Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" вересня 2006 р. Справа № 47/127-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Кононенку О.М.
за участю представників сторін:
позивача - СПДФО ОСОБА_1
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2400Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.06 р. по справі № 47/127-06
за позовом СПД ФО ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до СПД ФО ОСОБА_2 АДРЕСА_2
про поділ майна та стягнення 130727,50 грн.
встановила:
Рішенням від 14.06.06 господарського суду Харківської області (суддя Светлічний Ю.В.) позивачу відмовлено у клопотанні про вжиття заходів забезпечення позову, а також повністю відмовлено у позові про стягнення з відповідача моральних збитків у розмірі 5000,00 грн та матеріальних збитків у розмірі 125727,50 грн., які виникли внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем своїх зобов'язань на підставі договору про спільну діяльність від 24.09.04.
Рішення мотивоване тим, що сторонами при укладенні спірного договору не було досягнуто згоди з усіх істотних умов, що передбачені статтею 1131 Цивільного кодексу України; також відсутні акти приймання-передавання майна або грошових коштів між сторонами та акти приймання-передавання внесків у формі трудової участі; крім того, спірний договір не був зареєстрований у ДПІ та сторонами не було отримано довідку за формою 4-ОПП; а також тим, що відповідачем у спільну діяльність грошові кошти не вкладалися, а нерухоме майно та обладнання були придбані до укладання спірного договору.
Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу (із подальшим доповненням) в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи (а саме - змішаний характер спірного правочину як договору простого товариства та договору про спільну діяльність; наявність внеску позивача у формі особистої трудової участі; відповідність умов спірного договору вимогам цивільного законодавства) просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача матеріальні та моральні збитки у вищезазначеному розмірі, а також - належну позивачу частку майна, створеного в результаті спільної діяльності.
У судовому засіданні 31.07.06 було оголошено перерву до 14 год. 30 хв. 06.09.06.
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце продовження судового засідання після перерви (що підтверджується підписом його представника на третьому аркуші обкладинки справи), у судове засідання не з'явився та не направив свого представника, не повідомивши суд про причини нез'явлення. За таких обставин, враховуючи згоду позивача, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності відповідача.
Заслухавши позивача - СПДФО ОСОБА_1 - у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.
24.09.06 між сторонами укладено договір про сумісну діяльність, предметом та метою якого визначено зобов'язання сторін шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти в сфері обслуговування населення та юридичних осіб для досягнення спільних господарських цілей шляхом переробки сільськогосподарської сировини (насіння соняшника в олійниці).
Відповідно до п.6 спірного договору внесок відповідача (сторони-2) - грошові кошти, надані в період дії даного договору на цілі сумісної діяльності та обладнання для олійниці; внесок позивача (сторони - 1) особиста трудова участь, а також наступне: організація робіт по підготовці та введенню в дію олійниці (підготовка місця, приміщення, документації, тощо). Внесення сторонами нерухомого майна договором передбачено не було - на цьому наголошує і позивач в апеляційній скарзі.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, роботу олійниці налагоджено у відбудованому приміщенні колишнього заготівельного ларька у АДРЕСА_3. Дане приміщення було придбано відповідачем і перебувало у його власності як на час укладення спірного договору, так і після проведеної реконструкції заготівельного ларька під олійницю (що підтверджується наданими позивачем копіями технічних паспортів на вказану будівлю). Разом з тим у договорі не визначено правовий статус майна, що підлягає реконструкції. Зокрема, із тексту самого договору не вбачається, що його укладено з метою відбудови олійниці саме у АДРЕСА_3. і що приміщення колишнього заготівельного ларька передається до спільної власності сторін. Посилання позивача на існування усної домовленості з цього приводу колегія суддів не визнає належним доказом.
У доповненні до апеляційної скарги позивач наголошує, що підписання спірного договору у будь-якому випадку є юридичним фактом, з якого виникають права та обов'язки сторін. Разом з тим позивачем не надано доказів, які б давали змогу оцінити його внесок у спільну діяльність і, відповідно - наявність у нього права на частину спільного майна. На думку позивача, таким доказом є видана йому відповідачем у жовтні 2004 року (тобто після підписання спірного договору) довіреність на представництво інтересів СПДФО ОСОБА_2 Однак із даної довіреності не вбачається, що її видано з метою виконання договору про спільну діяльність від 24.09.04. У документах, пов'язаних із відбудовою та введенням у дію олійниці (угоди, акти введення в експлуатацію обладнання, акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 03.04.05 та інші документи, копії яких надані позивачем), також відсутні дані про те, що представник замовника ОСОБА_1 діє на підставі договору про спільну діяльність та за відповідною довіреністю - натомість, у графі «замовник» зазначено лише прізвище ОСОБА_2
Позивачем також не надано доказів виконання ним пункту 4 спірного договору, а саме - доказів отримання від відповідача коштів на свій рахунок, інформування відповідача про перебіг виконання спільного проекту, надання йому звітів про використання коштів, вжиття заходів щодо найму відповідного персоналу для виконання робіт за договором. Долучені до справи письмові пояснення працівників олійниці колегія суддів не може прийняти в якості належного доказу, оскільки позивачем не надано документальних підтверджень того факту, що саме СПДФО ОСОБА_1 на виконання вищевказаного пункту договору про спільну діяльність займався наймом персоналу. Натомість із наданої позивачем копії трудового договору від 24.06.05 вбачається, що його укладено між фізичною особою ОСОБА_2 та працівником ОСОБА_3 Надані позивачем довідки із установ та організацій щодо його участі у будівництві колегія суддів також не приймає в якості належних доказів, оскільки у вказаних документах не зазначено, що позивач діяв саме на виконання договору про спільну діяльність. Зазначені довідки містять лише посилання на видану відповідачем позивачу довіреність, однак, як зазначалося вище, позивачем не доведено, що вказану довіреність видано на виконання спірного договору.
Крім того, як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, спірний договір не був взятий на облік в органах податкової служби. Дана обставина також є підтвердженням того, що вказаний договір не виконувався у встановленому чинним законодавством порядку.
Позивач посилається на те, що в оскаржуваному договорі визначено правовий статус створеного в результаті спільної діяльності майна. Дійсно, у пункті 7 договору вказано, що майно, створене в результаті спільної діяльності, складає спільну власність, яка буде розподілена навпіл між сторонами після повернення стороною-1 стороні-2 50% вкладених стороною-2 коштів. Однак сторонами не надано доказів на підтвердження розміру суми, вкладеної відповідачем (стороною-2) у спільну діяльність, крім того, позивачем не доведено факт повернення відповідачу 50% від вищевказаної суми.
Тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення належної позивачу частки майна, створеного в результаті спільної діяльності, не можуть бути визнані обґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не підтверджено належними доказами наявність у нього права на 50% майна, зазначеного у пункті 7 спірного договору. Отже місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову у вищевказаній частині.
Стосовно суми матеріальних збитків, заявленої позивачем до стягнення, колегія суддів вважає за необхідне відзначити наступне.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції правового обґрунтування стягнення суми 81215,00 грн. (50% від вартості олійниці і обладнання) - а саме, яким чином дана сума може бути віднесена до збитків позивача у розумінні вищенаведеної норми Цивільного кодексу України, а також статей 216 та 225 Господарського кодексу України, на які посилається позивач в апеляційній скарзі.
Частина заявленої позивачем до стягнення суми у розмірі 44512,50 грн. розрахована ним як упущена вигода за три місяці (час, на який позивач, за його твердженням, був відсторонений від роботи), а саме - 50% чистого прибутку від роботи олійниці за вказаний період. Однак цей розрахунок документально не підтверджено. Колегія суддів відзначає, що згідно з вимогами статті 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Тому апеляційним господарським судом не можуть бути прийняті в якості належних доказів технічний паспорт обладнання (який містить дані про проектну потужність обладнання, а не про реальний обсяг його роботи) а також довідки щодо ціни, за якою закуповує насіння соняшника ЗАТ «Куп'янський КХП» та щодо ціни, за якою продається олія підприємством «Куп'янський вузловський ринок» (оскільки із даних документів не вбачається, що саме за такими цінами було придбано сировину для олійниці у АДРЕСА_3 та реалізовано продукцію). Отже, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження фактичного обсягу роботи олійниці за даний період і, відповідно, суми загального доходу, а також суми здійснених витрат: на закупівлю сировини, на освітлення, ремонт, сплату податків тощо, то твердження позивача про те, що сума чистого прибутку від роботи олійниці складала 29675,00 грн. на місяць не може вважатися встановленим фактом.
Крім того, у пункті 8.6 спірного договору зазначено, що фактичний розподіл прибутку здійснюється за згодою сторін. Цим же пунктом встановлено, що порядок і терміни розподілу спільної продукції визначаються сторонами відповідно до окремих угод. Сторонами не надано суду окремих угод та будь-яких інших доказів того, що ними погоджено порядок фактичного розподілу прибутку і, відповідно, розмір часток кожної із сторін. Отже позивачем не доведено, що за звичайних обставин, якби його право не було порушене, він отримав би прибуток саме у розмірі 50% від загального чистого прибутку олійниці за даний період, тим більше, що у судовому засіданні позивач зазначив, що із отриманої суми прибутку він планував сплачувати відповідачу кошти згідно з умовами пункту 7.1 спірного договору. Таким чином, вимога позивача про відшкодування суми упущеної вигоди не підтверджується матеріалами справи та суперечить поясненням самого позивача.
Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів відзначає, що обставини даної справи не дають підстав для висновку про наявність допущеного відповідачем правопорушення, зокрема, про те, що спірний договір не виконувався саме з вини відповідача - з огляду на відсутність доказів належного його виконання з боку позивача.
Отже у даному випадку колегія суддів не вбачає вини відповідача у порушенні зобов'язання, а відтак і підстав для задоволення позовних вимог у частині застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків і, відповідно, моральної шкоди.
Згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на те, що аргументи позивача не знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.
З огляду на викладене та керуючись статтями 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -
постановила:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення від 14.06.2006 року господарського суду Харківської області по справі №47/127-06 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді