__________________КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДОНЕЦЬКА_______________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2\257\106 \13
м.Донецьк, вул.Собінова,147
30 січня 2013 року
Київський районний суд м. Донецька у складі:
головуючого - судді Епель О.В.,
при секретарі - Батуркіній С.І.,
за участю позивача - ОСОБА_1,
його представника Позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним ,
ВСТАНОВИВ:
13.03.12 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними, мотивуючи тим, що 08.04.2008 р. він позичив ОСОБА_3 176 750 грн. строком до 08.04.2009 р. і того ж дня, ОСОБА_3, діючи в забезпечення виконання своїх зобов»язань за договором позики видав йому довіреність щодо розрядження кватирою за адресою : АДРЕСА_1. Усно вони домовились, що в разі невиконання ОСОБА_3 договору позики, він має право продати належну йому квартиру на власний розсуд з метою задоволення вимог щодо суми боргу. У встановлений термін ОСОБА_3 борг не повернув. Він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про повернення суми позики та попросив забезпечити його позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1. заочним рішенням Київського районного суду його вимоги були задоволені, виданий виконавчий лист і в ході виконавчого провадження з»ясувалось, що ОСОБА_3 вже не є власником вказаної квартири, так як подарував її своєї матері - ОСОБА_4 Отже, він вважає такий договір дарування від 04.06.2010 р. фіктивною угодою з метою приховання цього майна від арешту і подальшого примусового продажу. Сторони вчинили цей правочин лише для вигляду, у договорі дарування внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому прояву, так як майно обдарованої не передано до теперішнього часу, такий договір укладений під час огляду цивільної справи про стягнення суми позики. Тому такий договір дарування має бути визнаний судом недійсним.
В судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 повністю підтримав свій позов і надав пояснення, які викладені у позові, додавши, що він є родичем відповідачем і знає дійсне становище речей, що ОСОБА_5 подарував своєї матері квартиру лише для виду, фіктивно, а сам продовжує в ній жити та користуватись. Під час укладання договору позики вони з ОСОБА_3 усно домовились, що у забезпечення виконання ним зобов»язань він надає довіреність для продажу квартири. Разом з довіреністю він ще передав йому і оригінали правовстановлюючих документів, які з часом були кимсь викрадені і тому він квартиру не продав. Вони не укладали договору застави, так як так вчинити їм порадили адвокат та нотаріус. Раніше до ОСОБА_3 він з позовом не звертався, так як жалів. Крім виданої ОСОБА_3 довіреності на продаж квартири інших доказів у підтвердження фіктивності угоди надати суду не може. Просив договір дарування квартири визнати недійсним, позов задовольнити.
Представник Позивача - ОСОБА_2, яка діяла на підставі перевірених судом повноважень (довіреності ), позов підтримала, вважала його обґрунтованим, надала пояснення, які аналогічні тим, що викладені у позові та тим, що надав суду сам Позивач. Просила позов задовольнити.
Відповідачі та їх представник - адвокат ОСОБА_6 в судове засідання не прибули, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Відповідачі звернулись на адресу суду з заявою, яка приєднана до справи \ а.с. 105\, в якій просили розглядати цю справу під час їх відсутності і без участі їх представника ОСОБА_6 Позов не визнали.
Раніше, допитаний в судовому засіданні представник Відповідачів адвокат ОСОБА_6, який діяв на підставі перевірених судом повноважень (договору та довіреності), позов не визнав повністю з тих підстав, що всі доводи, наведені Позивачем у його обґрунтування є надуманими і не відповідають дійсності, позов не доведений документально, ґрунтується на припущеннях, тому просив у його задоволенні відмовити повністю.
Вислухавши пояснення Позивача, представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оглянувши матеріали нотаріальної справи, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дістається висновку, що заявлений позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані ст.ст. 6, 15,16,203, 215, 234,717 ЦК України,
Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, які встановлені, зокрема, частиною п»ятою ст.203 цього Кодексу.
З аналізу наведених норм випливає, що фіктивність правочину ( без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином) є підставою для визнання його недійсним.
Поняття договору дарування викладено у ст.717 ЦК України, за якою за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до норм статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою осіб, зазначених у п. 5 Цього кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.
Відповідно до положень ст.11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Під час розгляду даної цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та обов»язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заявлення ними клопотань. Однак, учасники судового розгляду, розпорядившись своїми правами на власний розсуд, відмовились від надання суду інших доказів у підтвердження своїх вимог та заперечень і вважали, що наявні всі документи для вирішення справи по суті, тому суд розглядає справу на підставі тих доказів що містяться у справі і вважає що в ній міститься достатньо документів для правильного та об»єктивного розгляду.
Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи :
23 листопада 2006 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 \а.с.52-57,50\ за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 вказану квартиру.
08.04.2008 р. Позивач ОСОБА_1 і Відповідач ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір позики, за яким Позикодавець ( ОСОБА_1Д.) передав позичальнику у власність 176750 грн., строк повернення позики до 08.04.2009 р. \а.с.84\
В той же день, тобто 08.04.2008 р., ОСОБА_3 видав довіреність ОСОБА_1 на продаж квартири за адресою: АДРЕСА_1 \а.с.125\ Така довіреність видана на один рік і дійсна до 08.04.2009 р.
До 08.04.2009 р. ( до закінчення строку дії вищевказаної довіреності ) вказана квартира ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 проданою не була.
Навесні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до своєї матері ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру, так як в зв»язку з виконаним ним внутрішнім самовільним переплануванням загальна площа квартири за адресою: АДРЕСА_1 збільшилась на 2,4 кв.м.
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 06.05.2010 р. за ОСОБА_3 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 68,8 кв.м. у зв»язку самовільним з переплануванням.
Цим судовим рішенням, яке набуло законної сили, також встановлено, що ОСОБА_3 змушений був звернутися з позовом до ОСОБА_4 для подальшого оформлення між ними договору дарування вищевказаної квартири. \а.с.70-71\
Обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, в порядку ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають, тому приймаються судом до уваги.
04.06.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено спірний договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарував своєї матері ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, цей договір посвідчено нотаріусом Донецької державної нотаріальної контори Докуніною І.Г. \а.с.110\
Разом з тим, Позивач та його представник, наполягали на тому, що спірний договір від 04.06.2010 року є фіктивним, так як угода укладена між родичами, син фактично не передав в дарунок квартиру своєї матері, а користується в нею по теперішній час, тому цей договір є фіктивною угодою, укладеною сторонами лише з метою приховання цього майна від арешту і подальшого примусового продажу. Доказом цього є видана ОСОБА_3 довіреність від 08.04.2008 р. на продаж вказаної квартири.
Однак, такі твердження сторони позивача суд до уваги не приймає, оскільки вони не ґрунтуються на законі, є голослівними, не тільки доведені документально, а й спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Так, жодною нормою законодавства України не заборонено укладання правочинів між родичами. Як Позивач так і його представник, діючи у порушення своїх обов»язків, передбачених ст.60 ЦПК України не надали суду жодного переконливого доказу у підтвердження заявлених Позивачем вимог, які б свідчили саме про факт фіктивності спірного договору дарування, вчинення сторонами цього правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлені договором дарування.
Тобто, стороною Позивача не доведено і судом в ході розгляду справи не встановлено наявність правових підстав, прямо передбачених ст.ст. 203 ч.5, 234, ЦК України.
Більш того, про свій намір укласти договір дарування ОСОБА_3 заявляв в ході розгляду цивільної справи судом, саме такий намір обумовив звернення його до суду з позовом про визнання права власності на квартиру після перепланування і збільшення площі і саме такі обставини встановлені вищевказаним судовим рішенням, яке вступило в законну сили. Ці обставини ставлять під сумнів доводи Позивача та його представника про відсутність дійсності наміру у сторін створити правові наслідки, які обумовлені договором дарування.
Також, суд ставить під сумнів твердження Позивача, якими він обґрунтовував цей позов, про те, що довіреність на продаж квартири ОСОБА_3 видав йому у якості забезпечення виконання ним зобов»язань за договором позики, так як такі твердження є логічно не послідовними, оскільки ст.549 ЦК України чітко визначений перелік видів забезпечення виконання зобов»язання і видача довіреності на продаж майна до такого переліку не відноситься.
Крім того, строк повернення позики був визначений сторонами у договорі як 08.04.2009 р., строк спливу дії довіреності на продаж квартири також спливав 08.04.2009 р. Тобто, дія довіреності на продаж квартири, видана Відповідачем Позивачеві, спливала ще до дня, як останній міг дізнатися про порушення його прав на вчасне повернення позики і в нього з»являлося б право вимоги повернення грошової суми (позики).
Отже, доводи Позивача та його представника, наведені в позові і в суді на увагу не заслуговують, вони не підтверджені належними та допустимими доказами, і взагалі Позивач та його представник не переконали суд у своїй правоті, тому суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні його позову.
На підставі викладеного, ст.ст. 6, 15,16,203, 215, 234,717 ЦК України, Постанови Пленуму ВСУ № 9 от 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212- 215 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору недійсним - відмовити у повному обсязі.
Повний текст рішення в порядку ст.209 ЦПК України складено 07 лютого 2013 року.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: