УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі:

головуючого Наставного В. В.,

суддів Колесниченка В. М. і Дембовського С. Г.,

за участю прокурора Шевченко О. О.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_5 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2013 року та вирок Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2013 року.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від

10 січня 2013 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Грузії, такого, що не має судимості,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і 6 місяців;

- за ч.2 ст. 342 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом часткового складання, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

На підставі ст. 76 КК України на нього покладено обов'язки повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця свого проживання, періодично з'являтися для реєстрації в цей орган.

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч.2 ст. 342 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Згідно з вироком суду, 17 липня 2011 року в період з 21 години 10 хвилин до 21 години 20 хвилин, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8, будучи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою та особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, в дворі будинку по вулиці Леппіка, 24 в м. Запоріжжі, завдали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 численні удари руками й ногами в голову й різні частини тіла, спричинивши ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_10 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких наступила смерть.

Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 учинили опір працівнику міліції ОСОБА_11, що прибув на виклик у двір по вулиці Леппіка, 24 в м. Запоріжжі, під час якого ОСОБА_6 завдав ОСОБА_11 удар рукою в обличчя, спричинивши легкі тілесні ушкодження.

За апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_12, указаний вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано Апеляційним судом Запорізької області та постановлено свій вирок від 29 травня 2013 року.

Цим вироком ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волів на строк 8 років і 2 місяці, за ч. 2 ст. 296 КК України - 3 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 342 КК України - 1 рік обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років і 2 місяці.

Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 в частині засудження за ч. 2 ст. 121 КК України скасовано та провадження в цій частині закрито, за ч. 2 ст. 296 КК України із застосуванням ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання у виді 3 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов'язків, відповідно до ст. 76 КК України, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та з'являтися для реєстрації в цей орган.

Вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині засудження за ч. 2 ст. 342 КК України скасовано та визнано його винним і засуджено за ч. 2 ст. 345 КК України на 2 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 296 КК України на 2 роки і 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов'язків, відповідно до ст. 76 КК України, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця свого проживання, періодично з'являтися для реєстрації в цей орган.

У решті вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2013 року щодо засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8, залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

· прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8 з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Посилається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особам засуджених внаслідок мʼякості та порушення кримінально-процесуального закону. Вважає, що висновок суду про можливість виправлення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 без реального відбування покарання є необґрунтованим, а тому суд безпідставно прийняв рішення про застосування щодо них ст. 75 КК України. Також стверджує, що апеляційний суд не звернув уваги, що місцевим судом при повторному розгляді справи не виконано вимог суду вищестоящої інстанції в частині призначення покарання. Зазначає, що у апеляційного суду не було підстав для винесення вироку щодо ОСОБА_8, оскільки йому із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України пом'якшено покарання;

· засуджений ОСОБА_5 просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на нове розслідування, мотивуючи однобічністю проведення досудового та судового слідства й невідповідністю здобутих доказів, які покладені в основу вироку суду фактичним обставинам справи. Зокрема, не взято до уваги те, що потерпілі самі спровокували конфлікт; потерпілий ОСОБА_10 перебував у стані алкогольного сп'яніння; не встановлено достовірно, коли та ким саме було нанесено ОСОБА_10 удар, у результаті якого спричинено тяжкі тілесні ушкодження, що потягли за собою смерть.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора та просила частково задовольнити скаргу засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що скарга прокурора підлягає задоволенню, а засудженого - задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови є, зокрема, неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення кримінально - процесуального Закону.

Частина 1 ст. 378 КПК України 1960 року містить вичерпний перелік підстав за яких апеляційний суду скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок:1) необхідність застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції; 2) необхідність застосування більш суворого покарання; 3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; 4) неправильне звільнення засудженого від відбуття покарання.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 378 КПК України 1960 року вирок апеляційного суду повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332-335 цього Кодексу. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст вироку суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.

Однак, апеляційний суд, закриваючи справу провадженням щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК України у зв'язку з недоведеністю його вини, належним чином не мотивував свого рішення.

Окрім того, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд постановленим вироком пом'якшив становище ОСОБА_8 та закрив провадження відносно нього за ч. 2 ст. 121 КК Україні, а від відбування призначеного покарання за ч. 2 ст. 296 КК України на підставі ст. 75 КК України звільнив з випробуванням з іспитовим строком, що суперечить вимогам ст. 378 КПК України 1960 року.

Також поза увагою апеляційного суду залишилося недотримання місцевим судом вимог ч. 7 ст. 374 КПК України 1960 року у частині призначеного покарання, й та обставина, що вказаним судом було збільшено обсяг інкримінованого засудженому ОСОБА_5 обвинувачення (ч. 2 ст. 342 КК України).

Разом із тим, перевіряючи справу за апеляцією прокурора, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням. При цьому апеляційний суд залишив поза увагою ступінь тяжкості вчинених ним злочинів та дані про його особу, а також і інші обставини справи, які мають істотне значення для прийняття правильного рішення при призначенні покарання. Зокрема, суд не врахував характер протиправних дій ОСОБА_6, які були вчиненні ним стосовно працівника правоохоронного органу. На переконання колегії суддів, конкретні обставини справи свідчать про неможливість виправлення засудженого і його перевиховання без відбування реального покарання, тому рішення апеляційного суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, є необґрунтованим. До такого ж висновку приходить колегія суддів і щодо застосування ст. 75 КК України відносно ОСОБА_8.

Ураховуючи наведене, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості вирок апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно врахувати вищенаведене, з дотриманням вимог закону розглянути справу та прийняти обґрунтоване рішення.

Якщо під час нового розгляду підтвердиться обсяг обвинувачення, визнаного доведеним судом першої інстанції, то рішення про звільнення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України слід вважати неправильним застосуванням кримінального закону, що потягло обрання покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м'якості.

Керуючись статтями 394-396, 398 КПК України від 28 грудня 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Запорізької області від 29 травня 2013 року щодо ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

С у д д і:

В. В. Наставний В. М. Колесниченко С. Г. Дембовський