Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" вересня 2006 р. Справа № 38/120-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Казакова О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Братовченко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2848Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.06 р. по справі № 38/120-06
за позовом ТОВ фірма "Сприяння" м. Харків
до ЗАТ "ДАТАСВІТ" м. Харків
про спонукання до укладення договору
встановила:
В травні 2006 р. позивач –ТОВ „Сприяння”, м. Хакрів звернувся до господарського суду з позовною заявою про спонукання відповідача –ЗАТ „Датасвіт”, м. Харків до укладання договору.
Рішенням господарського суду від 05.07.2006 р. по справі № 38/120-06 в позові відмовлено. Рішення мотивовано з тих підстав, що діюче законодавство України не містить норм, які б передбачали обов”язковість укладання договору зберігання; що договір № 120 від 10.10.2002 р. також не містить положень про те, що договір зберігання може бути укладений за рішенням суду; що договір № 120 від 10.10.2002 р. не може розглядатися як попередній договір, оскільки його умови не відповідають вимогам ст. 182 ГК України; що сторони не досягли згоди із всіх істотних умов договру зберігання та про вартість послуг по зберіганню та ін.
Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги. В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що договором № 120 від 10.10.2002 р. сторони узгодили порядок визначення вартості договору зберігання; а також те, в який термін сторони повинні укласти такий договір; що п. 5.1, 5.2 договору № 120 від 10.10.2002 р. встановлено, що сторони при виконанні договору зобов”язуються дотримуватись його положень і у разі виникнення запитань, що не врегульовані договором, або спорів, роозв”язувати їх шляхом переговорів з метою досягнення компромісного рішення, в разі ж незнаходження компромісу спори можуть передаватися для вирішення до господарського суду, тобто позивач наголошує на тому, що спір про укладання договору зберігання може укладатися за рішенням суду та ін.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що договір № 120 від 10.10.2002 р. не може вважатися попереднім договором, оскільки він, з урахуванням ч. 2 ст. 182 ЦК України не містить всіх істотних умов договору зберігання, зокрема ціни; що діюче законодавство не містить норм, які б регулювали вирішення судом переддоговірного спору з укладання договору зберігання; що п. 5.2 договору № 120 від 10.10.2002 р. передбачено вирішення господарським судом спорів стосовно виконання вже укладеного договору, і не передбачено вирішення спору стосовно договору зберігання та ін.
Позивач в судове засідання не з”явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
10.10.2002 року між сторонами укладено договір № 120, відповідно до умов якого позивач, що є професійним учасником ринку цінних паперів та має ліцензію серії АВ № 020675 на ведення реєстру власників іменних цінних паперів, здійснював ведення системи реєстру акціонерів відповідача.
16.09.2005 р. відповідач направив на адресу позивача лист лист № 292 від 15.09.2005 року, яким повідомив, що рішенням загальних зборів акціонерів відповідача від 31.08.2005 р. затверджено нового, замість позивача, реєстратора акціонерів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Незалежний реєстратор "Аверс". Дату закриття реєстру акціонерами призначено на 31.11.2005 р.
Пунктом. 2.1.10 договору №120 встановлено обов”язок емітента (відповідача) у випадку закриття особових рахунків зареєстрованих осіб та/або емітента, укласти з реєстратором (позивачем) договір зберігання документів, які були підставою для внесення змін до цих особових рахунків, а також оплатити послуги реєстратора, пов'язані із зберіганням цих документів протягом п'яти років з дати закриття відповідних рахунків.
Згідно з п. 3.4 договору №120, вартість зберігання, передбаченого п.2.1.10, п. 2.1., ст. 2 договору, встановлюється у договорі зберігання, який сторони укладають у випадку закриття особових рахунків зареєстрованих осіб та/або емітента.
Відповідно до умов п. 6.3 договору №120, припинення дії договору є однією з підстав закриття особових рахунків зареєстрованих осіб та емітента. В цьому випадку емітент до дати закриття реєстру повинен укласти договір зберігання, передбачений п. п. 2.1.10, п. 2.1 ст. 2 договору № 120, оплатити послуги по зберіганню та заборгованість за формування та ведення реєстру, якщо така заборгованість є.
28.10.2005 р. позивач направив відповідачу два примірники підписаного з боку позивача договору зберігання, відповідно до умов якого позивач надає послуги по збереженню інформації системи реєстру у документарній та електронній формі та документів, які були підставою для внесення змін до особових рахунків зареєстрованих осіб; вартість послуг по зберіганню за п'ять років складає 2400 грн. із розрахунку: зберігання інформації системи реєстру після закриття рахунків на електронних та паперових носіях за одну зареєстровану особу 40 грн. щомісячно, згідно з тарифами на послуги реєстратора.
Вказані примірники договору зберігання отримані відповідачем 31.11.2005 р.
Натомість позивачем не отримано від відповідача згоди на укладення договору, відмови від його укладення чи протоколу розбіжностей до запропонованого проекту договору зберігання.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 1 Господарського кодексу України до спірного договору зберігання слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України, оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини по укладенню саме господарського договору, яким є запропонований позивачем до укладення договір.
Згідно з ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Враховуючи викладене суд першої інстанції правомірно встановив факт того, що діюче законодавство не містить норми, яка б передбачала обов'язковість укладення такого договору та обов”язок і спонуканнядо передачі на схов певних речей поза бажанням власника
Договір № 120 від 10.10.2002 р. також не містить положень про те, що договір зберігання повинен бути укладений за рішенням суду.
Не можуть прийматися судом до уваги доводи позивача про те, що п. 5.2 договору №120 сторони узгодили те, що в разі незнаходження компромісу спори можуть передаватися для вирішення до господарського суду, оскільки дана норма стосується виключно виконання умов договору № 120.
Разом з тим згідно з п. п. 6.3 та 2.1.10 договору № 120. відповідач повинен був, у випадку закриття особових рахунків, до дати закриття реєстру (31.10.2005 р.) укласти договір зберігання документів, які були підставою для внесення змін в особові рахунки, що закриваються, що є неможливим через направлення йому оферти 28.10.2005 р. До вказаної дати закриття реєстру зміни в особові рахунки акціонерів та емітента не вносились, тому на запит відповідача, позивач листом № 765 від 28.10.2005 р. повідомив про відсутність в нього інформації щодо закритих особових рахунків, натомість цим же листом супроводжувалась оферта на укладення договору зберігання інформації, що була в позивача відсутня.
Разом з тим, з моменту повідомлення відповідача про розірвання договору № 120 до моменту закриття реєстру 31.10.2005 р. не було руху цінних паперів, в зв”язку з чим, нічого було зберігати
Крім того, суд не може зобов”язати власників передати на зберігання їх цінні папери, оскільки це право належить саме власникам цінних паперів (коли попередній договір № 120 вже припинив свою дію).
Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, в випадку, якщо сторони до досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, а такий договір вважається неукладеним.
Посилання позивача на абз. 4 п. 3.2.2, абз. 6 п. 3.4, п. 8.18 Положення про порядок ведення реєстру власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 60 від 26.05.1998 р., суд вважає безпідставними, оскільки в них говориться тільки про обов'язок реєстратора (позивача) зберігати документи, які були підставою для внесення змін до особових рахунків зареєстрованих осіб і емітента, і нічого не говориться про обов'язок емітента укласти з реєстратором договір зберігання та про вартість послуг по зберіганню.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, ст. 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія –
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 10.07.2006 р. по справі № 35/169-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя
Судді