справі №917/817/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 13.08.2013 року по справі №917/817/13 скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про визнання недійсною угоду №1 від 03.09.2012 року до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №3330 "С" від 01.12.2011 року та додатку №1 до цього договору зі змінами від 02.07.2012 року. Стягнути з відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Перший відповідач надав відзив на скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін.
Другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу також просив у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Підприємство "Медико-діагностичного наукового реабілітаційного центру "Співдружність" і Полтавська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства "Україна" являються співвласниками будинку №24, що розташований за адресою: м. Полтава, майдан Незалежності.
Згодом, між Полтавською обласною організацією фізкультурно-спортивного товариства "Україна" та Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" було укладено договір №3330 «С» на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.12.2011 року (Договір), згідно якого останнє взяло на себе зобов'язання постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення та гарячого водопостачання приміщень споживача до межі розподілу балансової належності теплової мережі будівлі по майд. Незалежності, 24. Також, до Договору сторони уклали додаток №1 від 01.12.2011 року.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, додатковою угодою №1 від 03.09.2012 року до Договору сторони узгодили, що додаток №1 до Договору від 01.12.2011 року втрачає чинність з підписанням додатку №1 зі змінами від 02.07.2012 року.
Позивач стверджує, що у зв'язку з укладенням даної додаткової угоди, розмір опалювальної площі ПООФСТ "Україна" змінено з 647,03 кв. м. на 556,33 кв. м., тобто зменшено на 90,70 кв. м.
Такі дії відповідачів, на думку Підприємства "Медико-діагностичного наукового реабілітаційного центру "Співдружність" порушує його права, оскільки опалювальна площа центру збільшилась з 305,27 кв. м до 401,15 кв. м.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що при укладенні Договору та додатку №1 до нього, сторони цього Договору керувались спільним листом б/н від 1998 року «Про договори на постачання теплової енергії», у відповідності до якого обласна рада профспілки «Співдружність» передала у користування ПООФСТ «Україна» приміщення вестибюлю першого поверху в розмірі 86,9 кв. м у спірному приміщенні.
Позивач також вказує на те, що листом №82 від 10.0.42012 року ПООФСТ «Україна» повідомило ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» про те, що опалювальна площа, зазначена в Договорі не відповідає площі, якою фактично володіє другий відповідач. Підтверджуючи свої доводи, позивач посилається на технічний паспорт на громадський будинок.
Зазначене, як стверджує позивач, порушує його права, законні інтереси та спричинює йому збитки, оскільки він має сплачувати за опалювальну площу, яка фактично йому не належить.
Позивач вважає, що зміни до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №3330 «С», внесені шляхом підписання додаткової угоди №1 від 03.09.2012 року між відповідачами здійснені сторонами договору з порушенням статті 652 ЦК України, яка передбачає внесення змін до договору у зв'язку з істотною зміною обставин.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що Підприємство "Медико-діагностичного наукового реабілітаційного центру "Співдружність" не навело правових підстав для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правомірним і таким, що відповідає обставинам справи, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 627 Цивільного кодексу України та статті 179 Господарського кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правові підстави визнання недійсним правочину регулюються чинним Цивільним кодексом України, та саме недодержання загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину можуть бути підставою для звернення особи з вимогою про визнання правочину недійсним та за наявності доведення позивачем такої обставини такі правочини можуть бути визнані судом недійсними.
В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, постановою пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними закріплено, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.
Однак, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог, судова колегія зазначає, що правомірність укладення спірного Договору відповідачами виключає можливість задоволення позову, оскільки умови Договору не порушують прав та законних інтересів позивача.
Крім того, згідно приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним.
Системний аналіз вищенаведених норм чинного законодавства та обставин справи дає підстави колегії суддів дійти висновку, що договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №3330 «С» від 01.12.2011 року не може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Стаття 15 ЦК України встановлює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України, таким як визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право тощо. При цьому, право пред'явити вимогу про визнання правочину недійсним має як одна зі сторін правочину, так і інша заінтересована особа, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме наявність факту порушення правочином прав чи охоронюваних законом інтересів позивача є обов'язковою умовою для звернення позивача до суду з позовом про визнання правочину недійсним.
Проте, судова колегія погоджується з судом першої інстанції і не вбачає в діях відповідачів при укладенні спірного Договору порушень прав чи законних інтересів позивача.
Доказів покладення на позивача будь-яких додаткових обов'язків внаслідок укладення між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та ПООФСТ «Україна» позивачем не надано; Договір його прав і законних інтересів не зачіпає, не призводить до збільшення розміру оплати за опалення приміщень для позивача.
Окрім того, з листом №09-01-01/2093 від 10.07.2012 року ПОКВПТГ «Потаватеплоенерго», адресованим підприємству «Медико-діагностичного наукового реабілітаційного центру «Співдружність», перший відповідач направив позивачу два примірника додаткової угоди №1 та додатку №1 зі змінами від 02.07.2012 року до договору №3331 «С» від 01.12.2011 року на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, укладений між ПОКВПТГ «Потаватеплоенерго» та підприємством «Медико-діагностичного наукового реабілітаційного центру «Співдружність».
