Справа №22ц-3978/2007 р. Головуючий у 1 інстанції Ковальчук Л.М
Категорія 44 Доповідач у 2 інстанції Тракало В.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - судді Сліпченка О.І.,
суддів Воробйової Н.С., Тракало В.В.,
при секретарі Терех Т.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Києві справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду
Київської області від 22 жовтня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус
Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання
недійсним заповіту.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів
встановила:
У травні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом до свого брата ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту.
Свої вимоги обгрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1у померла їх з відповідачем мати ОСОБА_4, яка 24 березня 2001 року склала заповіт на ім"я позивача, посвідчений за місцем її проживання секретарем виконкому Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Звернувшись до секретаря сільської ради та до нотаріальної контори у м.Вишневому і з"ясувавши, що цей заповіт не скасовано, позивач повідомив відповідача про наявність заповіту та став оформляти документи для отримання спадщини. Проте при зверненні до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом, його повідомили, що у спадковій справі з"явився інший заповіт матері на ім"я відповідача, посвідчений 16 липня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Так як брат про наявність цього заповіту після смерті матері його не повідомляв, невідомо це було і у нотаріальній конторі при зверненні позивача до нотаріуса вперше, позивач вважав, що мати цей заповіт не складала. Крім того, з висновку почеркознавчої експертизи вбачається, що заповіт підписано не матір"ю. Тому позивач просив визнати заповіт недійсним.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2007 року позов задоволено. Постановлено визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, складений 16 липня 2004 року і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у позові з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема неповного з'ясування обставин неправильної оцінки доказів, що не було допитано нотаріуса ОСОБА_3, який вчиняв нотаріальну дію, не враховано, що після 2001 року почерк заповідачки міг змінитися внаслідок захворювання правої руки.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.
Задовольняючи позов та визнаючи недійсним заповіт від 16 липня 2004 року на користь ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, суд виходив з того, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 21 квітня 2006 року підпис на цьому заповіті виконано не ОСОБА_4, а іншою особою.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до правил ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Усупереч зазначеним вимогам суд, ухвалюючи рішення, не звернув уваги на належність і допустимість доказів, достатність та взаємний зв"язок доказів у їх сукупності. Пославшись лише на висновок експертизи, суд не врахував, що цей висновок не має для суду наперед встановленого значення і повинен оцінюватися за правилами ст.212 ЦПК України.
При цьому суд не взяв до уваги пояснень відповідача, що в останні роки свого життя мати хворіла, часто лікувалася у кардіолога. Суд належно не перевірив ці доводи відповідача та відповідно до вимог ст.214 ЦПК України не встановив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Зокрема, судом не було допитано з приводу обставин посвідчення оспорюваного заповіту особу, яка нотаріально посвідчувала цей заповіт, а саме - третю особу ОСОБА_3
До апеляційного суду ОСОБА_1 надав медичну картку ОСОБА_4, в якій є записи, що в період 2003 -2004 років ОСОБА_4 зверталася до лікарів з приводу болів у правій руці внаслідок падіння, та з приводу оніміння кисті правої руки. Також апелянт надав до апеляційної скарги акт судово медичного дослідження медичної документації ОСОБА_4, проведеного завідуючим Києво-Святошинського відділення СМЕ від 31 жовтня 2007 року, з якого вбачається, що зазначені у медичній картці ОСОБА_4 захворювання могли привести до зміни почерку.
Проте ці докази в порушення вимог ст.212 ЦПК України не досліджувалися судом першої інстанції, і у зв"язку з дослідженням цих доказів судом у судове засідання не викликався експерт, який проводив почеркознавчу експертизу на вимогу суду.
Не можна повністю погодитися і з висновком суду щодо визнання заповіту недійсним з тих підстав, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Стаття 1247 ЦК України встановлює загальні вимоги до форми заповіту, зокрема те, що він укладається у письмовій формі, має бути особисто підписаний заповідачем. Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно. Згідно з частиною другою цієї статті, нотаріус на прохання особи може власноручно записати заповіт з її слів. У цьому випадку заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Допитаний в апеляційному суді як третя особа ОСОБА_3, що посвідчував заповіт ОСОБА_4 16 липня 2004 року, пояснив, що заповіт підписала власноручно ОСОБА_4
Отже, висновок суду про те, що заповіт не відповідав дійсній волі спадкодавця, є передчасним.
Крім того, Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 25 грудня 1992 року, з наступними змінами, роз"яснив, що при вирішенні справ про спадкування суди повинні вживати заходів до всебічного і повного з"ясування обставин справи, суворо керуватись цивільним законодавством, що регулює перехід майна померлого громадянина до спадкоємців, забезпечуючи ефективний захист права приватної власності громадян, законних інтересів організацій і держави.
Проте суд цих роз'яснень не врахував, як і не врахував вимог ч.2 ст.10 ЦПК України, яка передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з"ясуванню обставин справи : роз"яснює особам, які беруть участь у справі , їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом, та не роз"яснив сторонам наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема пред'явлення позивачем вимог про визнання за ним права на спадкове майно з метою вирішення спору про спадкування по суті. А відтак, суд в порушення вимог п.5 ч. 1 ст.311 ЦПК України розглянув не всі вимоги і цей недолік не може бути усунений шляхом ухвалення додаткового рішення.
За таких обставин, коли суд порушив норми матеріального та процесуального права, рішення не може залишатися без змін і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, уточнити позовні вимоги, більш повно з"ясувати обставини справи, права та обов'язки сторін, дати належну правову оцінку всім доказам к у справі та вирішити спір відповідно до вимог закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 311, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.