Судове рішення #329680
47/319-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2006 р.                                                          Справа № 47/319-06  


                                                 Колегія суддів у складі:

головуючого судді Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі - Казакової О.В.

за участю представників сторін:

позивача – Борін С.В.

відповідача -  Лобода Л.Г., Гарагуля В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3908Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2006 р. по справі № 47/319-06

за позовом – Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України, м.Харків

до – ВАТ „Турбоатом”, м. Харків

про стягнення 45600,00 грн.


                                                       встановила:

    Позивач звернувся до суду з позовною заявою щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 45600,00грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань на підставі договору №182-21 від 18.10.2001р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 456,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

     Рішенням господарського суду Харківської області від 05.10.2006 р. по справі № 47/319-06 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено повністю. Стягнено з Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом"  м. Харків на користь Інституту проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України м. Харків, заборгованості у розмірі 45600,00грн., держмита у розмірі 456,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00грн.

Відповідач  з рішенням  господарського суду не погоджується, надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права.

    Свою скаргу відповідач обґрунтовує тим, що у відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності —на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. В описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; внесені зміни підстав, предмета, розміру позовних вимог; чи визнає відповідач позов; якщо визнає - повністю або частково; в разі заперечень - у чому суть заперечень проти позову; зміст пояснень прокурора, заявників, заінтересованих і третіх осіб; пояснення (висновки) органів, організацій або громадян, які захищають в силу закону права інших осіб. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає, оскільки суд виніс рішення не у відповідності до норм матеріального права - ст.257. ч.І ст.261. ч.4 ст.267, ст.526, ч.І ст.889, ч.І ст.894 Цивільного кодексу України, п.2 ст.84 Господарського процесуального кодексу України, що підлягають застосуванню до даних спірних правовідносин, та в цілому вирішив справу на підставі доказів, які зовсім не підтверджують обгрунтованість стягнення.

По-перше, пунктом 3.3. договору № 182-21 від 18.10.2001 року, укладеним між ВАТ "Турбоатом" та інститутом проблем машинобудування імені А.М. Підгорного ПАН України, передбачено, що при завершенні робіт Виконавець надає Замовнику акти здачі - приймання науково-технічної продукції з прикладанням до них комплекту наукової, технічної та іншої документації, передбаченої умовами договору.

Позивач не надав суду двостороннє підписаних актів здачі-приймання НТП по договору № 182-21, а саме ці документи, підписані та скріплені печатками обох сторін, є доказами, підтверджуючими виконання робіт по створенню науково-технічної продукції з боку інституту проблем машинобудування імені А.М. Підгорного НАН України для потреб ВАТ "Турбоатом".

Так, відповідно до п.1 ч.І ст.889 ЦК України, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт.

Згідно ч.І ст.894 ЦК України, виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи.

Таким чином, позивач у судовому порядку повинен був обґрунтовано довести факт повного виконання і завершення ним робіт, тому що відповідно до наведених статей ЦК України лише після цього у відповідача настає обов'язок сплатити їх вартість.

Отже, оскільки в справі відсутні належні докази завершення усіх робіт та передачі їх замовнику - підписані акти здачі-приймання робіт, передбачені умовами договору, не можна вважати, що суд правильно встановив факт повного виконання робіт (створення науково-технічної продукції) для нашого підприємства, в результаті чого безпідставно зобов'язав ВАТ "Турбоатом" їх оплатити.

Що стосується посилання суду як на доказову базу, що підтверджує факт виконання робіт, на акт впровадження, затверджений представниками обох сторін 03 січня 2003 року, то ці доводи суду є необгрунтованими, так як акт впровадження не є належним доказом по справі, оскільки він не передбачений умовами підписаного між сторонами договору № 182-21 від 18.10.2001 року.

По-друге, не дивлячись на відсутність доказів виконання робіт, суд всерівно виніс незаконне рішення, тому що порушив ст.257, ч.І ст.261 та ч.4 ст.267 ЦК України, а саме, не врахував сплив позовної давності , що є обов'язковою підставою для відмови у позові.

Так, відповідно до пункту 2.1. договору № 182-21 від 18.10.2001р. та протоколу про договірну ціну оплата становить в 2001 році - 13000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 2600,00 грн.; в 2002 році - 25000,00 грн., крім того ПДВ 20% -5000,00 грн.

Тобто, умовами договору чітко встановлений момент оплати - 2001 - 2002 р.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю до 3 роів.

Згідно з ч.І ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отож, оскільки момент оплати згідно укладеного договору наступав у 2001-2002 роках, перебіг позовної давності в даному спорі почався відповідно в 2002- 2003 роках і сплив в 2004-2005 роках.

Проте, позивач звернувся до суду за захистом своїх господарських прав тільки лише в 2006 році - після спливу строку позовної давності, пропустивши 3-х річний строк для звернення до суду, у зв'язку з чим суд зобов"язан був залишити позов без задоволення.

Однак, суд, не дивлячись на сплив позовної давності, продовжив розгляд справи та виніс рішення про задоволення позовних вимог, чим порушив ч.4 ст. 267 ЦК України, у відповідності до якої сплив позовної давності є обов'язковою підставою для відмови у позові.

По-третє, суд, в порушення пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 та пункту 2 ст.84 ГПК України, якими передбачено, що в описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати у разі невизнання відповідачем позову - його заперечення та пояснення, взагалі не вказав, у чому заключається суть заперечень ВАТ "Турбоатом" проти позову, а напроти, встановив, що відповідач у судове засідання не з'явився та витребувані судом документи не надав.

Ці твердження суду є безпідставними, оскільки пояснення з додатками стосовно заперечень проти позову були надані суду представником відповідача у судовому засіданні, про що свідчать матеріали справи, а про сам факт присутності представника ВАТ "Турбоатом" у судовому засіданні під час проголошення рішення безпосередньо свідчить вступна частина рішення, де вказані ім'я та прізвище по батькові повноважного представника підприємства.

Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погодився, вважає рішення суду обґрунтованим та законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

      

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх, юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав:

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.   

Жодних обставин які б були підставою для скасування рішення місцевого господарського суду скаржник не зазначив та відповідних доказів не надав.

Посилання скаржника на те, що місцевим господарських суд при розгляді справи був порушений принцип  рівності та змагальності учасників судового процесу, в зв’язку з тим, що суд не врахував його заперечень щодо заявленого позову безпідставне і свідчить про необгрунтоване доведення спору до розгляду в суді та затягування судового процесу при розгляді справи.

    Як вбачається з матеріалів справи відповідач не направив свого представника в судове засідання від 21 серпня 2006 року згідно та не надав витребуваних судом документів згідно ухвали про порушення провадження (арк. справи 37). Повідомлення щодо неможливості надсилання представника в засідання суду та неможливості надання витребуваних документів суду не направив, що спонукало суд на відкладення розгляду справи та розгляд справи за наявними в ній матеріалами згідно ст.75 ГПК України. Як зазначає, скаржник в своїй скарзі його представник прийняв участь у судовому засіданні під час оголошення рішення.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами, перелік котрих передбачений зазначеною статтею, але відповідно до вимог цієї статті сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

    Подавши апеляційну скаргу скаржник не надав будь-яких додаткових документів, котрі не були досліджені місцевим господарським судом і які скаржник не мав змоги надати місцевому господарському суду.   

    Як вбачається з матеріалів справи і встановлено місцевим господарським судом, між позивачем та відповідачем було укладено договір на створення (передачу) науково-технічної продукції № 182-21 від 18.10.2001р. Відповідно до умов даного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе розробку методу та комплексу програм для розрахунку нестандартних потоків у відсмоктувальних трубах гідротурбін та проведення розрахункових досліджень. Згідно з додатком №3 до договору №182-21 від18.10.2001р. ціна договору склала 45600,00 грн.

Пунктом 3.3. та 3.4. укладеного сторонами договору передбачено надання позивачем результатів науково-дослідної роботи у вигляді актів прийому-здачі науково-технічної продукції, а відповідач протягом 10 календарних днів від дня одержання актів зобов"язаний надіслати позивачу підписані акти або мотивувати відмову від приймання робіт.

    Як свідчать матеріали справи, позивач вчасно та в установлені календарним планом робіт строки, надіслав на адресу замовника акти прийому здачі виконаних робіт та анатовані звіти, передбачені договором, але в порушення п.3.4. даного договору надані замовнику акти прийому-здачі виконаних робіт не були повернуті виконавцю.          

    Відповідно до п. 2.2. вищезазначеного договору оплата повинна відбуватись поетапно, згідно з календарним планом.

    Як вбачається з матеріалів справи, за згодою сторін строк виконання робіт за договором №182-21 від 18.10.2001 р. був продовжений на 2003 р. без зазначення конкретної дати оплати (арк. справи 19-20).

     Стаття 530. Цивільного кодексу України передбачає:

1. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.


Науково-дослідна робота, виконана за договором від 18.10.2001 р. № 182-21, була впроваджена у виробництво відповідача й одержала високу оцінку інженерів-дослідників відповідача, про що свідчить акт впровадження, затверджений 03.01.2003р. представниками обох сторін договору, що передбачено п. 1.6. договору

    04 липня 2005р. на адресу відповідача була надіслана претензія № 4 з пропозицією надіслати на адресу позивача акти здачі - прийомки науково-технічної продукції, виконаної за : договором від 18.10.2001р. № 182-21, і перерахувати суму заборгованості на розрахунковий рахунок позивача.

Як свідчать матеріали справи відповідач, у відповіді на претензію повідомив позивача про те, що викладені в претензії вимоги будуть розглянуті найближчим часом, однак дотепер вимоги, викладені в вимозі від 04.07.2005 року, по суті не розглянуті.

03 травня 2006року за вих. 52/306 відповідачу була вдруге надіслана претензія з вимогою розглянути питання ліквідації заборгованості за договором № 182-21 від 18.10.2001р., на яку позивачем не було отримано відповіді.

На підставі викладеного, посилання скаржника на пропуск строку позовної давності безпідставне.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

    Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

    Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

    Відповідно до п.6 ст. З Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, щодо сплати за виконані роботи, прийняття яких підтверджується відповідним актом впровадження, затвердженим 03.01.2003р. представниками обох сторін договору, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в сумі заборгованості у розмірі 45600,00 грн.

     В засіданні судової колегії представник скаржника (відповідача по справі)  підтвердив отримання результатів роботи, але не довів обґрунтованих заперечень щодо невиконання умов договору по сплаті виконаних робіт та отриманих робіт і не надав відповідних заперечень щодо якості виконаних робіт.

    На підставі викладеного, рішення місцевого господарського суду винесено з урахуванням всіх обставин справи та наданих доказів і підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

    Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,  державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 456,00грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 гривень та судові витрати на подання скарги слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.


    Керуючись ст.ст.257,260,261, 530, 629, 631, 887, 889 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 35, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -


                                                            постановила:

    Рішення  господарського суду Харківської області від 05.10.2006 р. по справі №47/319-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.


         Головуючий суддя                                                                 Могилєвкін Ю.О.  


                                  судді                                                                 Пушай В.І.  


                                                                                                                  Плужник О.В.


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація