Головуючий суду 1 інстанції - Дьоміна О.П.

Доповідач - Максюта І.О.

Справа № 430/1382/13-ц

Провадження № 22ц/782/4204/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді - Максюти І.О.

суддів: Авалян Н.М., Туренка С.І.,

при секретарі Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 вересня 2013 року з цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним,

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 21.06.2010 року між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, який на праві власності належав позивачу. При цьому він ніяких грошових сум від відповідача не отримав, розписок не писав. Позивач погодився укласти зазначений договір в зв'язку з тим, що ОСОБА_3 обіцяв доглядати його до кінця життя, надавати одяг та їжу і все необхідне оскільки позивач є хворою, літньою людиною. Після укладання спірного договору відповідач відмовився доглядати за позивачем і він опинився поза межами будинку. На теперішній час він фактично бездомна особа, яка проживає у своїх дітей. Позивач зазначає, що не мав наміру укладати саме договір купівлі-продажу нерухомості, відповідач навмисно ввів його в оману. Позивач, укладаючи спірний договір, помилявся щодо обставин, які мають істотне значення щодо прав та обов'язків сторін, вважав, що право власності на його будинок перейде до відповідача лише після його смерті. Посилаючись на ст. ст. 229 та 235 ЦК України звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між сторонами по справі та посвідчений приватним нотаріусом Станично-Луганського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 як його представник звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши пояснення представників апелянта, представника відповідача, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є не обгрунтованою, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає у повному обсязі.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, що 21.06.2010 року між сторонами по справі був укладений договір-купівлі продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташовані в с. Артема по вул. Сонячна, №14 на земельній ділянці, яка приватизована та належить продавцю на підставі Державного акту про право приватної власності на землю.

Пунктом 2.1 зазначеного договору передбачено, що продаж житлового будинку, за домовленістю сторін, вчинено за 76010 грн., які отримані продавцем від покупця до оформлення цього договору. При цьому в п. 2.2. зазначено, що сторони своїми підписами під цим договором підтверджують факт повного розрахунку за проданий житловий будинок та відсутність у них будь-яких претензій фінансового характеру один до одного. З п. 4.1 оспорюваного договору слідує, що вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонам нотаріусом роз'яснено та їм зрозумілі. З п. 4.5 слідує, що сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину і свідчать про те, що договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин. В п. 4.13 зазначено, що оспорюваний позивачем договір прочитано сторонами вголос, кожною окремо і після його прочитання сторони підтвердили нотаріусу, що зміст договору повністю відповідає дійсним намірам сторін.

Вищезазначений оспорюваний позивачем договір підписаний сторонами по справі в присутності нотаріуса та зареєстрований в реєстрі під №512 (п.с.8-9).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з положень ст.ст. 215, 229 та 235 ЦК України, зазначивши, що позивач не довів наявності факту того, що укладаючи з відповідачем оспорюваний договір, він діяв під впливом помилки, а також не довів і того, що даний договір є удаваним правочином.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Згідно з вимогами ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Пленум Верховного суду України у п. 19 своєї постанови від 06.11.2009 року за №6 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснив, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. При цьому помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. При цьому, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пленум Верховного суду України у п.п. 19, 25 своєї постанови від 06.11.2009 року за №6 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснив, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. При цьому помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, при цьому права та обов'язки у сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач помилявся стосовно договору, оскільки мав на увазі укладення договору довічного утримання, а не договору купівлі-продажу не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки договір довічного утримання не є відплатним договором до моменту чи у момент його укладення.

Оскільки сторони підписали договір купівлі-продажу, у якому міститься умова щодо отримання коштів за проданий будинок до укладення договору, і доказів того, що цей договір позивач не підписував і не був присутнім при його укладенні, не надано суду, то відсутні підстави вважати, що кошти за будинок позивач не отримав.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, які полягали у нероз»ясненні наслідків невчинення необхідних процесуальних дій, зокрема непроведення почеркознавчої експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не подавав відповідне письмове клопотання у суді першої інстанції та не просив призначити експертизу і у суді апеляційної інстанції.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, надана належна оцінка доказам у справі, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 314-316, 317 ЦПК України судова колегія ,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: