Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2006 р. Справа № АС-05/72-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Пушай В.І., судді Могилєвкін Ю.О., Такмаков Ю.В.
при секретарі - Байбак О.І.
за участю представників сторін:
позивача –Сторчаєва С.М., Горелкова В.М.
відповідача - Безкровний М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ „Агрофірма „Смирновка”, с.Смирнівка (вх. №2080Х/3-7) на постанову господарського суду Харківської області від 24.05.2006 р. по справі № АС-05/72-06
за позовом - Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків
до ТОВ „Агрофірма „Смирновка”, с.Смирнівка
про стягнення 9274,01 грн., -
встановила:
В квітні 2006 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 р. у сумі 9274,01 грн.
Постановою господарського суду Харківської області від 24.05.2006 р. по справі № АС-05/72-06 (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 р., в сумі 9256,42 грн. та пеню за період з 16.04.2006 р. по 21.04.2006 р. в сумі 17,59 грн.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач повинен створити у 2005 р. 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, а фактично не створив жодного. Оскільки відповідачем не виконаний встановлений чинним законодавством норматив, судом визначено, що він повинен сплатити штрафні санкції за 2 не зайнятих інвалідами в 2005 році робочих місця у розмірі середньої річної заробітньої плати на підприємстві відповідача на підставі відповідної норми і т.ін.
Відповідач з постановою місцевого господарського суду Харківської області не погоджується, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач зазначає, що відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", де зазначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, але зазначеними органами не здійснювалось заходів щодо направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування; не звертались безпосередньо до підприємства і самі інваліди для працевлаштування.
Крім того, відповідач посилається на ст. 20 зазначеного Закону України, стосовно сплати штрафних санкцій підприємств (об'єднань), установ і організацій за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Посилаючись на звіт про фінансові результати за 2005 р., відповідач вказує, що закінчив звітний період із збитками у розмірі 60,2 тис. грн., тому він вважає, що не повинен сплачувати штрафні санкції і т.ін.
Позивач у судовому засіданні заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, посилаючись на законне та обґрунтоване рішення місцевого суду Харківської області і просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані доводи та докази, колегія суддів встановила наступне:
Фонд України соціального захисту інвалідів діє на підставі затверджених ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 р. та Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі Закон), чинного у 2002 р., встановлено, що для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
При цьому, згідно зі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об’єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Тобто, з огляду на вимоги відповідного законодавства сплата санкцій відноситься до порядку проведення платежів, виконання Закону, оскільки відсутність прибутку не звільняє платника від відповідальності за невиконання вимог Закону і не є в залежності від його наявності в певний період часу.
Більше того відповідне питання щодо платежів може вирішуватися на стадії виконання, в т.ч. і за рахунок майна підприємства, як це зазначено в Законі, або з майбутнього прибутку і т. ін.
Відповідно до ст. 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім того, відповідно до п.п. 3, 14 Положення про робоче місця інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 робоче місце інвалідів (в подальшому - Положення) вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п. 5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Матеріалами справи підтверджуються факти того, що за не зайняті інвалідами на підприємстві відповідача у 2004 р. становить 7 місць.
Відповідно до чинного законодавства, відповідач повинен подавати звіти до Центру зайнятості, який є компетентним державним органом, що має право направляти інвалідів для працевлаштування. Для направлення інвалідів наведеним органом необхідно, щоб підприємство подало звіт з вказанням наявності вакантних робочих місць (посад) для працевлаштування інвалідів, тобто атестованих та відповідаючих умовам праці інвалідів.
Проте, відповідачем не надано суду доказів того, що він належним чином інформував державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
До того ж, докази проведення атестування всіх робочих місць згідно з вищевказаним Положенням в матеріалах справи відсутні і відповідачем суду не надані, в зв*язку з чим апеляційна скарга та позов позивача правомірно визнані підлягаючими задоволенню.
Таким чином, мотиви та доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними і не можуть братись судом до уваги.
Згідно з ч.2 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати. Отже, за прострочку сплату штрафних санкцій позивач нарахував пеню за період з 16.04.2005 р. по 21.04.2006 р. в сумі 17,59 грн. Доказів сплати штрафних санкцій та пені відповідач не надав.
З огляду на вказане, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи позивача, з яких вони оспорюються, не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206 КАС України, -
ухвалила:
Постанову господарського суду Харківської області від 24.05.2006 р. по справі № АС-05/72-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя (доповідач) Пушай В.І.
судді Могилєвкін Ю.О.
Такмаков Ю.В.