Судове рішення #329345
2/557-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2006 р.                                                           Справа № 2/557-06  


Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,  

при секретарі Казакової О.В.


за участю представників сторін:

позивача - Дзюбенко Р.М.

відповідача -  не з*явився


розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3433С/3-7) на рішення господарського суду Сумської області від 28.08.06 р. по справі № 2/557-06

за позовом ТОВ парфюмерно-косметична фірма "Коне", м. Калинівка

до Державного підприємства "Новосуханівський спиртовий завод", с. Новосуханівка

про стягнення 53710,90 грн.


встановила:

У серпні 2006 р. позивач  звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача  53710 грн. 90 коп., в т.ч. 8478 грн. 20 коп. –3% річних, 45232 грн. 70 коп. інфляційних збитків, нарахованих за неналежне виконання умов договору №97, укладеного між сторонами 04.06.2002 р., а також судових витрат, пов‘язаних з розглядом справи, посилаючись на несвоєчасне погашення заборгованості

Відповідач подав заяву від 28.08.2006 р. про застосування строку позовної давності, в якій зазначає, що позивачем був пропущений строк позовної давності.

Рішенням господарського суду Сумської області від 28.08.2006 р. /суддя Соп*яненко О.Ю./ в задоволенні позову відмовлено, з посиланням на пропуск строку позовної давності без поважних причин.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та позов задовольнити, посилаючись на переривання перебігу строку позовної давності в зв’язку з пред’явленням 26.09.2005 р. позову про стягнення основного боргу без урахування інфляції і відсотків, що є пред’явленням позову, предметом якого є лише частина вимоги, право на яку має позивач у відповідності до ст. 264 ЦК України.

Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду апеляційної скарги.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухав пояснення представника позивача,  встановила:

На підставі договору № 97 від 04.06.2002 р., укладеного між сторонами, позивач виготовив і поставив відповідачу на протязі з червня по вересень 2002 р. парфюмерно-косметичну продукцію на загальну суму 485541 грн. 18 коп.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору відповідач мав розрахуватися протягом 90 днів з моменту отримання продукції, однак свої зобов’язання виконав частково.

В зв‘язку з неналежним виконанням умов договору позивач у вересні 2005р. звернувся до господарського суду з позовом до ДП “Новосуханівський спиртовий завод” про стягнення  основної заборгованості в сумі 119644 грн. 65 коп., позов про стягнення  інфляційних та річних не пред’являвся.

Рішенням господарського суду Сумської області № 5/456-05 від 21.11.2005 р. позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 113600 грн. 52 коп. заборгованості, 1136 грн. 01 коп. витрат по державному миту, 113 грн. 04 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які  погашені - 26.03.2006 р.

Суд перщої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР, яка діяла на момент виникнення грошового зобов‘язання,  та ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми.

При пред’явленні позову у вересні 2005р. про стягнення основного боргу позивач не вимагав стягнення інфляційних та річних, а позов  про стягнення 3% річних в сумі 8478 грн. 20 коп. та інфляційних збитків в сумі 45232 грн. 70 коп. пред’явлений тільки у серпні 2006 р.

Згідно ст. 71 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.), ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Статтею 76 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.), статтею 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 4.1 договору № 97 від 04.06.2002 р. відповідач мав розрахуватися протягом 90 днів з моменту отримання продукції, тобто 17.12.2002 р.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач мав звернутися до суду протягом строку позовної давності з 17.12.2002 р. по 17.12.2005 р., з дня, коли він дізнався про порушення свого права, що їм не виконано.

Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що в зв‘язку з тим, що позивач звернувся з позовною заявою до суду 07.08.2006 р., після спливу строку позовної давності по зобов’язанню, тобто позивачем без поважних причин був пропущений строк позовної давності, в зв‘язку з чим правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в сумі 53710 грн. 90 коп.

Посилання позивача на переривання перебігу позовної давності в зв’язку з пред’явленням 26.09.2005р. позову про стягнення основного боргу без урахування інфляції і відсотків, що є пред’явленням позову, предметом якого є лише частина вимоги необґрунтоване ,так як згідно зі ст. 264 ЦК України пред’явлення позову щодо частини вимог перериває перебіг строку позовної давності щодо цієї частини вимог, а не по інших вимогах ,які не є  предметом позову. Як свідчать матеріали справи предметом позову у вересні 2005 р. було стягнення основного боргу, інфляційні та річні не пред’являлися, інфляційні та річні не є основним боргом, а відносяться до окремого виду відповідальності за порушення грошових зобов’язань.        

Отже, предмет позову пред’явленого у вересні 2005 р. та предмет позову, який розглядається,  не співпадають і підстави для переривання перебігу строку позовної давності відсутні.

В зв’язку з чим господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних та річних.

    Таким чином, рішення господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права , а мотиви позивача не можуть бути підставою для скасування рішення, керуючись ст.ст. 257, 261, 264, 267 ЦК України, ст.ст. 101 – 104 ГПК України


постановила:


Рішення господарського суду Сумської області від 28.08.2006 р. по справі № 2/557-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.


         Головуючий суддя                                                                      


                                 Судді                                                                      


                                                                                                                 



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація