2-314/11

2/441/12/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2013 року Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючої – судді           Перетятько О.В.

за участі секретаря           Сорока М.В.

адвокатів           ОСОБА_1, ОСОБА_2

          розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Городку справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю, суд,

в с т а н о в и в :

          ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, вимоги в основному мотивує тим, що 30.05.2002р. між ним та відповідачкою укладено шлюб, який рішенням суду від 01.11.2010р. розірвано. За час перебування в шлюбі, 02.09.2004р. сторонами була придбана квартира за адресою м.Городок, вул. Авіаційна, 111/4, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Шлюбний договір між сторонами не укладався, а тому вважає, що частка кожного з них в будинку складає ? . Просить задоволити позов, поділити квартиру АДРЕСА_1, із визначенням частки, належної позивачу, в розмірі ?, та визнати за ним право власності на ? квартири АДРЕСА_1.

          ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю, вимоги мотивує тим, що 29.01.2002р. між нею та ОСОБА_5 було укладено договір позики на 6000 доларів США, які ОСОБА_5 позичила ОСОБА_4 на придбання квартири. 30.05.2002р. року позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_3, 02.09.2004р. за договором купівлі-продажу придбала у ОСОБА_6 квартиру вартістю 5 000 доларів США, за адресою м. Городок, вул. Авіаційна, 111/4. Протягом 2003-2004р. її мати повернула 3 000доларів США, позичених їй ОСОБА_5, решту суми протягом 2004-2005р. Вважає, що дана квартира не може бути майном, яке підлягає поділу, оскільки вона була набута нею за особисті кошти, та не може вважатися майном, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Просить визнати квартиру АДРЕСА_1, особистою власністю ОСОБА_4 та у визнанні права власності на вказану квартиру за ОСОБА_4, в цілому.

В судовому засіданні ОСОБА_3 підтримав позовну заяву,з мотивів, викладених в ній, просить про її задоволення. Крім цього, просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4

Адвокат позивача ОСОБА_2 у своєму виступі в суді висловився в підтримку тверджень ОСОБА_3, крім цього вказав, що квартира АДРЕСА_2 є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, набута під час перебування в шлюбі, за спільні кошти, ОСОБА_3 постійно був працевлаштований, крім того підробляв, утримував сім’ю, натомість ОСОБА_4 не працювала.

В судовому засіданні ОСОБА_4 підтримала свою позовну заяву, просить про її задоволення з мотивів викладених у ній. Крім цього, просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3

Адвокат ОСОБА_1 у своєму виступі в суді висловився в підтримку позову ОСОБА_4, крім цього вказав, що квартира АДРЕСА_1 набута під час перебування сторін в шлюбі, проте за кошти ОСОБА_4, а тому не може бути визнана об’єктом спільної сумісної власності подружжя, та поділена порівну між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до переконання про наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.3 ч.1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтетреси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до вимог ст.ст.4,10,11,60,61,213 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Рішення суду обгрунтовується лише тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 30.05.2012р. Ставчанською сільською радою Пустомитівського району Львівської області, про що зроблено актовий запис №3. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано рішенням Городоцького районного суду Львівської від 01.11.2010р. (а.с. – 8).

Встановлено в судовому засіданні та пітверджується матеріалами справи, що під час перебування в шлюбі, а саме 02.09.2004р. (а.с. – 5-6), було укладено договір купівлі-продажу серії ВВК №927500 між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_4, за яким продавці зобов’язувалися передати майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3, у власність ОСОБА_4, а остання зобов»язувалася прийняти у власність майно та сплатити за нього грошову суму в розмірі 26 187 грн.

Як вбачається із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВР №274223 (а.с. – 4), власником квартири АДРЕСА_3, вказана ОСОБА_4, згідно договору купівлі продажу від 02.09.2004р.

Згідно з заявою ОСОБА_3 від 01.09.2004р., зареєстрованою приватним нотаріусом Городоцького нотаріального округу (а.с. – 9), ОСОБА_3 надав згоду своїй дружині ОСОБА_4 на придбання на своє ім’я, за ціну і на умовах на її розсуд, квартиру АДРЕСА_3.

Згідно довідки №1202 від 23.02.2011р., виданої виконкомом Городоцької міської ради (а.с. – 17), у квартирі АДРЕСА_3, зареєстровані та проживають ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_8, 2007р.н.

Так, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вимогами ст.63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно вимог ст.65 ч.1 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об"єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч.1 ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на праві спільної сумісної власності, належить квартира АДРЕСА_3, яка була набута під час перебування у шлюбі.

В судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_3, була придбана подружжям ОСОБА_4 частково за кошти, позичені у ОСОБА_5, що стверджується розпискою від 29.01.2002р. (а.с. – 45), та поясненнями в суді свідків ОСОБА_9, ОСОБА_5

Так, відповідно до п. 3.1 Договору купівлі - продажу (а.с.5-6) передбачена оплата за квартиру частками, в т.ч. протягом наступних 6 місяців, з матеріалів справи (а.с. 6 на звороті) видно, що платежі за квартиру вносились в період з 02.11.2004р. по 05.06.2005р, про що є відмітка в Договорі. ОСОБА_3 офіційно працевлаштований в ВАТ «ЛЬвівобленерго», має стабільний дохід (а.с. – 18,19). Отже, доказів того, що ОСОБА_4 самостійна повернула ОСОБА_5 позичені у неї кошти, а також того, що ОСОБА_3 не брав участі у виплаті коштів за квартиру протягом 2004-2005р.р., відповідно до п.3.1 Договору(а.с.5-6), та не вніс свого вкладу у придбання квартири АДРЕСА_3, в суді не наведено.

Суд не бере до уваги покликання ОСОБА_4 про те, що частину грошей на придбання квартири повернула позичальнику її мати, ОСОБА_9, так як ОСОБА_4 не представлено, та в суді не здобуто, жодного доказу на підтвердження цих покликань.

Так, з показів свідка ОСОБА_6 в суді вбачається, що дійсно в 2004р. продав квартиру за адресою вул. Авіаційна, 111/4, м. Городка, Львівської області, подружжю ОСОБА_4, уклав про це нотаріально посвідчений Договір купівлі – продажу (а.с.5-6) із ОСОБА_4, кошти за квартиру отримував від подружжя частинами, інколи в них вдома, про що ставив відмітку в Договорі.

Суд критично відноситься до твердження ОСОБА_4 про те, що оскільки в кошти у спірну нерухомість вкладала вона та її мати, така має бути виключно її власністю, оскільки це суперечить вимогам ст. 60 СК України.

Суд надає віри твердженням позивача ОСОБА_3 про те, що квартира за адресою вул. Авіаційна, 111/4 , м. Городка, Львівської області, придбана ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за спільні кошти, в шлюбі та він не заперечував, щоб квартира була оформлена на ОСОБА_4, оскільки таке знайшло своє підтвердження в судовому засіданні.

Згідно із частинами 1 та 2 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У відповідності до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог та беручи до уваги положення ст. 369 ЦК України, відповідно до якої співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, суд прийшов до висновку про ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст.370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно із ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з огляду на що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Виходячи з вимог закону та досліджених у суді доказів, встановлено, що сторони, перебуваючи у шлюбі, придбали квартиру АДРЕСА_3, право власності на яку було оформлено на ОСОБА_4, а тому дана квартира відноситься до майна, яке належить ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, за таких умов суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_3 про поділ квартири АДРЕСА_1, із визначенням частки, належної ОСОБА_3, в розмірі ?, та визнаня за ОСОБА_3, права власності на ? квартири АДРЕСА_1, та до відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання квартири АДРЕСА_1, особистою власністю ОСОБА_4 та у визнанні права власності на вказану квартиру за ОСОБА_4, в цілому.

          Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені, судові витрати.

За наведеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 159, 213-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 задоволити повністю.

Поділити квартиру АДРЕСА_1, із визначенням частки, належної ОСОБА_3, в розмірі ?.

Визнати за ОСОБА_3, право власності на ? квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання квартири АДРЕСА_1, особистою власністю ОСОБА_4 та у визнанні права власності на вказану квартиру за ОСОБА_4, в цілому, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4, 21.12.1980р.н., проживаючої в ІНФОРМАЦІЯ_1, ід.№2957509828, в користь ОСОБА_3, 17.12.1979р.н., в м.Городок, по вул. Авіаційна, 111/4, Львівської області, 130,94 грн. (сто тридцять гривень 94 коп.) державного мита та 120 грн.(сто двадцять гривень) витрат на ІТЗ, сплачених ним при звернення до суду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів до Апеляційного суду Львівської області через Городоцький районний суд Львівської області.

СуддяОСОБА_10