ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р. | № 40/164 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
розглянув касаційну скаргу |
ТзОВ “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” |
на рішення | від 07.09.06 господарського суду Донецької області |
у справі | № 40/164 |
за позовом | Державного підприємства “Донецька залізниця” в особі Красноліманської дирекції залізничних перевезень |
до | ТзОВ “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” |
про | стягнення 696 грн.12 коп. |
у справі взяли участь представники
позивача:
відповідача:
ВСТАНОВИВ :
Державне підприємство “Донецька залізниця” в особі Красноліманської дирекції залізничних перевезень звернулася до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з відповідача плати за користування вагонами у сумі 696 грн. 12 коп. згідно договору №1/19 від 23.09.02 на подавання та забирання вагонів на залізничну під’їзну колію.
Рішенням господарського суду Донецької області від 07.09.06 (суддя Підченко Ю.О.) позовні вимоги задоволено .
Рішення мотивоване тим, що часткова сплата відповідачем плати за користування вагонами у спірний період є підставою вважати, що свої зобов’язання щодо своєчасного внесення плати за користування вагонами ним не виконано.
В поданій касаційній скарзі відповідач ТзОВ “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” просить рішення скасувати , посилаючись на те, що судом невірно застосовані норми матеріального права. Скаржник не погоджується з розрахунком , зробленим позивачем, оскільки всі спірні вагони належать не позивачу, а Російській залізниці, тобто за своїм правовим статусом є вагонами інших держав, плата за які передбачена не п.12 Правил користування вагонами та контейнерами, затв. наказом Мінтрансу України від 25.02.99 №113, а ч.4 ст.119 Статуту залізниць України, згідно якої вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами інших держав, а не сплачують цю плату в порядку, передбаченим Правилами.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Місцевий суд встановив наступне.
23.09.02 між сторонами у справі було укладено договір №1/19 на подавання та збирання вагонів на залізничну під’їзну колію при станції Трудова Донецької залізниці.
Пунктами 4,5 договору передбачено подавання вагонів на під’їзну колію локомотивами залізниці з розстановкою вагонів по фронтам навантаження та вивантаження. Подавання вагонів здійснюється по повідомленням, переданим не пізніше ніж за дві години до подавання.
29.11.05 між сторонами у справі було укладено договір №26005 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги.
Згідно п.3.1 цього договору розмір плати за користування вагонами та контейнерами, поданими на під’їзні колії, відповідач сплачує відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами.
10.01.06 станом на 16 год.55 хв. у зв’язку з зайнятістю фронту вивантаження у відповідача –вантажоодержувача на коліях станції Трудова накопичилось 239 вагонів з вантажем, які надійшли на його адресу, що продовжувалося до 15.01.06.
Накопичення вагонів підтверджується актами загальної форми ГУ -23, пам’ятками про користування вагонами №179,183,186,192, проведеними за відомістю плати за користування вагонами №010329.
У відповідності з п. 9 Правил користування вагонами і контейнерами позивачем було видано накази №38 від 10.01.05, №41 від 11.01.06, №45, 46 від 12.01.06 про затримку вагонів з вантажем на адресу відповідача по станції Микитівка та складені акти форми ГУ-23а №№52,59,68, про затримку 14 вагонів.
За користування вагонами відповідачу була нарахована плата , яку він оплатив частково і залишився борг в розмірі 696 грн.12 коп.
Позивачем належними доказами не доведено суду що спірні вагони належали іншій державі.
З огляду на встановлені обставини, судом правильно застосовані норми матеріального права.
Відповідно до ст.119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.
Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Пунктом 3 Правил користування вагонами та контейнерами зазначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станції відправлення та призначення за "Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-46 (додаток 1), яка складається на підставі "Пам'яток про користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-45 (додаток 2), "Актів про затримку вагонів" форми ГУ-23а (додаток 3), "Актів загальної форми ГУ-23" (додаток 6).
Згідно п.п. 9,10 Правил про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ (додаток 4). Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією.
Пунктом 12 Правил зазначено, що загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
Посилання скаржника на ч.4 ст. 119 Статуту, згідно якої вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами інших держав, а не сплачують цю плату в порядку, передбаченим Правилами, колегія суддів не може взяти до уваги з огляду на вимоги ст. 1117 ГПК України, оскільки касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз’яснення КМУ від 02.08.01 №21-2533/47 операції з надання залізничних вагонів у користування вантажовласнику є господарською операцією , при цьому операція з надання права користування вагонами у розумінні Закону України “Про податок на додану вартість” підпадає під визначення поставки послуг, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.
Таким чином, користування вагонами є послугою, за яку передбачена плата відповідно до ст. 119 Статуту та п.п.3,9,10 “ Правил користування вагонами та контейнерами”.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи вимоги ч.2 ст. 1117 ГПК України щодо неможливості здійснення судом касаційної інстанції переоцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення судом не порушені норми матеріального та процесуального права, рішення є обґрунтованим, підтверджуються матеріалами справи, а тому підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст.1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТзОВ “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” залишити без задоволення, рішення від 07.09.06 господарського суду Донецької області у справі № 40/164 - без змін.
Головуючий суддя В.Овечкін
Судді Є.Чернов
В.Цвігун