Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" листопада 2006 р. Справа № АС-12/296-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Казакової О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з*явився
відповідача - не з*явився
прокурора - не з*явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3886С/3-7) на постанову господарського суду Сумської області від 25.09.06 р. по справі № АС-12/296-06
за позовом Прокурора Ямпільського району в інтересах держави в особі Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Суми
до МПП "Нектар", смт. Свеса
про стягнення 4990,91 грн.
встановила:
У липні 2006 р. прокурор звернувся до господарського суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача 4990,91 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов’язаний був створити у 2005 р. 1 робоче місце, але цього не зробив. У зв’язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму у розмірі 4990,91 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Постановою господарського суду Сумської області від 25.09.2006 р. по справі № АС-12/296-06 (суддя –Малафеєва І.В.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з Малого приватного підприємства «Нектар»на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції за нестворене 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів у розмірі 4990,91 грн., з посиланням на правомірність позовних вимог, оскільки відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, не атестував робоче місце та не інформував про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач з постановою господарського суду не погоджується, надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, з посиланням на те, що господарським судом не в повному обсязі з’ясовані обставини, що мають значення для справи та порушені норми матеріального і процесуального права: не застосована ч. 3 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, що повинна застосовуватися до даного виду правовідносин, оскільки згідно з ч. 3 ст. 20 закону сплату штрафних санкцій підприємства, установи і організації проводять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкові платежі), за результатами фінансово-господарської діяльності за 2005 р. відповідач не мав прибутку і спрацював із збитками. Відповідач вважає, що спочатку існує обов’язок відповідних органів виконавчої влади довести до підприємства необхідний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, а потім з даного обов’язку кореспондується обов’язок підприємства створити такі місця, і лише в разі їх не створення може бути застосовано штрафні санкції.
Відповідач в судове засідання не з’явився, надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Позивач та прокурор в судове засідання не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, нез’явлення представників позивача та прокуратури не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, встановила:
Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
В зв’язку з чим твердження відповідача про обов’язок відповідних органів виконавчої влади довести до підприємства необхідний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів необґрунтоване, так як зазначений норматив встановлений законом та складає чотири відсотка від загальної чисельності працюючих.
Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що згідно з Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держноглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 33 особи, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, не було створено ні одного робочого місця для працевлаштування інвалідів.
Господарський суд обґрунтовано встановив, що згідно зі статтею 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, тобто на підприємство покладається обов’язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про кількість створених місць органи працевлаштування.
Суд першої інстанції правомірно встановив, що відповідач не створював робочих місць для працевлаштування інвалідів, не інформував компетентні органи про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 р. - в матеріалах справи відсутні звіти форми № 3–ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, який відповідач не здавав в 2005 р..
Згідно листа Ямпільського райцентру зайнятості населення МПП «Нектар»не повідомляв про вакансії для інвалідів та заявку на потребу в інвалідах не направляв.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обов’язок по створенню робочих місць та інформуванню компетентних органів про можливість працевлаштування інвалідів випливає з Закону України „Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, ст. 20 Закону України „Про зайнятість”, Постанови Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р., п. 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників" затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. № 244.
Отже, зазначені нормативні акти зобов'язують відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування —підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч. 3 ст. 20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації проводять відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Посилання відповідача на відсутність прибутку як підставу для звільнення його від відповідальності за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів необґрунтовано, так як сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), а у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Отже, ст. 20 наведеного Закону не ставить обов'язок підприємства, установи і організації щодо здійснення сплати штрафних санкцій у залежність від наявності чи відсутності прибутку у відповідних суб'єктів господарювання та не звільняє від сплати штрафних санкцій в разі відсутності прибутку, законом тільки передбачені джерела сплати нарахованих санкцій.
Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві на 1 працівника складає у 2005 р. 4990,91 грн.
Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 4990,91 грн. штрафних санкцій, так як відповідач не виконав обов’язку про виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, не інформував компетентні органи про наявність можливості працевлаштувати інвалідів, що унеможливлює виконання компетентними органами вимог ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що відповідачем не зроблено.
Таким чином, постанова господарського суду відповідає нормам матеріального права, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для скасування постанови, керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 195,198, 200, 205-207 КАС України
ухвалила:
Постанову господарського суду Сумської області від 25.09.2006 р. по справі № АС-12/296-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя
Судді