У к р а ї н а

 

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.06.08                                                                                       Справа №10/108/08

 

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

 

Головуючий суддя Колодій Н.А. судді  Колодій Н.А.    , Кагітіна Л.П.  , Коробка Н.Д.

 

при секретарі: Пересада О.В.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2- довіреність №273838 від 28.01.2008 року;

                 ОСОБА_3 - довіреність №273838 від 28.01.2008 року;

відповідача: ОСОБА_4 - довіреність б/н від 22.02.2008 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, м. Харків

на рішення господарського суду Запорізької області від 08.04.2008 р. у справі № 10/108/08

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя

про стягнення 18393,61грн. збитків

 

ВСТАНОВИВ:

 

          Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Харків звернулась із позовом до господарського суду Запорізької області про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя 18393,61грн. збитків, в тому числі 17952,41грн. фактичної вартості вантажу, та 441,20грн. провізної плати. В процесі розгляду справи, позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача 441,20грн. провізної плати, тим самим зменшивши позовні вимоги до 17952,41грн.

          Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.04.2008р. (суддя Алейнікова Т.Г.) у справі №10/108/08 позовні вимоги  задоволені частково. З відповідача на користь позивача  стягнуто 50 грн. збитків, 0,28 грн. витрат по сплаті держмита та 0,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватний підприємець ОСОБА_1, м. Харків звернулась до суду з апеляційною скаргою. Вважає, рішення господарського суду таким, що прийняте при невідповідності висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи, а також із неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку заявника, втрата вантажу перевізником сталася  за відсутності обставин, що звільняють відповідача від відповідальності. Відповідно до п.136 Статуту автомобільного транспорту УРСР, за втрату або недостачу вантажу автотранспортні підприємства або організації відшкодовують збитки, зокрема, за втрату або недостачу вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого або невистачаючого вантажу. У зв'язку з чим, вважає, що господарським судом було невірно застосовано норми закону до регулювання спірних правовідносин, що призвело до винесення неправомірного рішення, яким розмір відповідальності відповідача як перевізника було обмежено сумою оголошеної цінності вантажу, яка є значно нижчою за його фактичну вартість.

           З огляду на вищевикладене, скаржник просить рішення господарського суду Запорізької області від 08.04.2008р. у справі № 10/108/08 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

           Скарга позивача прийнята до розгляду та призначена до слухання на 11.06.2008р.

Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду №1134 від 10.06.2008р. справу передано для розгляду колегії суддів: головуючий:  Колодій Н.А. (доповідач), судді: Кагітіна Л.П., Коробка Н.Д.

           Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, а також його представник у судовому засіданні 11.06.2008р., зауважив на  обґрунтованості рішенням господарського суду. Вказує, що згідно з укладеним між сторонами договором, Статутом автомобільного транспорту України та Господарським кодексом України, перевізник відповідає за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме: у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю,  в розмірі оголошеної цінності вантажу. Зазначає, що позивач не надав суду жодного доказу в обґрунтування своїх позовних вимог. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

За заявою представників сторін,  розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. За їх згодою, в судовому засіданні 11.06.2008р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено господарським судом та вбачається із матеріалів справи,                13 серпня 2007р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 укладено разовий договір про надання послуг з перевезення вантажу. Відправником вантажу у декларації вказано «Виалти ООО». З пояснень викладених у позові та залучених до справи документів, виходить що укладаючи договір перевезення, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 застосувала своє комерційне найменування «Виалти», що не суперечить приписам ст. 159 ГК України. 

          Сторони у справі не заперечують факт укладення договору перевезення шляхом оформлення декларації про прийняття вантажу.

В розділі 2,3 Договору, сторони обумовили  зобов'язання сторін, серед іншого, згідно із п. 2.1 “перевізник” забезпечує збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Відповідно до п.3.1 Договору, відправник повинен надати вантаж перевізнику до перевезення не менш ніж за одну годину до відправлення вантажу згідно графіка перевізника, при цьому надати інформацію щодо типу та вартості вантажу, кінцевого пункту призначення доставки вантажу, найменування одержувача. Після отримання Декларації про прийняття вантажу до транспортування, відправник повинен перевірити вірність вказаних у квитанції відомостей. Відправник несе відповідальність за достовірність наданих відомостей про наданий вантаж до перевезення, кінцевий пункт призначення та даних одержувача.

          Судом встановлено, що відповідно до декларації про прийняття вантажу №ХАР-052882 від 13.08.2007р. із м. Харкова було відправлено вантаж до м. Вінниця. 

          Графи заповнені наступним чином: «назва вантажу» - обладнання; «кількість місць» - 56; «вага» - 727,00 кг; «об'єм» -1885 м3. Крім того, дописано 25 зв'язок та 31 коробка.

Вантажоодержувачем зазначено: ПП “Спецсантехмонтаж”, ОСОБА_6.

Таким чином, дії сторін у справі, були направлені на укладання договору перевезення вантажу, оформленого декларацією про прийняття вантажу №ХАР-052882 від 13.08.2007р.

Представники сторін в судовому засіданні пояснили, що 13.08.2007р. відправник передав, а перевізник прийняв до перевезення вантаж, який і було втрачено.

Згідно висновку спеціаліста державного науково-дослідного експертно криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №2-11 від 27.09.2007р. (а.с.25-27) та пояснень відповідача, під час перевезення сталася пожежа, внаслідок якої було втрачено вантаж.

Позивач з урахуванням уточнення та пояснення від 20.03.2008р. (а.с.38-42,45)  просить, посилаючись на  ст. 526, 924 ЦК України, ст.136 Статуту автомобільного транспорту, ст.ст. 224, 225, 314 Господарського кодексу України, стягнути відповідача збитки у розмірі 17952,41грн., оскільки  останнім було порушено зобов'язання по зберіганню та  доставці   вантажу у пункт призначення.

В обґрунтування вимог про стягнення вартості втраченого вантажу, заявлених до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, позивач посилається на ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до якої перевізник забезпечує безпеку перевезень, збереженість вантажу, а у випадку його втрати, відшкодувує збитки.

Позивач вказує, що внаслідок втрати вантажу в процесі перевезення, йому завдано збитків у розмірі фактичної вартості вантажу. 

          Сторони по справі є суб'єктами господарювання, даний спір виник в процесі  здійснення ними господарської діяльності, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Господарського кодексу України.

          Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник  господарських  відносин, який  порушив  господарське  зобов'язання  або установлені  вимоги  щодо  здійснення  господарської  діяльності, повинен  відшкодувати  завдані  цим  збитки суб'єкту, права  або  законні  інтереси  якого  порушено. Під  збитками  ч.2 ст.224 ГК України  розуміє  витрати, зроблені  управленою  стороною, втрата або  пошкодження  її  майна, а також  не  одержані  нею  доходи, які  управнена  сторона  одержала б  у  разі  належного виконання зобов'язання або додержання  правил  здійснення  господарської  діяльності другою стороною.

          Відповідно до ч.1ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової  відповідальності  учасника  господарських  відносин  є вчинене ним правопорушення  у  сфері  господарювання.

Відшкодування шкоди - один з видів цивільно-правової (майнової)  відповідальності.

Як і будь - яка інша юридична відповідальність, цивільно-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів цивільних (господарських)  відносин. По-друге, це правосуб'єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин можуть бути лише  суб'єкти господарювання. 

Третя підстава - це протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи. Зазначена  підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами цивільно-правової відповідальності, до них відносяться:

-          наявність факту порушення, тобто порушення норми закону (умов договору), внаслідок чого завдаються збитки або інша майнова шкода правам та інтересам потерпілого

     (позивача у справі) ;

-          протиправність поведінки  правопорушника;

-          причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками;

-              вина  правопорушника, розмір збитків.

          Виходячи з норм цивільного (господарського) законодавства, позивач має  довести наявність збитків, їх розмір, протиправність поведінки правопорушника,  причинний зв'язок. Відповідач повинен довести суду відсутність його вини, якщо заперечує проти завдання позивачу шкоди.

Притягнення до господарсько - правової відповідальності  можливе лише при наявності  всіх передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько - правової відповідальності.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки в  такому випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

          Глава 32 Господарського кодексу України містить норми, що регулюють  перевезення  вантажів. Відповідно до ч.1 ст. 306 зазначеного Кодексу, Перевезенням   вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана  з  переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями,   автомобільними  дорогами,  водними  та  повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

          Згідно приписів ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в  установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання  вантажу  особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату

          Статтею 314 ГК України, передбачено відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу. Зокрема, перевізник  несе  відповідальність  за втрату,  нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу,  якщо не доведе, що

втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

          У   транспортних   кодексах   чи   статутах   можуть  бути передбачені випадки,  коли доведення вини  перевізника  у  втраті, нестачі  або  пошкодженні  вантажу  покладається на одержувача або відправника.

          Таким чином, діючим законодавством, приписами якого позивач обґрунтовує свої вимоги, передбачена відповідальність перевізника за втрату вантажу. Разом з тим, відповідно до вищенаведених норм, законодавцем встановлена відповідальність перевізника з певними особливостями, через встановлений спеціальним транспортним законодавством перелік обставин, що звільняють перевізника від відповідальності за не схоронність вантажу.

          Відповідач  факт  втрати вантажу  не  заперечує, однак   вважає,  що відповідальність за втрату вантажу він повинен нести  в розмірі  задекларованих  50 грн вартості вантажу.

          Позивач  стверджує, що фактична вартість в сумі 17952,41грн. підтверджується   рахунком-фактурою №ГИцб-00830 від 13.08.2007р. та видатковою накладною №ГИцб-00750 від 13.08.2007р.,складених на  виконання Договору №1/9.08 поставки від 09.08.2007р.

          Колегія суддів вважає, що зазначені доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки Договір поставки укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Харків та ПП «Спецсантехмонтаж».

          Будь-яких посилань на  вищезазначені документи  в договорі  перевезення, укладеного між сторонами по справі (декларації)   не  має.  Ідентифікувати   втрачений вантаж неможливо, оскільки в декларації лише зазначено: 25 зв'язок та 31 коробка. У зв'язку з цим  неможливо  встановити  фактичну  вартість вантажу.

Відповідно до ст. 33 ГПК  України, кожна сторона повинна  довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх  вимог і заперечень.

          Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено розмір понесених ним збитків внаслідок втрати вантажу  у розмірі 17952,41грн.

  За таких обставин колегія  суддів погоджується з висновками  суду першої інстанції про часткове  задоволення  позовних вимог.

  Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним.

Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, вважає, що господарський суд Запорізької  області вірно застосував норми матеріального і процесуального права і правильно прийняв рішення по-суті спору, правових підстав для скасування рішення господарського суду немає.

 

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по сплаті держмита за апеляційною скаргою покладаються на заявника - позивача  у справі.

 

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

          Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,                   м. Харків,  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 08.04.2008 року у справі №10/108/08 залишити без змін.

 

 

Головуючий суддя Колодій Н.А.

 судді  Колодій Н.А. 

 

 Кагітіна Л.П.  Коробка Н.Д.