Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
17 липня 2006 р. справа № АС 5/180-06
Судова колегія у складі:
головуючого судді Плужник О.В., суддів Могилєвкіна Ю.О., Барбашової С.В.
при секретарі –Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача –не з*явився
відповідача –не з*явився
розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1901С/3-7) на постанову господарського суду Сумської області від 13.04.2006 р. по справі № АС 5/180-06
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Суми
до КП «Укржитлкомфорт», м.Шостка
про стягнення 3127,66 грн., -
встановила:
Постановою господарського суду Сумської області від 13.04.2006 р. (суддя Гудим В.Д.) по справі № АС 5/180-06 позов задоволено. Стягнуто з КП «Укржитлкомфорт»на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафних санкцій за невиконання нормативу створення рорбочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 р. в сумі 3127,66 грн.
Рішення мотивовано тим, що відповідач повинен був створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів у 2004 р., але фактично відповідачем було створено 1 робоче місце, в зв*язку з чим, підприємство відповідача повинно сплатити штрафні санкції за 1 нестворене робоче місце в сумі 3127,66 грн.
Відповідач з постановою суду не погоджується, вважає її незаконною та необгрунтованою, просить її скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити.
В підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні постанови не було встановлено фактичних обставин справи; не з*ясовано обставини щодо пропущення строків застосування адміністративно-господарських санкцій, з посиланням на ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб*єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення поряшення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб*єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
На думку відповідача, згідно п.2 ст.99 глави 8 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення прав, свобод чи інтересів.
Крім того, відповідач вказує на те, що відповідно п.1 ст.100 глави 8 КАС України, пропущення строку звернення до суду для розгляду справи є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач вважає постанову місцевого господарського суду законною та обґрунтованою і просить залишити постанову без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи, докази по справі на їх підтвердження та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про залишення постанови місцевого господарського суду без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав позовну заяву про стягнення з відповідача 3127 грн. 66 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році відповідно до ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема за нестворене 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів.
Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи ухвалою господарського суду Сумської області від 22.03.06р., яка була надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом від 22.03.06р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 6).
Відповідач в судове засідання місцевого господарського суду не з'явився, відзиву на позовну заяву не подав, тому відповідно до п. 6 ст. 71 КАС України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що відповідно до ст.4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 2002 року № 875-ХП (далі Закон) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, соціально-побутових і соціальне-психологічних умов для задоволення їх здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Статтею 19 даного Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості 1 робочого місця.
Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлена нормативами зазначеними вище, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ч. 1 ст. 20 Закону).
Так, згідно з поданим відповідачем звітом, в 2004 році середньо облікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача складала 47 чоловік, тому норматив числа робочих місць для працевлаштування інвалідів (у відповідності з вимогами чинного законодавства) для відповідача становив 2-х робочих місця, але фактично у 2004 році відповідачем було створено одне робоче місце, в зв*язку з чим відповідач повинен сплатити штрафні санкції за одне нестворене робоче місце.
Відповідач в своїй скарзі не надав обґрунтованих заперечень та доказів виконання встановленого нормативу щодо створення двох робочих місць.
Посилання відповідача на те, що місцевим господарським судом при розгляді позову не застосовані норми ст. ст. 99, 100 КАСУ та ст. 250 ГК України і це є підставою для скасування постанови, не обґрунтоване та суперечить наданим до справи доказам.
Дійсно, як зазначає апелянт, згідно п.2 ст. 99 глави 8 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до Адміністративного суду за захистом прав, свобод, та інтересів встановлюється річний строк, якщо не встановлено інший, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод, чи інтересів.
Згідно п.1 ст. 100 глави 8 КАСУ пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Згідно з вимогами ст. 250 ГК України адміністративно - господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи строк самостійної оплати відповідачем штрафних санкцій відповідно до законодавства встановлено не пізніше 15 квітня 2005 року, за звітний 2004 рік. Адміністративний позов до суду поданий позивачем 20.03.2000 року, тобто в межах річного строку.
Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи ухвалою господарського суду Сумської області від 22.03.06р., яка була надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом від 22.03.06р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 6).
Відповідач в судове засідання місцевого господарського суду не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав та не надав відповідної заяви про обов*язкове застосування строку на звернення згідно п.1 ст. 100 глави 8 КАСУ.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст. 250 ГК України, ст.ст. 99, 100, 167, 195, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -
ухвалила:
Постанову господарського суду Сумської області від 13.04.2006 року по справі №АС-5/180-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Плужник О.В.
судді Могилєвкін Ю.О.
Барбашова С.В.