СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 року Справа № 919/360/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дмитрієва В.Є.,

суддів Голика В.С.,

Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача: Бекетова Н.С., довіреність від 29.12.2012 б/н (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради);

відповідача: не з'явився (ПП "Піма");

розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 14.05.2013 у справі № 919/360/13

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, Севастополь,99011)

до Приватного підприємства "Піма" (вул. Гоголя, 20-А, кв.9,Севастополь,99011)

про стягнення збитків у розмірі 30190,92 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2013 року у справі №9119/360/13 у задоволенні позову Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до приватного підприємства „Піма" про стягнення збитків у розмірі 30190,92 грн. відмовлено повністю.

Рішення обґрунтовано тим, що позивачем не доведений причинний зв'язок між діями відповідача з несвоєчасного повернення орендованого приміщення та неотриманням позивачем доходу від нового орендаря цього приміщення, а також не доведений розмір збитків.

Не погодившись із зазначеним рішенням, 16.09.2013 Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що заподіяння шкоди позивачу обумовлено тим, що несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення орендованого майна призвело до позбавлення територіальної громади в особі Ради можливості укласти договір оренди з добросовісним орендарем, з урахуванням ринкової ціни об'єкту. Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що саме з вини орендатора (відповідача) договір оренди визнаний неукладеним, оскільки відповідно до умов Договору при укладанні договору оренди строком на один рік і більше орендатор зобов'язаний призвести нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього договору.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.10.2013.

Ухвалою від 03.10.2013 розгляд скарги відкладений на 17.10.2013.

У судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні вимог апеляційної скарги, з підстав, викладених у ній.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившегося представника відповідача.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

31.10.2006 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради і Приватним підприємством "Піма" укладено договір оренди №285-06 нерухомого майна - вбудованих нежитлових приміщень в підвалі трьохповерхової житлової будівлі, загальною площею 69,5 м2, розташованих за адресою: вул. Батумська, 44, м. Севастополь - для розміщення офісу для надання інформаційних послуг населенню в строк до 21.09.2011 (далі за текстом - Договір) (а.с. 10-11).

Вступ орендаря у користування орендованим майном настає одночасно з підписанням акту прийому-передачі об'єкту оренди (п.2.4 Договору).

31.10.2006 між сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного майна (а.с. 13).

При укладанні договору оренди строком на один рік і більше орендар зобов'язаний здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору, у строки, встановлені діючим законодавством та здійснити оплату необхідних послуг (п. 4.2 Договору).

Договір діє з моменту його підписання до 21.09.2011 (п. 7.1 Договору).

Спори, що виникають протягом дії договору оренди, вирішуються за узгодженням сторін; якщо узгодження не було досягнуто, спірні питання передаються на вирішення господарського суду (п.6.2 Договору).

Так, рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.06.2009 у справі № 5020-1/018 позов Прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до Приватного підприємства „Піма" про стягнення вартості користування орендованим нерухомим майном та зобов'язання усунути перешкоди в праві користування шляхом виселення, був задоволений частково. Так, за рішенням суду, приватне підприємство „Піма" зобов'язано усунути перешкоди в праві користування Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради нерухомим майном - вбудованими нежитловими приміщеннями в підвалі трьохповерхової житлової будівлі, загальною площею 69,5 м2, розташованими за адресою: вул. Батумська, 44, м. Севастополь, шляхом виселення (звільнення).

Також, вказаним рішенням встановлено, що договір оренди № 285-06 від 31.10.2006 є недійсним (нікчемним правочином).

Рішення набрало законної сили 16.06.2009.

Відповідно до акту державного виконавця станом 02.12.2009 орендоване приміщення звільнене Приватним підприємством "Піма".

Також, в матеріалах справи міститься копія листа від приватного підприємця Славського О.Г. на адресу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради з проханням надати в оренду нежитилове приміщення за адресою: вул.Батумська, 44 у м. Севастополі для розміщення офісу (а.с. 14).

У позовній заяві позивач зазначає, що приватним підприємством "Піма" йому спричинені збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки через несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення орендованого майна, позивач був позбавлений можливості укласти договір оренди з іншим орендарем - приватним підприємцем Славським А.Г. , внаслідок чого місцевий бюджет не отримав прибуток.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду першої інстанції із даним позовом.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа, зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому, позивач повинен довести, що збитки, заподіяні саме відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між невиконанням зобов'язання і заподіянням збитків та розмір збитків.

