Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2006 р.                                                           Справа № 9/99  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді , судді  ,  

при секретарі Байбак О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Сечін С.О.

відповідача -  Титаренко П.В.

розглянувши апеляційні скарги позивача вх. № 2021С/3-7 та відповідача вх.№ 2022С/3-7 на рішення  господарського  суду  Сумської області від 15.05.06 по справі № 9/99

за позовом ВАТ "Сумиобленерго" м. Суми

до ВАТ "Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе" м. Суми

про стягнення 174201,61 грн.

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.05.2006 р. по справі № 9/99 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 24758,08 грн. основного боргу, 11300 грн. витрат за проведення судової експертизи, 2500 грн. витрат за послуги адвоката, 1514,80 грн. витрат по сплаті держмита, 118 грн. судових.

Рішення мотивовано з тих підстав, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем,  на підставі розрахунку договору, випливає з висновку № 48 судово-бухгалтерської експертизи по справі № 9/99, складеного 10.09.2003 року, висновку № 94 додаткової судово-бухгалтерської експертизи по справі № 9/99, складеного 27.10.2003 року, а також підтверджується договором №25 від 10.01.2000 року,  накладними та довіреностями, що свідчать про отримання відповідачем від позивача продукції, актом звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 09.01.2002 р., актом приймання-передачі векселів від 29.01.2002 року; актом звірки від 09.01.2002 року; актом приймання-передачі векселів від 29.01.2002 року; що заява про залік зустрічних однорідних вимог № 18-7/451 від 13.06.2001 р. та факт сплати заборгованості по договору № 25 на суму 198707 грн.  не є належними доказами відсутності заборгованості; що відповідач не надав доказів наявності у позивача наявності перед відповідачем за договором № 9411 від 18.05.1999 р., доказів надсилання листа № 17-2/468 від 14.05.2003 р., доказів доплати вартості товару, отриманого відповідачем від позивача по накладних, зазначених в позовній заяві; витрати за послуги адвоката в сумі 22722 грн., які позивач просив стягнути з відповідача, є неспіврозмірними як за ціною позову, так і за розумною необхідністю судових витрат на оплату послуг адвоката, пов”язаних з розглядом справи та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його необгрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своїх вимог відповідач вказує на те що суд при прийнятті рішення не з”ясував обставин виникнення заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 24758,08 грн., не врахував зокрема факту списання відповідачем 30.09.2002 р. простроченої кредиторської заборгованості перед позивачем у розмірі 24758,08 грн., яка виникла за отримані матеріали у вересні 1999 р., що підтверджується протоколом засідання балансової комісії від 30.09.2002 р. та додатком № 2 до нього, а також висновком № 94 додаткової судово-бухгалтерської експертизи від 27.10.2002 р. по третьому питанню. Крім того, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно встановив факт існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 81189,35 грн. з посиланням на дані судово-бухгалтерської експертизи, оскільки на думку відповідача в матеріалах справи існують докази оплати суми боргу в розмірі 198707,18 грн. та ін.

Позивач також не погоджується з рішенням господарського суду в частині стягнення з відповідача вартості адвокатських послуг в розмірі 2500 грн., подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення в цій частині, та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача суму оплати за адвокатські послуги у розмірі 22722 грн. В іншій частині позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим. В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 03.02.2003 між ним та адвокатським бюро „Наша справа” укладено договір на надання адвокатських послуг. Окремим завданням № 1 від 03.02.2003 р., що є невідємною частиною договору, сторони домовилися про надання адвокатських послуг у стягненні з відповідача 151479,58 грн., тобто суми, яка початково заявлялась позивачем у позовній заяві по даній справі. П. 2 окремого завдання сторони обумовили вартість адвокатського гонорару у сумі 22722 грн. Позивач у лютому 2003 р. повністю сплатив послуги адвоката, в сумі 22722 грн., в зв”язку з чим, вважає, що відповідач зобов”язаний відшкодувати йому вищевказану суму та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, посилаючись на те, що відповідач не надав належних доказів оплати по накладних за лютий, березень та квітень 2000 р.; що з листа від 13.06.2001 р. не вбачається, за якими саме операціями проводиться залік зустрічних однорідних вимог; що про розмір боргу відповідача перед позивачем в сумі 1531479 грн. станом на 01.01.2002 р. свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 01.01.2002 р., підписаний керівниками та головними бухгалтерами підприємств позивача та відповідача; що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 24758,08 грн. підтверджено крім іншого також  експертизою та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази та доводи, колегія суддів встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 20.02.2003 р. позивач звернувся до господарського  суду з позовом про стягнення з відповідача 151 479 грн. 61 коп. заборгованості станом на 01.02.2003 року, у тому числі: 81 189 грн. 35 коп. заборгованості по договору №25 від 10.01.2000 року, 21 753 грн. 30 коп. заборгованості по вибутковим накладним № 121 та №129 від 11.03.2000 року, а також 48 536 грн. 96 коп. заборгованості по договору № 25-2-05-02/76 від 06.02.2000 року.

Після порушення провадження у даній справі відповідач сплатив позивачеві платіжним дорученням № 3543 від 12.03.2003 року суму 48536,96 грн., платіжним доручення № 4548 від 28.03.2003 року суму 40 000 грн., та платіжним дорученням № 7525 від 13.05.2003 року суму 38184,57 грн., що загалом склало суму 126721,53 грн., в звязку з чим, позивачем було зменшено суму позовних вимог щодо стягнення основного боргу до 24758,08 грн.

Залишок заборгованості відповідача перед позивачем після сплати 126721,53 грн. склав 24758,08 грн., після чого, позивач зменшив суму позовних вимог щодо стягнення основного боргу до 24758,08 грн., хоча в платіжних дорученнях та листуванні сторони не відзначали по яких саме проводяться (приймаються) платежі.

Отже, суд першої інстанції правомірно встановив факт відсутності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 126721,53 грн.

Доказами виникнення заборгованості, проведення платежів, зарахування боргів та припинення певних зобов”язань і правильності проведення нарахування є зокрема висновок № 48 судово-бухгалтерської експертизи по справі № 9/99, складений 10.09.2003 року, висновок № 94 додаткової судово-бухгалтерської експертизи по справі № 9/99 , складений 27.10.2003 року, домовленість за договором №25 від 10.01.2000 року, розрахунок суми позову, накладні та довіреності, що свідчать про отримання відповідачем від позивача продукції, акт звірки розрахунків між сторонами станом на 09.01.2002 р., підписаний керівниками та головними бухгалтерами підприємств позивача та відповідача, акт приймання-передачі векселів від 29.01.2002 року, підписаний керівниками сторін. Акт звірки від 09.01.2002 року, підписаний керівниками та головними бухгалтерами сторін, містить дані про загальний стан розрахунків між сторонами станом на 01.01.2002 року і свідчить про попередню заборгованість відповідача перед позивачем на цю дату в загальній сумі 1531479,11 грн.,. Актом приймання-передачі векселів від 29.01.2002 р., підписаним тими ж керівниками сторін, підтверджується факт погашення заборгованості відповідача перед позивачем векселями на суму 1380000 грн., яка є у вищесказаному акті звірки розрахунків .Залишок непогашеної заборгованості кладає 151 479 грн. 11 коп., що було предметом спору у даній справі на початку за первісним позовом.

В зв'язку з частковим погашенням відповідачем боргу перед позивачем після порушення провадження у справі з арифметичного підрахунку від загальної суми заборгованості, залишок боргу склав 24 758,08 грн.

Проте, як свідчать матеріали справи, уточнені позовні вимоги позивача обгрунтовуються невиконанням відповідачем умов договору № 25 від 10.01.2000 р., а саме несплатою відповідачем за отриману продукцію, в т.ч. по накладних № 112 від 14.03.2000 р., № 121 від 11.03.2000 р., та № 129 від 11.03.2000 р., тобто по накладних, які позивач вважає такими, що мають відношення до цього договору. Однак, як вбачається зі спірних накладних, підставою для поставки товару по накладній № 112 від 14.03.2000 р. є договір № 25.від 01.10.1999 р., по накладній № 121 від 11.03.2000 р. –лист № 16 від 23.02.2000 р., по накладній № 129 від 11.03.2000 р. –лист № 16 від 23.02.2000 р.  При цьому позивач, з урахуванням ст. 33 ГПК України, не надав доказів в обгрунтування того, що поставки по вищевказаним накладним мають відношення до договору № 25 від 10.01.2000 р., в зв”язку з чим, не з”ясовано вимоги та строк оплати по означених накладних. Вищевикладене свідчить про те, що накладні № 112 від 14.03.2000 р., № 121 від 11.03.2000 р., та № 129 від 11.03.2000 р. не мають відношення до спірного договору, що свідчить про безпідставність позовних вимог позивача та необгрунтованість (договором від 01.10.1999 р., правочинами, що випливають з вказаних листів, тощо).

Згідно з ст. 12 закону України „Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється  на  підставі  угоди  між громадянином  чи  юридичною  особою  і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Згідно з ст. 44 ГПК України до судових витрат крім іншого відносяться також витрати пов”язані з оплатою послуг адвоката.

Відповідно до ст 49 ГПК України, грошові суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Тобто, суд першої інстанції, правомірно лише частково задовольнив позовні вимоги позивача лише в певній частині стягнення з відповідача грошової суми, пов”язаної з наданням позивачу адвокатських послуг, оскільки, розмір відшкодування витрат, пов”язаних з наданням адвокатських послуг повинен бути співрозмірним з ціною позову, і не повинен бути завищеним.

Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити розмір відшкодування витрат, пов”язаних з наданням послуг адвокатом, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, предметом договору  від 03.02.2003 р. та окремого завдання № 1 від 03.02.2003 р. є стягнення з відповідача на користь позивача 151 479,58 грн.. боргу. З урахуванням того, що відповідач після порушення провадження по даній справі добровільно сплатив  126 721,58 грн., адвокатська допомога в частині стягнення добровільно сплаченої суми не надавалась. Крім того, як свідчать матеріали справи, з часу винесення ухвали про порушення провадження по даній спрві (24.02.2003 р.) до винесення даної постанови, адвокати адвокатського бюро „Наша справа” представляючи інтереси позивача в судових засіданнях приймали участь в розгляді справи лише під час першого розгляду справи в суді з березня 2003 року по серпень 2004 року адвокати вищевказаного бюро не приймали участі у розгляді справи і  лише під час нового розгляду справи щодо стягнення з відповідача на користь позивача 24758,08 грн. боргу частково приймав участь у розгляді справи адвокат Якименко О.І..

Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив факт неспіврозмірності заявленої позивачем суми адвокатських витрат в розмірі 22 722 грн., та зобов”язав відповідача відшкодувати дані витрати в сумі 2500 грн., оскільки заявлена позивачем сума є неспіврозмірною як з ціною позову , так і з розумною необхідністю судових витрат на оплату послуг адвоката, пов'язаною з розглядом даної справи, а також пропорційно розподілів витрат по оплаті експертизи.

З огляду на вказане, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, мотиви позивача, з яких він оспорює рішення не можуть бути підставою для його скасування, а мотиви відповідача з яких він оспорює вищевказане рішення можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ст. 104 ст. 105 ГПК, судова колегія –

постановила:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. по справі № 9/99 змінити.

В частині стягнення 24758,08 грн. боргу та 247,58 держмита рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді