П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Вінниця
18 листопада 2013 р. Справа № 802/4293/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,
секретаря с/з Старожилової Д.О.,
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
відповідача Прокопюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вінниці адміністративну справу
за позовм фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
про скасування податкового повідомлення-рішення №0005801701 від 10 жовтня 2013 року, -
В С Т А Н О В И В :
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №0005801701 від 10 жовтня 2013 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач, його представник в судовому засіданні позов підтримали та пояснили, що в період з 16.09.13 р. по 26.09.13 р. відповідач проводив позапланову виїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_5 за результатами якої, складено акт №565/17-21/НОМЕР_1, яким встановлено порушення п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме, занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду податковій декларації з ПДВ за квітень 2013 року в загальній сумі 2620 грн. Вважають, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення незаконне і підлягає скасуванню.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, мотиви виклав в поданому суду письмовому запереченні та наданих суду поясненнях, а саме, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки проведеною перевіркою з питань своєчасності, достовірності нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_5 не підтверджено позивачем наявність поставок товарів від ФОП ОСОБА_5, не надано на належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність виконання операцій, зокрема, товарно-транспортна накладна, яка підтверджує дату та місце фактичного отримання товару від перевізника, виконання вантажно-розвантажувальних робіт.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 пояснила, що нею здійснено перевірку питань своєчасності достовірності і повноти нарахування сум з ПДВ по взаємовідносинах ФОП ОСОБА_2 з ФОП ОСОБА_5 та складено за наслідками перевірки акт від 26.09.13 р., вважає, що перевірку проведено згідно із чинним законодавством України. При проведенні аналізу документів, які надано позивачем ОСОБА_2. нею встановлено відсутність договору у ОСОБА_2. з вантажоперевізником ФОП ОСОБА_7, якщо замовником (платником) вантажоперевезення є ФОП ОСОБА_2, рахунку-фактури на отримання товару від ФОП ОСОБА_5, який є невід'ємною частиною договору поставки, якщо замовником (платником) вантажоперевезення є ФОП ОСОБА_5
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, свідка, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача слід задовольнити, з наступних підстав.
Підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено право податкового органу проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Також пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.
Як встановлено судом зазначена перевірка проводилась на підставі п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, а саме за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Судом встановлено, що Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області проведено позапланову перевірку ФОП ОСОБА_2, за результатами якої складено 26.09.13р. №565/17/21/НОМЕР_1 Акт про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 за квітень 2013 року. Даним актом зафіксована порушення з боку ФОП ОСОБА_2 п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме, ним занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у податковій декларації з ПДВ за квітень 2013 рок в загальній сумі 2620 грн..
На підставі цього акту перевірки, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0005801701 від 10 жовтня 2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 3930,0 гривень, з якого основний платіж 2620 грн., штрафна (фінансова) санкція 1310 грн. Так, з акту перевірки вбачається, що в період з 01.04.13 р. по 30.04.13 р. ФОП ОСОБА_2 є платником податку на додану вартість, застосовує ставку оподаткування 20% при здійсненні операцій, що оподатковуються і за цей період ним задекларовано податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 37329,0 грн.
Підставою для перевірки ФОП ОСОБА_2 послугував акт від 31.07.13 р. №82/17-20/НОМЕР_2 позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_5 (м. Червоноград, Львівська область) з питань дотримання правильності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період 01.03.13 р. по 31.05.13 р., який складено ДПІ у м. Червонограді ГУ Міндоходів у Львівський області. ФОП ОСОБА_5 до перевірки не надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували реальність виконання операції, яким опосередковувся рух товару, зокрема транспортні накладні, які підтверджують дату та місце фактичного отримання товару від перевізника, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання товару та період його подальшої реалізації. Також, в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від ФОП ОСОБА_5 до ФОП ОСОБА_2, що свідчить про те, що правочини між ними, як продавцем і покупцем здійснені без мети реальних наслідків.
Суд вважає, що відповідні висновки Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області є помилковими і не відповідають фактичним обставинам.
Крім того, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом 5 Кодексу.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активі як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізінгу.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 139 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів ( у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того , чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Приймаючи до уваги чинне законодавство, підставою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товару сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів з метою їх використання в господарській діяльності. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Встановлено, що 16.04.13 р. року між ФОП ОСОБА_2 (покупець) та ФОП ОСОБА_5 (постачальник) було укладено договір поставки №13, на виконання умов якого продавець зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товар (м'ясо та м'ясна продукція), а покупець - прийняти та оплатити його на умовах даного договору.
Реальність господарських операцій за цим правочином повністю підтверджується усіма обов'язковими первинними та іншими необхідними документами, зокрема:
видатковою накладною №РН-0000053 від 16.04.13р. про поставку позивачу постачальником ФОП ОСОБА_5 м'ясо куряче, фарш в кількості 2000кг на загальну суму в тому числі ПДВ 15720 грн.;
товарно-транспортною накладною від 16.04.13р. №0000053 в якій вказано, що вантажовідправник ФОП ОСОБА_5 вантажоодержувач ФОП ОСОБА_2;
податковою накладною №3 від 16.04.13р., яка виписана на підставі договору №13 від 16.04.13 р. і зареєстрована в державному реєстрі податкових накладних;
ветеринарним свідоцтвом АЇ-13 №508154 від 16.04.13р. виданого Червоноградською міською державною лабораторіє ветеринарної медицини;
експертним висновком №« 002014 і/1/13» від 02.04.13р. виданого головним управлінням ветеринарної медицини у Львівській області;
банківськими розрахунковими документом №894 від 17.04.13 р. про перерахування позивачем ФОП ОСОБА_5 кошти за отриманий товар куряче м'ясо в сумі 15720 грн.
Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву суду у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.
Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також податковим органом не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.
Податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій, посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентом позивача. Акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо відсутності укладених правочинів ґрунтуються не на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, а на сумнівах і припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу органом державної податкової служби.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За правилами, встановленими у ч.2 ст. 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає. Разом із тим, відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що ФОП ОСОБА_2 завищено податковий кредит з податку на додану вартість за період з 01.04.13р. по 30.04.13 р. на суму 2620 грн., в зв'язку із включенням сум вартості товарів отриманих від ФОП ОСОБА_5, які не приймають участь у господарській діяльності, тобто, немає доказу наявності витрат, доцільності їх здійснення, а також обґрунтування зв'язку понесених витрат господарської діяльності відповідно до податкової накладної №3 від 16.04.13 р., судом оцінюються критично, оскільки, вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.
Що стосується посилання відповідача на те, що поставка позивачу товару не була супроводжена правильно оформленими необхідними документами, а саме, відсутність договору по вантажоперевезенню ФОП ОСОБА_7, суд зазначає наступне.
Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу витрат у податковому обліку.
Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинних документів, які встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема повинні містити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пред'явлені позивачем до перевірки документи (договори, видаткові і податкові накладні, банківські документи тощо) є первинними у розумінні ст. 9 зазначеного Закону та повністю підтверджують факт здійснення операцій. Усі вони оформлені належним чином, підписані повноважними особами та завірені печатками підприємств.
Відповідач ставить під сумнів реальність господарської операції через помилку, невірне оформлення товарно-транспортної накладній від 16.04.13р. №0000053 на підтвердження поставки товару позивачу, яку було оформлено ФОП ОСОБА_5
Разом із тим, помилковість у її оформленні не може слугувати підставою для висновків про нездійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається розмір витрат.
Оцінюючі такі доводи відповідача, суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року. Крім того, вона повністю узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Крім того, відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі. Податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Пунктами 201.6, 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
П.201.10. ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладу та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.
Судом встановлено, що податкова накладна №3 від 16.04.13р. отримана позивачем від постачальника ФОП ОСОБА_5 повністю відповідає вимогам податкового законодавства та містить усі необхідні для цього різновиду первинних документів реквізити. Факт реєстрації вказаного контрагента платником ПДВ на час видачі цих податкових накладних відповідач не заперечує.
З огляду на викладене суд вважає безпідставними та необґрунтованими висновки контролюючого органу про заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного (податкового) періоду у податковій декларації з ПДВ за квітень 2013 р. в загальній сумі 2620 грн.
А тому, податкове повідомлення-рішення №0005801701 від 10 жовтня 2013 року яке винесено Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області визнається судом нечинним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст.ст.6, 50, 86, 128, 158, 163-167, 186 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити.
Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005801701 від 10 жовтня 2013 року, яке винесено Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький окружний адміністративний суд, шляхом подачі в 10-ти денний строк, з дня її проголошення, апеляційної скарги у порядок і строки, передбачені статтями 186 і 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили в порядку ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Крапівницька Н. Л.