Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" червня 2006 р. Справа № 53/08-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Казакова О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Левчук І.М
відповідача - Заболотний А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1821Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 17.04.06 р. по справі № 53/08-06
за позовом Державне територіально-галузеве об"єднання "Львівська залізниця" в особі Іванофранківської дирекції залізничних перевезень
до ВАТ "Балцем", м. Балаклія
про стягнення 85720,82 грн.
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.05.06 р. (суддя Прохоров С.А.) по справі № 53/08-06 в позові відмовлено.
Рішення мотивоване з тих підстав, що правовідносини, що склалися, регулюються нормами СМГС, на які посилається позивач, оскільки Румунія не є учасницею даної угоди; сплинув передбачений Статутом залізниць України 6-ти місячний строк позовної давності для подачі скарги; відсутня вина відповідача у виникненні перешкод в доставці товару та ін.
Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що на його думку судом при винесенні рішення порушені норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що на його думку, укладання договору на перевезення вантажу, та саме перевезення вантажу відбувалося на підставі норм СМГС, в зв’язку з чим при вирішенні даного спору повинні застосовуватися саме норми СМГС та ін.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що норми СМГС не можуть регулювати правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, оскільки Румунія не є учасником вказаної угоди. Крім того відповідач вказує на безпідставність посилання позивача на „Протокол наради по обговоренню орієнтовних об’ємів та умов перевезень зовнішньоторгових вантажів залізничним транспортом між Республікою Болгарією, Румунією, Молдовою, Україною і Російською Федерацією через прикордонпереходи України та Румунії на 2005 р.”, оскільки даний документ не має ознак нормативного акту, та не є частиною національного законодавства України.
Представники 3-х осіб в судове засідання не з’явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, відзивів чи пояснень по скарзі не надавали.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, у червні 2005 р. із станції Шебелинка Південної залізниці відповідач згідно накладних № 4354997, № 43547996, № 43547585, № 43547999, № 43548084, № 43547564, № 43548000, № 43547998 відправлено 9 вагонів № 65718413, № 66749052, № 66374513, № 67881268, № 66591330, № 64402704, № 67897959, № 67167007, № 66227877 з цементом в тарі ПЦ І-500-Н до Румунії, одержувач КО „Фермат” (2-га 3-тя особа).
10.06.2005 р. вказані вагони перетнули кордон України та не прийняті вхідною погранстанцією Дорнешти, згідно акта неприйняття вагонів № 189 від 10.06.2005 р., в зв’язку з тим, що одержувач вантажу відмовився приймати вантаж через невідповідність упаковки, про що станцію Дорнешти Румунської залізниці було повідомлено на станцію Вадул-Сирет телеграмою № 25 від 10.06.2005 р.
Про затримку вагонів та виникнення перешкод у перевезенні вантажу станцією Вадул-Сирет відповідача повідомлялося телеграмами через станцію відправлення у порядку ст.21 Угоди про міжнародне вантажне залізничне сполучення (далі СМГС) для надання вказівок про подальші дії залізниці. На підставі розпорядження вантажовідправника станція відправлення Шебелинка телеграмою повідомила позивача про те, що вантажовідправник розпорядився про повернення вагонів з вантажем на станцію відправлення, тобто між позивачем та відповідачем відбулася зміна умов договору.
Згідно з ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної) відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.309 ГК України у разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.
Як свідчать матеріали справи, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на угоду про міжнародне вантажне залізничне сполучення (СМГС), учасницею якої є Україна.
Згідно з ст.2 СМГС дана Угода застосовується до усіх перевезень вантажів в прямому міжнародному залізничному вантажному сполученні між станціями, зазначеними в параграфі 2 ст. З, по накладним СМГС та тільки по мережі залізниць - учасниць даної Угоди.
Однак, згідно з ст.ст.1,41 вищезазначеної угоди Румунія не є учасницею даної Угоди, в зв’язку з чим правомірно не прийнято посилання позивача на вищевказані норми.
Також обгрунтовано не прийнято судом першої інстанції є посилання позивача на „Протокол наради по обговоренню орієнтовних об’ємів та умов перевезень зовнішньоторгових вантажів залізничним транспортом між Республікою Болгарією, Румунією, Молдовою, Україною і Російською Федерацією через прикордонпереходи України та Румунії на 2005 р.”, оскільки даний протокол не є частиною національного законодавства України, чи міжнародною нормою.
З огляду на вказане, є правомірним застосування господарським судом першої інстанції норми діючого законодавства України, а саме Статуту залізниць України, Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до ч. 5, 6 ст.315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників чи вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України.
Згідно з ст.137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників можуть бути подані до суду протягом 6 місяців. Зазначений 6-ти місячний термін обчислюється з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
Отже, суд першої інстанції правомірно встановив факт пропуску позивачем строку позовної, оскільки, як свідчать матеріали справи, підставою позову є акт №10 від 24.06.2005 року а позов фактично подано до господарського суду Харківської області 15.01.2006 року, тобто вже після спливу 6-ти місячного терміну для подання позову.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, безпідставними є вимоги позивача щодо відшкодування йому витрат оскільки в діях відповідача відсутня вина у виникненні перешкод в доставці вантажу.
Підставою для не прийому вагонів станцією Дорнешти стала відмова вантажоодержувача (КО "Феромат") прийняти вантаж через невідповідність упаковки, про що Румунською залізницею складено акт неприйняття №189 від 10.06.2005 року. Проте, Румунською залізницею не надано жодного доказу щодо невідповідності упаковки вантажу, а підставою для відмови залізниці у прийнятті вантажу став лише лист вантажоодержувача, який не може бути законною підставою для відмови у прийнятті вантажу прикордонною станцією, що також правомірно встановлено судом першої інстанції.
Згідно з ст. ЗЗ ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено вину відповідача в пошкодженні товару та вину у виникненні перешкод в його доставці, не надано доказів своєчасного вжиття заходів, узгодження з відповідачем а не зі станціями відповідних обставин.
Посилання позивача в обгрунтування своїх вимог на акт експертизи № 1-78 від 11.07.2005 р. не може братися судом до уваги, оскільки він не стосується спірної партії вантажу.
Крім того, згідно з ст.. 21 СМГС, повідомлення до вантажовідправника (щодо сторін, які підписали угоду) повинно було надійти на наступний день з дня затримки вагонів на станції Вадул-Сирет. Але незважаючи на те, інформація про затримку вагонів, з вини залізниці, надійшла до відповідача з порушенням строків, що підтверджується відповідним листом надісланим позивачем до відповідача.
З огляду на вказане, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства, а доводи позивача, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія –
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2006 р. по справі № 53/08-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення
Головуючий суддя
Судді