ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
УХВАЛА
"07" червня 2006 р. Справа № 35/97-06 (н.р. 47/199-05)
вх. № 3246/5-35 (н.р. 5016/5-47)
Суддя господарського суду Швед Е.Ю.
при секретарі судового засідання Залеська Н.С.
За участю представників сторін:
Прокурор - не з*явився
Позивач - Дьяченко А.В., дов. № 141 від 28.04.05 р.
Відповідача - Гавріш Н.С., дов. б/н від 01.02.06 р.
розглянувши матеріали по позовній заяві Військовий прокурор Київського гарнизону, м. Київ в особі Управління капітального будівництва Міноборони України (Військова частина А - 0200), м. Київ
до АТ "Агросервіс - Україна", м. Х-в
про стягнення 5835226,11 грн.
ВСТАНОВИВ:
Військовий прокурор Київського гарнізону в інтересах держави в особі Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (військова частина А 0200) звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача, на користь позивача заборгованість в сумі 5835226,11 грн., яка складається із основного боргу непередані квартири в сумі 3103134,55 грн., пені за прострочення виконання в сумі 508403,96 грн., трьох процентів річних в сумі 241929,92 грн., інфляційних витрат в сумі 910538,63 грн., упущеної вигоди в сумі 1071219,05 грн., а також покласти на відповідача державне мито на користь державного бюджету і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач у відзиві на позов та в судовому засіданні позовні вимоги не визнає та просить суд припинити провадження у справі на підставі ч.1.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.
Сторони в судовому засіданні звернулися з клопотанням про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, правам і охоронюваним інтересам сторін та інших учасників справи, приймається судом та підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, надані доказі, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що 31.05.01 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 31/05-01Д про пайову участь в завершенні будівництва житлового будинку по вулиці Академіка Павлова, 144 в місті Харкові і проспекту Перемоги, 107 в місті Києві, відповідно до умов якого (п.1.1. Договору) позивач і відповідач об'єднують свої фінансові та інші ресурси, а також вчиняють необхідні фактичні і юридичні дії, спрямовані на завершення будівництва житлового будинку по вулиці Академіка Павлова, 144 в місті Харкові та житлового будинку по проспекту Перемоги, 107 в місті Києві. Позивач згідно розділу 2.2. Договору зобов'язався забезпечити постачання будівельних матеріалів і конструкцій для будівництва в кількості, асортименті і цінах, узгоджених між Сторонами в специфікаціях (пункту 2.2.1.), постачання матеріалів здійснюється на об'єкт за замовленням відповідача (пункт 2.2.4.), загальна вартість договору відповідно до п.4.1. визначена сторонами у 10010350,00 грн.. За замовленням відповідача позивачем було передано будівельних матеріалів на загальну суму 9000000,00 грн., що підтверджується наданими суду довіреностями, накладними та актами приймання-передачі.
Згідно пунктів 3.2, 3.3, 2.1.6. Договору квартири повинні бути передані Відповідачем Позивачу за ціною 1295,00 грн. за один квадратний метр загальної площі квартир за актом приймання-передачі встановленого зразка протягом 10 днів після прийняття будинку Державною комісією. В матеріалах справи є лист від відповідача, де пропонується змінити пункт 2.1.6. Договору, а саме визначити інший строк прийняття будинку, а саме строк здачі будинку 31.03.03 р.. Таким чином, передача квартир повинна бути здійснена до 10.04.03 р.. Цей лист узгоджено, скріплено печаткою та підписано керівниками обох сторін. Відповідно до ст. 627 ЦК України - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору. Крім того, в п. 8.1. спірного Договору, сторони передбачили, що будь-які зміни до Договору мають силу, якщо вони будуть скоєнні в письмової формі та скріплені печатками обох сторін. Отже, за допомогою цього листа, сторони змінили строк виконання договору. Враховуючи те, що обидва акта приймання–передачі квартир підписані до 10.04.03 р., висновок позивача про те, що відповідач вважається боржником з 08.01.03 р. не відповідає дійсності.