ПОКВПТГ «Потаватеплоенерго» просило підписати один примірник і скріплений печаткою, повернути на його адресу.
Однак, позивач відмовився добровільно вносити такі зміни до договору №3331 «С» від 01.12.2011 року, внаслідок чого, перший відповідач передав спір на вирішення до господарського суду, який на сьогодні перебуває на стадії зупинення до розгляду по суті іншої господарської справи.
Слід зазначити, що власником частини будівлі по майдану Незалежності, 24, в тому числі, і вестибюлю площею 86,9 кв. м., є Підприємство "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність".
Тобто, враховуючи те, що позивач є стороною договору №3331 «С» від 01.12.2011 року, він мав можливість узгодити вся необхідні умови саме цим договором, стороною якого він є, який регулює правовідносини, що виникли, безпосередньо, між ним та ПОКВПТГ «Потаватеплоенерго».
Жодних угод між позивачем та другим відповідачем щодо користування приміщенням вестибюлю або передачею його на баланс саме організації фізкультурно- спортивного товариства «Україна» немає, а, відповідно, й споживачем теплової енергії в цій частині будівлі вона не являється.
Стосовно посилання апелянта на факт правонаступництва між Обласною радою профспілки «Співдружність» і Підприємство "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність", і, як наслідок, наявність договірних відносин на підставі листа від 1998 року, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до статті 59 Господарського кодексу України перехід прав та обов'язків від однієї до іншої юридичної особи господарське та цивільне законодавство пов'язує з припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення).
Однак, створення позивача відбувалося без припинення діяльності обласної ради профспілки «Співдружність». Остання є лише засновником підприємства «Медичний центр «Співдружність».
Полтавська обласна рада профспілки працівників недержавних підприємств «Співдружність» не припинила своєї діяльності, а лише передала належне їй майно в статутний фонд створеного нею підприємства.
Втім, передача майна від однієї юридичної особи до іншої не свідчить про правонаступництво прав та обов'язків ради профспілки новоствореним підприємством позивача.
Зі статуту позивача вбачається, що підприємство Медичний центр «Співдружність» є новоствореним унітарним підприємством, що виникло на підставі рішення та за рахунок майна Полтавської обласної ради профспілки працівників недержавних підприємств «Співдружність» і положень про правонаступництво не містить.
Тому, твердження позивача, що підприємство "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" є правонаступником Обласної ради профспілки "Співдружність" є помилковим.
А тому посилання як на доказ на лист, підписаний саме Обласною радою профспілки "Співдружність" є неправомірним, як є неправомірною і підстава вважати згаданий лист цивільною чи господарською угодою про користування приміщенням вестибюлю другим відповідачем, оскільки зміст листа не містить обов'язкових для договорів умов, що встановлені статтею 638 Цивільного кодексу України.
Що стосується посилання позивача на договір про спільне утримання будинку у м. Полтава, майд. Незалежності,16 (адресу змінено на майдан Незалежності, 24 у 2002 році) (добудова до палацу спорту "Спартак") і обслуговування його приміщень від 17.03.1998 р., колегія суддів вважає, що для цього також немає правового підґрунтя, враховуючи наступне.
Питання передачі на баланс другого відповідача приміщення вестибюлю першого поверху будівлі по майдану Незалежності, 24, у м. Полтаві порушувалося в договорі між Виконавчою дирекцією Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування України, обласною радою профспілок «Співдружність» і обласною радою спортивного товариства профспілок «Україна» має назву «Про спільне утримання буднику в м. Полтаві, пл. Незалежності, 16 (добудова до палацу спорту «Спартак») та обслуговування його приміщень від 17.03.1008 року.
Проте сторони договору не досягли згоди щодо всіх його істотних умов, як того вимагає цивільне законодавство (обласна рада профспілок підписала такий договір з протоколом розбіжностей, на який не погодилися інші сторони правочину) та жодна із сторін не передала спір щодо врегулювання розбіжностей, які виникли при укладення договору, до суду, тому договір «Про спільне утримання будинку в м. Полтаві, пл. Незалежності, 16 (добудова до палацу спорту «Спартак») та обслуговування його приміщень» від 17.03.1068 року є не укладеним. На підставі такого договору теплопостачальна організація не може визначити ПООФСТ «Україна» як фактичного споживача теплової енергії частини приміщення вестибюлю, розташованого на першому поверсі будівлі на майд. Незалежності 24.
Отже, згідно договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води позивач може отримувати плату лише за приміщення споживача належного йому на праві власності відповідно до свідоцтва та технічного паспорту.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що зазначений договір не набрав чинності, а тому не є укладеним.
У силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
У той час, як останнім достатніх доказів на підтвердження порушення або, навіть, зачіпання його прав чи інтересів не наведено.
Аналізуючи викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції досліджено обставини справи, що мають значення для справи, рішення є прийнятим у відповідності з чинним законодавством, а тому підстави для його скасування та задоволення скарги відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 22, 85, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області по справі №917/817/13 від 13 серпня 2013 року залишити без змін.
Повний текст постанови підписаний 14.09.2013 року.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Россолов В.В.
Суддя Тихий П.В.