Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" жовтня 2006 р. Справа № АС-13/321-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з*явився
відповідача - Долгальова Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3129С/3-7) на постанову господарського суду Сумської області від 17.07.06 р. по справі № АС-13/321-06
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Суми
до ВАТ "Центроліт", м. Суми
про стягнення 40803,95 грн.
встановила:
У травні 2006 р. позивач звернувся до господарського суду з адміністративним позовом про стягнення 40803,95 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 р. 44 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але фактично протягом 2005 року середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників на підприємстві становить 39 робочих місць, тобто відповідачем не виконаний норматив по 5 робочих місць. У зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму у розмірі 40803,95 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Постановою господарського суду Сумської області від 17.07.2006 р. по справі № АС-13/321-06 (суддя –Лиховид Б.І.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з ВАТ «Центроліт» на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 40803,95 грн., з посиланням на правомірність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач з постановою господарського суду не погоджується, надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач вказує, що судом порушені норми матеріального права та не застосована ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що повинна застосовуватися до даного виду правовідносин, оскільки згідно з ч. 3 ст. 20 закону сплату штрафних санкцій підприємства, установи і організації проводять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкові платежі), а за результатами фінансово-господарської діяльності за 2005 р. відповідач не мав прибутку.
Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погодився, вважає постанову господарського суду обґрунтованою, законною, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, подав клопотання, в якому просив суд розглянути справу без участі його представника.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, встановила:
Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 1107 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 44 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників на підприємстві становить 39 інвалідів.
Згідно зі статтею 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Закон України „Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, ст. 20 Закону України „Про зайнятість”, Постанови Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р., п. 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. № 244 зобов'язують відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування —підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач не створював робочих місць для працевлаштування інвалідів, не інформував компетентні органи про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 р.
Згідно довідки № 04-17/1329 від 14.07.2006 р. Сумського міського центру зайнятості протягом 2005 р. підприємством –ВАТ «Центроліт»надавались до міського центру зайнятості звіти «Про наявність вільних місць (вакантних посад) та потребу у працівниках»за формою 3-ПН, згідно звітів було заявлено 178 вакансій, але без зазначення вакансій для інвалідів у графі 4 звіту про наявність вакансій. Заповнення графи 4 форми 3-ПН (категорії громадян, відповідно до квоти, а також пенсіонери, учні, студенти, інваліди) є підставою для направлення інвалідів на заявлені вакантні місця. Тому, як правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем фактично не надано доказів щодо інформування центру зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч. 3 ст. 20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації проводять відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві на 1 працівника складає у 2005 р. 8160,79 грн. Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 40803,95 грн. штрафних санкцій і підстави для скасування постанови відсутні.
Посилання відповідача на відсутність прибутку як підставу для звільнення його від відповідальності за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів необґрунтовано, так як сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), а у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством. Отже, ст. 20 наведеного Закону не ставить обов'язок підприємства, установи і організації щодо здійснення сплати штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності прибутку у відповідних суб'єктів господарювання та не звільняє від сплати штрафних санкцій в разі відсутності прибутку, законом тільки передбачені джерела сплати нарахованих санкцій.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що відповідачем не виконано.
З огляду на вказане, постанова господарського суду узгоджується з матеріалами справи і відповідає нормам матеріального права, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для скасування постанови, керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 195,198,200,205-207 КАС України
ухвалила:
Постанову господарського суду Сумської області від 17.07.2006 р. по справі № АС-13/321-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя
Судді