На виконання умов Договору, 29.07.02 р., сторонами складений акт прийому-передачі відповідачем позивачеві квартир загальною площу 551,8 м2 на загальну суму 750000,00 грн.. Таким чином, вартість за 1 м.кв. склала 1350,00 грн.. Разом з цим, 14.03.03 р. сторони уклали акт прийому–передачи квартир загальною площею 4054,05 м.кв. на загальну суму 5250000,00 грн.. Таким чином, вартість за 1 м.кв. склала 1250,00 грн., тобто відповідно до тієї вартості, яка була встановлена в Договорі.
Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що сторони за допомогою актів прийому-передачи квартир змінювали вартість 1 м.кв., оскільки Акт прийому–передачі є лише документом, за допомогою якого реалізується остаточна мета правочину, не змінюючи його спрямованості та бажання сторін настання певних правових наслідків. В цьому випадку, Акти прийому–передачи свідчать про виконання сторонами своїх зобов’язань за Договором від 31.05.01 р., не маючі на меті зміни вартості 1 м.кв..
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.01 р. між сторонами і Київським державним авіаційним заводом "Авіант" укладено договір поруки № 57 на загальну суму 1900000,00 грн., відповідно до умов якого відповідач (поручитель) зобов’язався відповідати перед Київським державним авіаційним заводом “Авіант” (кредитор) за виконання позивачем (боржник) зобов’язань за договором № 148/057-01 від 22.03.01 р.. В підтвердження своїх зобов’язань за договором поруки відповідач представив звернення боржника від 31.07.2001 р. до поручителя з проханням – в рахунок взаєморозрахунків здійснити оплату у розмірі 1000000,00 грн. на рахунок кредитора. Відповідач, виконуючи умови договору поруки перерахував на рахунок кредитора договірну суму в повному обсязі, а саме: 1900000,00 грн., що підтверджується довідкою № 066/146. Довід позивача, про те, що вказаний договір не відповідає нормам Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг” спростовується тим, що названий Закон був прийнятим 12.07.01 р.. Проте, в Прикінцевих положеннях цього нормативного акту сказано, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Вперше Закон був офіційно опубліковано в Офіційному віснику України № 32, 2001 році 23.08.01 р.. Згідно з ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Враховуючи те, що спірний Договір був укладений 30.07.01 р., дія вищенаведеного Закону на нього не поширюється. Таким чином, Договір поруки № 57 від 30.07.01 р. є дійсним.
Як витікає з матеріалів справи, 14.05.01 р., з метою виконання умов Договору, сторони уклали угоду про надання послуг за № 14/05-01-in. Відповідно до цієї угоди позивач (Сторона-1) доручає відповідачеві (Сторона-2) вчиняти дії, щодо пошуку та залученню грошових коштів. Згідно п. 2 даної угоди Сторона-1 виплачує Стороні-2 10 % від обсягу фактично залучених коштів. Факт виконання надання послуг підтверджується підписанням двосторонніх актів після фактичного залучення коштів та отриманого збудованого за їх рахунок житла. Відповідачем представлена фотокопія Акту на виконання послуг від 31.12.02 р. на суму 900000,00 грн., який спростовує твердження позивача про те, що угода не виконувалась.
Проаналізувавши наявний в матеріалах справи Акт по закриттю взаємної заборгованості від 31.12.01 р., суд дійшов висновку, що за своєю юридичною природою він є документом, в якому знайшов своє відображення правочин, тобто угода сторін, яка спрямована на виконання зобов*язань та погашення заборгованості в сумі 1900000,00 грн. за Договором від 31.05.01 р.. В період існування зобов’язань, що утворились за цим правочином, їх правомірність або законність ніким із сторін у встановленому законом порядку не оспорено і цей правочин із зафіксованим в ньому волевиявленням сторін має місце на момент розгляду справи.
Суд не погоджується з думкою позивача про те, що договір поруки № 57, Угода № 14/05-01–in, Договір від 31.05.01 року, є окремими господарськими зобов’язаннями. Як вбачається зі змісту Акту по закриттю взаємної заборгованості від 31.12.01 р., розрхування за спірним Договором здійснювалось на підставі наведних документів., даний факт пітверджуєжться матералами справи.
З огляду на розрахунок збитків, наданого позивачем, судом вбачається, що під час розрахунку за основу штрафних санкцій позивачем прийнята сума виконаного по Договору – 5182271,50 грн., тоді як позивач в якості основного боргу вказує на суму в 3103134,55 грн.. Проте, в матеріалах справи є Акт звірки розрахунків від 01.04.03 р., який свідчить, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 100000,00 грн.. Крім того, позивач просить суд стягнути пеню на підставі на п.6.3. спірного Договору. Відповідно до ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).При вивчені матеріалів судом встановлено, що застосування вказаного пункту можливо лише у випадку порушення п.2.1.7., який відсутній в Договорі. Згідно з ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства. З огляду на те, що сторони не встановили розмір пені в Договорі та на день розгляду немає відповідного акту цивільного законодавства, застосування за цим Договором пені неможливо.
Суд не погоджується з доводами відповідача стосовно неправомірного застосування пені, трьох процентів річних, а також інфляційних витрат на підставі статті 61 Конституції України, оскільки відповідачем не наведено доказів притягнення його раніше до майнової чи іншої відповідальності за невиконання зобов'язань, які виникли на підставі спірного договору.
Правова позиція позивача про те що, мирова угода винесена з порушенням норм процесуального законодавства спростовується матеріалами справи. Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу, мирова угода – це засіб сторін завершити розгляд господарської справи шляхом взаємних поступок. Перш ніж затвердити, її господарський суд з’ясовує чи не порушує укладення мирової угоди закон або права і охоронювані законом інтереси інших осіб. Твердження позивача про те, що мирова угода, виходить за межі предмета позову по справі у зв’язку з тим, що відповідач передав позивачу за актом приймання – передачі від 28.11.03 року квартиру замість передання грошових коштів на задоволення вимог позивача про стягнення боргу та сплату пені, не відповідає змісту та меті цієї мирової угоди. В п. 1.1 мірової угоди сторони по справі домовились, що відповідач передав квартиру позивачу в погашення основного боргу. Як вбачається зі змісту названого документу, Акт приймання – передачі квартири по вул. Свинаренка Петра, 18 передував підписанню та затвердженню Ухвалою Господарського суду Харківської області мирової угоди. Таким чином, за допомогою цього Акту, відповідач погасив свою заборгованість перед позивачем, що і знайшло своє відображення в мировії угоді. Крім того в п.2 мирової угоди, позивач відмовився від стягнення по спірному Договору штрафних санкції. Згідно ч.3 ст.12 ЦК така відмова є відмовою особи від свого майнового права України. Таким чином, позивач повністю реалізувава своє право на звернення до суду з майновими та грошовими вимогами до відповідача на підставі Договору від 31.05.01 року. Також, в п.4 мирової угоди сторони домовились про те, що з моменту її затвердженняч заборгованість та збитки між сторонами відсутні. Позивач, за весь час цивільно – правових відносин існування Договору 31/05-01 Д не звертався до суду з вимогою визнання мирової угоди недійсною та не подавав заяви про скасування Ухвали Господарського суду Харківської області від 03.12.03 року про затвердження мирової угоди. Таким чином вказана мирова угода та Ухвала Господарського суду є дійсними, чинними та цілком відповідають вимогам чинного законодавства України.
Приймаючи до уваги те, що існує мирова угода від 28.11.03 року, яка була затверджена ухвалою господарським судом Харківської області від 03.11.03 року між тими ж сторонами, з того ж предмету з тих же підстав, суд дійшов висновку, що провадження у спарві підлягає припиненню.
Керуючись ст.ст. 80 п.7, 86 ГПК України, -
УХВАЛИВ:
Провадження у справі припинити ..
Суддя Швед Е.Ю.