ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № 920/300/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Васищака І.М.,

судді Палій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної

особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 19.08.2013р.

у справі господарського суду Сумської області № 920/300/13-г

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 112 833,80 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2,

від відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_3 - договір у справі,

встановив:

У лютому 2013 року позивач - фізична особа-підприємець (ФОП) ОСОБА_2 звернувся до відповідача - фізичної особи-підприємця (ФОП) ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 112833,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором оренди № 2 від 15.04.2009 щодо своєчасної та повної сплати орендної плати, у зв'язку з чим виникла заборгованість за період з вересня 2012 року по 10.02.2013 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.05.2013 (суддя Зайцева І.В.) у позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що договір оренди № 2 від 15.04.2009, укладений між позивачем та відповідачем, є нікчемним, оскільки укладався строком на три роки, однак нотаріально не посвідчувався. Крім того, виходячи з договору суборенди нежитлового приміщення, укладеного відповідачем з ТОВ "Славяни", суд дійшов висновку, що відповідач фактично не користувався нежитловими приміщеннями.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 (колегія суддів у складі: Пелипенко Н.М. - головуючий, Івакіна В.О., Тихий П.В.) рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 112835,30 грн. боргу, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2256,68 грн. та 1128,34 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги. Доручено господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася ФОП ОСОБА_1, яка просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 скасувати, рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2013 залишити в силі. В обґрунтування посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права - ст.ст. 215, 216, 220 ЦК України, та незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню до даних правовідносин - ст.ст. 253, 254 ЦК України, ст.ст. 67, 73 КЗпП України.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 15.04.2009 року між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 2, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі загальною площею 253,6 кв.м.

Актом № 1 від 15.04.2009 підтверджено факт передачі в оренду відповідачу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до частини 2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною 2 ст. 793 ЦК України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимог названої статті щодо нотаріального посвідчення договору оренди, укладеного на один рік і більше, такий договір є нікчемним в силу ч.1 ст.220 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України, ч.7 ст.180 ГК України, строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Частиною 1 ст.763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

В ст. 252 ЦК України закріплено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно з п. 1.3. договору оренди № 2, строк його дії встановлюється з дати передачі відповідачу об'єкта оренди за актом прийому-передачі та припиняється 14.04.2012 року.

Враховуючи встановлені судами обставини справи та зазначені норми цивільного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що договір оренди №2 нежитлового приміщення від 15.04.2009 було укладено по 14.04.2012, що не становить повних три роки, а тому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Доводи касаційної скарги щодо невірного визначення дати закінчення спірного договору колегією суддів відхиляються, оскільки ця дата відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦК України чітко визначена в договорі календарною датою - 14.04.2012, що унеможливлює застосування ч. 5 ст. 254 ЦК України, на чому наполягає скаржник.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.

Разом з тим, ч. 4 ст. 284 ГК України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені ст. 764 ЦК України та опосередковано нормою частини четвертої ст. 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ від 03.06.2008р. №2-11/9948-2007, від 18.08.2009р. №2/385).

Згідно з п. 8.3. договору, строк дії договору автоматично продовжується, у випадку бажання сторін продовжити строк дії договору, на той же час та на тих же умовах, якщо жодна зі сторін не попередила письмово про бажання розірвати або змінити його умови не пізніше ніж за 30 календарних днів до завершення дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не заперечував проти подальшого користування відповідачем майном, переданим в оренду. Відповідач також не направляв на адресу позивача письмового попередження про бажання розірвати договір або змінити його умови. Крім того, відповідач продовжував сплачувати щомісячну орендну плату та інші платежі, передбачені умовами договору оренди. А тому згідно зі ст. 764 ЦК України зазначений договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порядок розрахунків за договором визначений пунктом 4.2. Так, відповідно до 2 розділу додаткової угоди № 3 до договору оренди № 2 від 15.04.2009, 01.03.2012 сума орендної плати в 2012 році становила 20472,30 грн.

В обґрунтування факту здійснення відповідачем оплати орендних платежів позивачем надано до матеріалів справи копії прибуткових касових ордерів за період січень 2012 - вересень 2012 (а.с. 19-26).

Апеляційний господарський суд, дослідивши надані докази, встановив, що з наданого позивачем розрахунку суми заборгованості за договором оренди № 2 від 15.04.2009 за період з 10.01.2012 по 10.02.2013 орендна плата нарахована відповідно до п. 4.2 договору, п. 1 додаткової угоди № 3 до договору та складає 276139,60 грн.

Так, за вересень 2012 відповідачем частково вартість орендної плати сплачено в сумі 10000,00 грн. на підставі прибуткового касового ордеру № 16 від 08.09.2012 на суму 10472,00 грн., з яких 472,00 грн. сплачена заборгованість по орендній платі за серпень 2012.

З урахуванням суми фактично здійснених відповідачем платежів по орендній платі за вказаний період відповідно до прибуткових касових ордерів на суму 163304,30 грн., заборгованість відповідача за договором оренди складає 112835,30 грн.

За таких обставин, оскільки відповідач не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо сплати орендної плати у відповідності з п. 4.2 договору або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог по суті, колегія судів погоджується з висновком апеляційного суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди № 2 від 15.04.2009 у розмірі 112835,30 грн.

Укладання відповідачем договору суборенди нежитлового приміщення № 2/12 від 20.09.2012 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та взяття його під охорону згідно із додатковою угодою б/н від 20.09.2012 року до договору охорони №986/04-ОП від 29.06.2011 року, не є підставою для припинення зобов'язань відповідача за договором оренди №2 від 15.04.2009 року, про що було вірно вказано судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, закріплені в ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, приходить до висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 постановлена у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 у справі № 920/300/13-г залишити без змін.

Головуючий, суддя Кузьменко М.В.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Палій В.М.