Визначення поняття збитків наводяться також у ч.2 ст.224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГК України та ст.599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов'язків є їх порушенням у розумінні ст. 610 ЦК України, що за змістом ст.611 ЦК України має наслідком, у тому числі - необхідність відшкодування збитків.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Підставою для настання господарсько-правової відповідальності є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Аналогічне положення міститься у листі Верховного Суду України від 01.04.2012 „Висновки Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п 1. ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010-2011 рр." у розділі „Спори щодо виконання господарських зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язань".

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з наведеного, саме позивач повинен довести, що збитки були заподіяні діями відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків і розмір відшкодування.

Місцевим господарським судом встановлено, що обов'язок повернути об'єкт оренди - вбудовані нежитлові приміщення в підвалі трьохповерхової житлової будівлі, загальною площею 69,5 м2, розташовані за адресою: вул. Батумська, 44, м. Севастополь - виник у відповідача лише 16.06.2009, тобто з часу набрання законної сили судовим рішенням про виселення відповідача з орендованого майна (звільнення приміщення).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що факт недійсності (нікчемності) договору оренди №285-06 31.10.2006 не підлягає доведенню в силу положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Зі змісту акту державного виконавця від 02.12.2009 вбачається, що об'єкт оренди на час складення акту вже звільнений відповідачем.

Дата фактичного звільнення відповідачем орендованого приміщення невідома і встановити її з матеріалів справи неможливо.

Проте, позивач безпідставно розраховує збитки з 01.10.2008 по 01.12.2009 у розмірі орендної плати, яка передбачалася умовами договору (а.с. 9).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилання позивача на заяву приватного підприємця Славського О.Г. від 24.06.2009 про передачу йому в оренду нежитлових приміщень по вул. Батумська, 44 у м. Севастополі.

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що позивач дійсно планував отримати відповідні доходи (у заявленій сумі збитків) від нового добросовісного орендаря і невідмінно би отримав такі доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила позивача отримати цей доход.

Отримання доходу від нового добросовісного орендаря є лише припущенням позивача і не є підставою для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди від нездачі власником приміщення в оренду може мати місце лише у тому випадку, якщо власник уклав відповідний договір з орендарем, в якому визначив конкретний розмір та порядок сплати орендної плати.

В матеріалах справи відсутні докази укладення позивачем договору оренди (чи попереднього договору згідно зі ст. 182 Господарського кодексу України) з приватним підприємцем Славським О.Г. з визначенням умов, порядку, розміру сплати орендних платежів за користування майном по вул. Батумська, 44 у м. Севастополі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не доведений причинний зв'язок між діями відповідача та неотриманням позивачем доходу, а також не доведений розмір збитків, а тому, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі заявник вказує на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що саме з вини орендаря (відповідача) договір оренди від 31.10.2006 визнаний судом недійним (нікчемним), оскільки відповідно до п. 4.2 Договору при укладанні договору оренди строком на один рік і більше орендар зобов'язаний призвести нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього договору.

Однак, вказане твердження є хибним, оскільки за приписами п. 5.4, п. 5.5 Договору орендодавець (позивач) має право перевіряти умови використання орендатором (відповідачем) об'єкту оренди та дотримання їм інших умов, визначених договором. Тобто, позивач не був позбавлений права вимагати від відповідача здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору. У випадку невиконання відповідачем зазначеного обов'язку позивач мав право вимагати розірвання договору та повернення орендованого майна.

Доказів здійснення вищевказаних чи інших дій з боку орендодавця, направлених на збереження орендних правовідносин між сторонами за договором, позивачем суду не надано.

Отже, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Судова колегія звертає увагу на те, що всім доказам, що маються у матеріалах справи, судом першої інстанції надана належна оцінка; яких-небудь нових доказів та документів, що спростовують доводи місцевого господарського суду, які викладені в оскаржуваному рішенні, суду апеляційної інстанції позивачем не надано.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є повністю обґрунтованим та прийнято без порушень і при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Викладені в рішенні суду першої інстанції висновки відповідають обставинам справи; інших підстав для скасування (зміни) рішення місцевого господарського суду немає.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 14 травня 2013 року у справі № 919/360/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.Є. Дмитрієв

Судді В.С. Голик

І.В. Черткова

Розсилка:

1. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

2. Приватне підприємство "Піма" (вул. Гоголя, 20-А, кв.9,Севастополь,99011)