Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" вересня 2006 р. Справа № 17/321-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Байбак О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Тихоплав С.О.
відповідача - Сорока О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2729С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 19.06.06 р. по справі № 17/321-06
за позовом Приватне підприємство "Хімагромаркетинг 2000" м. Київ
до ВАТ "Сумихімпром", м. Суми
про стягнення 17935,23 грн.
встановила:
У травні 2006 р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення заборгованості на суму 17935,23 грн., з яких: 13514,40 грн. боргу, 3500,23 грн. інфляційних збитків та 920,83 грн. –3% річних.
Рішенням господарського суду Сумської області від 19.06.2006 р. (суддя - Коваленко О.В.) по справі № 17/321-06 в задоволенні позову –відмовлено.
Рішення мотивоване з тих підстав, що строк виконання зобов*язання по сплаті отриманої відповідачем продукції за видатковими накладними не визначений, а перебіг строку позовної давності починається з дня, коли продукція була отримана відповідачем і кредитор мав право на пред*явлення вимоги про її оплату; що сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові, з посиланням на ст.267 ЦК України, відповідно до якої порушене право підлягає відновленню, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності та ін.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.
Позивач вказує на те, що правовідносини між сторонами, з моменту поставки товару до моменту направлення претензії відповідачеві тривали протягом 2000-2003 р.р. до них мав застосовуватись ЦК УРСР 1963 р., оскільки норми на які посилається суд, стали чинними лише з 01.01.2004 р. Позивач зазначає, що вимога пред*явлена позивачем 24.12.2003 р. –кінцевий термін розрахунку за поставлений товар у відповідача –31.12.2003 р. Тобто вже 01.01.2004 р. позивачеві стало відомо про порушення його права і почався перебіг загальної позовної давності. Таким чином, позивач вважає, що ним не пропущено строку позовної давності, оскільки даний строк мав спливти лише 01.01.2007 р.
Крім того, позивач відзначає, що господарським судом не в повному обсязі з*ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме, всупереч предмету позову суд стверджує, що поставка товару здійснена за договором від 09.08.2000 р. за № 1656. Проте, асортимент і вартість поставленого товару не відповідають умовам зазначеного договору, тобто поставка товару відповідачеві здійснена не за вказаним договором та ін.
Відповідач, в свою чергу, просить залишити рішення без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані доводи та докази, судова колегія встановила наступне:
Відповідно до ст.. 41 ЦК України (1963 р.) угодами визнаються дії організацій спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.
Згідно з ст. 42 ЦК України угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі, а ст. 43 ЦК України передбачено, що у випадках, коли угоди між організаціями укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товар або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що стверджує одержання грошей і підстави їх одержання.
Як свідчать матеріали справи, протягом 2000 року між сторонами велась систематична господарська діяльність в результаті якої, на підставі усних угод позивачем поставлено відповідачу товарів на загальну суму 6680079,22 грн., що підтверджується видатковими накладними № 274 та № 275 від 15.09.2000 р. та довіреністю від 19.09.2000 р.
Отже, факти наявності боргу в сумі 13514,4 грн. підтверджуються матеріалами справи і відповідачем не заперечуються
Тобто фактично між сторонами існують відповідні правовідносини без визначення строків платежів. В зв*язку з невизначеністю строків платежу, позивач на адресу відповідача 24.12.2003 року надіслав вимогу про перерахування 13514,40 грн., яка отримана відповідачем 30.12.2003 р. та залишена без задоволення.
Відповідно до п. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов*язку не встановлений або визначений моментом пред*явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов*язок негайного виконання не випливає із договору або акту цивільного законодавства.
Тобто, з урахуванням вимог закону визначено та здійснено настання строку виконання боржником зобов*язання, з якого відлічується та визначається сплив позовної давності.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов*язання за умовами договору виконав в повному обсязі, що підтверджується товаророзпорядчими документами, але відповідач свої зобов*язання не виконав, в зазначений строк не сплатив борг, доказів оплати його не надав, в зв*язку з чим вимоги позивача необхідно вважати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов*язання має виконуватися належним чином.
Таким чином, суд першої інстанції безпідставно залишив позовні вимоги без задоволення, з посиланням на те, що строк виконання зобов*язання по оплаті отриманої відповідачем за видатковими накладними продукції не був визначений і перебіг строку позовної давності починався з дня, коли продукція була отримана відповідачем і кредитор мав право на пред*явлення вимоги про її оплату, а претензія позивача заявлена після спливу трирічного строку позовної давності щодо продукції отриманої у 2000 р. Тобто суд першої інстанції безпідставно не врахував початку строку виконання зобов*язання, визначеного законом, що стало підставою для захисту відповідного права через суд.
Стаття 256 ЦК України передбачає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно з ст.. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, право на позов у позивача виникло після 30.12.2003 р., а саме після пред*явлення вимоги та визначення строку виконання зобов”язання по оплаті. Позов пред*явлено 12.05.2006 р. Строк позовної давності не може вважатися до виникнення строку платежу пропущеним. Посилання суду першої інстанції на порушення строків позовної давності є безпідставним та необґрунтованим, в зв*язку з чим, рішення господарського суду підлягає скасуванню, а позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 13514,40 грн. підлягають задоволенню, оскільки, відповідно до ст.. 526 ЦК України зобов*язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк.
Відповідно до ст.. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов*язання, на вимогу кредитора зобов*язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що відповідач не виконав передбачені договором зобов*язання по сплаті грошових коштів у строк встановлений законом, нарахуванняі позивачем 3% річних в сумі 920,83 грн. та інфляційні в сумі 3500,23 грн. є обґрунтованим, законним, в зв*язку з чим вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.
З огляду на вказане, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи позивача, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 526, 530, 625 ЦК України, 101-105 ГПК України, судова колегія
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Сумської області від 19.06.2006 р. по справі № 17/321-06 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Стягнути з ВАТ «Сумихімпром»(40024, м. Суми, вул.. Харківська, 12, р/р 260050003 в Заречному УСБ м. Суми, МФО 337785, код 05766356) на користь Приватного підприємства «Хімагромаркетинг 2000»(02160, м. Київ, пр-т Возз*єднання, 15, р/р 26006300024500, відкритий в АКБ «Форум», МФО 322948, код 30369454) –17014,63 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 920,83 грн. річних, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 179,35 грн. держмита за подання позову та 90 грн. держмита по скарзі.
Наказ доручити видати господарському суду Сумської області.
Головуючий суддя
Судді