Справа №:121/1028/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Берещанський Ю.В.

№ провадження:22-ц/190/5124/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Синельщікової О.В.

суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І.

при секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС», треті особи - Ялтинський регіональний центр продажу Кримської регіональної дирекції Акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (приватне), Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним договору від 25 лютого 2009 року, визнання сплаченої суми частиною страхового платежу за договором від 25 лютого 2008 року та визнання чинним договору від 25 лютого 2008 року,

за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» - Сягайло Вікторії Георгіївни на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

Позивач - ОСОБА_6 01 лютого 2013 року звернувся до суду з даним позовом і просив: визнати недійсним договір ДКТЗ/21/44/48 № А0012219 від 25 лютого 2009 року; визнати сплачену 25 лютого 2009 року суму в розмірі 6.000 грн. частиною страхового платежу за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу ДСНТ-21 051482648 від 25 лютого 2008 року; визнати чинним станом на 26 квітня 2009 року договір добровільного страхування наземного транспортного засобу ДСНТ-21 051482648 від 25 лютого 2008 року, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що договір від 25 лютого 2009 року був вчинений ним під впливом помилки та його умови є несправедливими тому, що обмежують його права споживача, а внаслідок недійсності договору від 25 лютого 2009 року сплачена сума в розмірі 6.000 грн. є частиною страхового платежу за договором від 25 лютого 2008 року, у зв'язку з чим такий договір був чинним на час дорожньо-транспортної пригоди - 26 квітня 2009 року (а.с.2-6).

Оскаржуваним рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано недійсним договір ДКТЗ/21/44/48 № А0012219 від 25 лютого 2009 року.

В решті позову відмовлено.

Стягнено з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (ідентифікаційний номер 30115243, м. Київ, пр-т Перемоги, 65) на користь держави судові витрати в розмірі 114,70 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Страхова Група «ТАС» - Сягайло В.Г. ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, висновок суду про те, що договір ДКТЗ/21/44/48 № А0012219 від 25 лютого 2009 року був укладений позивачем під впливом помилки, оскільки він вважав, що цей договір є пролонгацією попереднього договору страхування, неспроможний, оскільки зазначені договори мають різні назви, різні реєстраційні номери, різні суми страхових платежів та різні умови, з якими позивач був ознайомлений, про що свідчать його підписи на заяві та на договорі. Вказує, що судом не було прийнято до уваги, що 05 лютого 2009 року позивач звернувся до ПАТ «Страхова Група «ТАС» з письмовою заявою на укладання нового договору страхування, а саме, договору добровільного комплексного страхування транспортного засобу та супутніх ризиків за Програмою добровільного комплексного страхування транспортного засобу та супутніх ризиків ТАС-Мотор ДКТЗ/21/44/48 № А0012219, період дії якого розпочався 27 лютого 2009 року. Зазначає, що, вирішуючи спір, суд помилково посилався на вимоги статті 654 Цивільного кодексу України, оскільки згідно пункту 3 частини 1 статті 28 Закону України «Про страхування» дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору. Проте, судом не було прийнято до уваги, що звернення страховика з письмовою вимогою про сплату страхового платежу, не передбачено договором ДСНТ-21 051482648 від 25 лютого 2008 року, і до того ж 05 лютого 2009 року позивач звернувся до відповідача про укладення нового договору страхування, який і був укладений, а договір ДСНТ-21 051482648 припинив свою дію з 25 лютого 2009 року у зв'язку з несплатою по ньому другої частини страхового платежу, що не потребувало додаткового розірвання з огляду набуття чинності новим договором страхування. Також, посилається на те, що суд, визнавши недійсним договір, в порушення вимог статті 216 Цивільного кодексу України, не застосував наслідків недійсності правочину. Крім того, вказує, що судом застосовано закон, який не поширюються на ці правовідносин, а саме: Закон України «Про захист прав споживачів».

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, позивача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності у договорі страхування можливості сплачувати страхові платежі частинами і після звернення до страховика з відповідною заявою, позивач міг помилятися відносно природи нового договору страхування, прав і обов'язків за ним. Також, судом встановлено, що позивач уклав із страховою компанією новий договір страхування на істотно гірших для нього умовах, і при настанні страхового випадку забезпечив собі можливість істотно, більш ніж на 50%, понизити суму страхової виплати.

Відмовляючи у решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з визнанням останнього договору страхування від 25 лютого 2009 року недійсним, сплачена за ним сума платежу 6.000 грн. становиться платежем за договором страхування від 25 лютого 2008 року, який не був розірваний, і саме на виконання зобов'язань за першим договором сплачений ОСОБА_6 Зазначену частину позовних вимог суд першої інстанції вважав такою, що не підлягає задоволенню, тому що права позивача у цій частині є не порушеними.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає, що суд неповно і неправильно встановив обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, припустився порушень норм матеріального і процесуального права, що тягне за собою скасування оскаржуваного рішення за підстав п. 1, 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При розгляді справи судом встановлено, що 25 лютого 2008 року ОСОБА_6, як страхувальником, відповідачем Закритим акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС», як страховиком, та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра», як вигодонабувачем, укладений договір ДСНТ-21 051482648 добровільного страхування наземного транспорту, за яким застрахований придбаний позивачем у кредит автомобіль Mazda СХ-7, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, строком дії договору з 26 лютого 2008 року до 25 лютого 2015 року зі сплатою страхового платежу за 1-й рік страхування 13609,75 грн. до 25 лютого 2008 року, за 2-й рік страхування 12248,78 грн. до 25 лютого 2009 року і далі (а.с.7-15).

ОСОБА_6 сплатив страховий платіж за 1-й рік страхування у розмірі 13609,75 грн. 25 лютого 2008 року (а.с.107), а за 2-й рік страхування - не сплатив, що відповідно до підпункту 3 пункту 9.1. договору свідчить про те, що його дія припиняється (а.с.8).

Посилання суду першої інстанції на положення статті 997 Цивільного кодексу України і статті 28 Закону України «Про страхування», якими встановлено право страховика відмовитися від договору страхування зі страхувальником, який прострочив внесення страхового платежу, лише після пред'явлення письмової вимоги, засновані на помилковому тлумаченні зазначених норм матеріального права, тому що вони встановлюють такий порядок, якщо інше не встановлено договором (не передбачено його умовами).

За підпунктом 3 пункту 9.1. договору дія цього договору припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені цим договором строки, тому доводи апеляційної скарги, що зазначений перший договір припинив свою дію 25 лютого 2009 року заслуговують на увагу і відповідають обставинам справи.

Із матеріалів справи вбачається, що 25 лютого 2009 року позивачем ОСОБА_6, як страхувальником, Закритим акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС», як страховиком, та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра», як вигодонабувачем, укладений договір ДКТЗ/21/44/48 № А0012219 добровільного комплексного страхування транспортного засобу та супутніх ризиків, за яким застрахований автомобіль Mazda СХ-7, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, за програмою «ТАС-Мотор» (а.с.16).

За додатковим договором від 25 лютого 2009 року визначена можливість розстрочки сплати страхового платежу (а.с.17).

Невід'ємною частиною цього договору є заява на укладення договору добровільного комплексного страхування транспортного засобу та супутніх ризиків за Програмою добровільного комплексного страхування транспортного засобу та супутніх ризиків ТАС-Мотор, подана ОСОБА_6 позивачу 05 лютого 2009 року і ним підписана, на період страхування з 26 лютого 2009 року по 25 лютого 2010 року та сплатою страхового платежу двома частинами (а.с.44).

За останнім договором страховий платіж становив 11959,26 грн. і сплачений позивачем у розмірі 6.000 грн. 26 лютого 2009 року (а.с.105).

Відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що посилання позивача, що він помилявся відносно природи останнього договору, вважаючи його додатковою угодою до першого договору страхування, якою надавалася розстрочка сплати страхового платежу, і він виконував умови саме першого договору, не відповідають обставинам справи.

Колегія суддів враховує, що оспорений договір страхування від 25 лютого 2009 року укладений також трьома сторонам, і банк, який є вигодонабувачем за цим договором не заперечував проти його умов.

Договори є відмінними як за формою, так і за змістом, строком дії, умовами, розміром страхового платежу, франшизи, складом осіб, які мають право керувати застрахованим транспортним засобом, яких міг вказати лише позивач, та іншими умовами.

Зазначене свідчить, що умови оспореного договору були відомі позивачу, з ним узгоджувалися, і спростовує доводи позивача, що він помилявся при укладенні зазначеного договору, вважаючи, що цей договір є додатковою угодою про розстрочення страхового платежу за першим договором страхування.

Колегія суддів вважає, що зазначення у кредитному договорі «Автопакет», укладеному з ВАТ КБ «Надра» 25 лютого 2008 року, саме договору страхування від 25 лютого 2008 року (а.с.18) і зарахування страхового платежу 6000 грн., сплаченого 26 лютого 2009 року, з посиланням на страхування КАСКО - Автопакет (а.с.118) не підтверджує, що зазначений страховий платіж позивач сплатив по першому договору страхування.

Та обставина, що у зв'язку з настанням страхового випадку - пошкодженням у ДТП застрахованого автомобілю відповідач виплатив страхове відшкодування у розмірі значно меншому, ніж розраховував отримати позивач за договором страхування від 25 лютого 2008 року, не має правового значення і не може вважатися помилкою страхувальника, що тягне недійсність договору.

За таких обставин, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_6 такими, що не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин 5, 1 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, колегія суддів апеляційного суду стягує з позивача сплачений відповідачем судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 57,35 грн. з урахуванням встановленого підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» розміру судового збору за вимоги немайнового характеру, в редакції на час сплати відповідачем судового збору за апеляційну скаргу.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» - Сягайло Вікторії Георгіївни задовольнити.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС», треті особи - Ялтинський регіональний центр продажу Кримської регіональної дирекції Акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (приватне), Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним договору від 25 лютого 2009 року, визнання сплаченої суми частиною страхового платежу за договором від 25 лютого 2008 року та визнання чинним договору від 25 лютого 2008 року - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (ідентифікаційний код 30115243) у відшкодування судових витрат 57,35 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді

Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.