МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-826/2011р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Карікової Л.В.

при секретарі Кописєвої О.Л.,

позивачів ОСОБА_1. ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представників відповідача

Державного підприємства

«Племропродуктор Степове» Зязєва Є.В., Рябенко Ж.П.,

представника відповідача

Степівської сільської ради

Миколаївського району

Миколаївської області Котенко І.В.,

розглянувши 01 лютого 2013 року у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державного підприємства «Племрепродуктор Степове», Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання незаконною відмови в приватизації жилого приміщення, про виключення квартири з числа службового приміщення та про визнання права на приватизацію квартири,

в с т а н о в и в :

02.09.2011 року позивачі звернулися в Миколаївський районний суд Миколаївської області з позовом до Державного підприємства «Племрепродуктор Степове» про визнання незаконною відмови в приватизації жилого приміщення, про виключення квартири з числа службового приміщення та про визнання права на приватизацію квартири.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що відповідно до протоколу профспілкових зборів радгоспу «Степовий» від 10.06.1991 року ОСОБА_1 виділено квартиру та 12.06.1991 року нею отримано ордер на квартиру АДРЕСА_1. З цього часу вона та її син, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року прописані в спірній квартирі. Вона неодноразово зверталася до відповідача з заявами про приватизацію спірної квартири. Однак відповідач відмовляв їй, посилаючись на те, що дана квартира є службовою. Вважає що відмова відповідача є незаконною і такою, що порушує їх право на приватизацію, оскільки спірну квартиру визнано службовою 12.06.1992 року, тобто вже після її вселення в неї. Посилаючись на вищезазначені обставини позивачі просили задовольнити позов.

31.10.2011 року відповідач Державне підприємств «Племрепродуктор Степове» звернувся в суд з зустрічним позовом до позивачів, третя особа - Степівська сільська рада про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 08.12.2012 року справи були об'єднані в одне провадження.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19.10.2012 року зустрічний позов за заявою представника відповідача залишено без розгляду.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09.11.2012 року в якості співвідповідача по справі залучено Степівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, посилаючись на зазначені в позовній заяві обставини і просила його задовольнити. Крім того, позивачка ОСОБА_1 пояснила, що отримала попередження від відповідача від 03.08.2011 року про виселення та остаточно упевнилася, що її право на приватизацію порушено, після чого і звернулася в суд за захистом її прав.

Позивач ОСОБА_2 позов підтримав, посилаючись на зазначені в позовній заяві обставини і просив його задовольнити та пояснив суду, що дійсно з народження проживав в спірній квартирі та має також право на приватизацію.

Представник позивача ОСОБА_3 посилаючись на зазначені в позові обставини просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ДП «Племрепродуктор «Степове» Рябенко Ж.П. позов не визнав та пояснив, що позивачі не мають право на приватизацію, оскільки спірна квартира є службовою, крім того позивачі в спірній квартирі тривалий час не проживають, пропустили строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, а тому просив в позові відмовити.

Представник відповідача ДП «Племрепродуктор «Степове» Зязєв Є.В. позов не визнав та просив в позові позивачам відмовити.

Представник відповідача - Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області позов визнав та пояснив суду, що ані будинок, ані спірна квартира на балансі сільської ради не перебуває. Питанням приватизації квартир займається ДП «Племрепродуктор Степове», оскільки усі будинки перебувають на його балансі та на баланс сільської ради ніколи не передавалися. Позивачі дійсно зареєстровані у спірній квартирі, постійно в ній не проживають, однак доглядають за квартирою. Вважає, що позивачі мають право на приватизацію даної квартири.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення сторін їх представників, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд установив такі факти та відповідні правовідносини.

Згідно з ч.2 ст. 9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду.

На підставі ст. 1 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року, із змінами від 08.09.2011 року, приватизація державного житлового фонду - це відчуження зазначених квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два й більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд, як передбачено Законом, - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який перебуває у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об'єктів приватизації належать квартири в багатоповерхових будинках, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках (де мешкають два і більше наймачів), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до п.5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду" кожний громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлових чеків або з частковою доплатою.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен громадянин має право на житло.

Гарантіями здійснення цього права є обов'язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату(частини перша, друга статті 47 Основного Закону України).

Права і свободи людини закріплюються і в міжнародних актах, які є частиною національного законодавства України, у разі надання Верховною Радою України згоди на їх обов'язковість (частина перша статті 9 Конституції України) Загальна декларація прав людини 1948 року передбачає право кожної людини на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. У Декларації зазначено, що необхідний життєвий рівень забезпечує, зокрема, житло (пункт 1 статті 25) Аналогічне положення міститься в пункті 1 статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року , ратифікованого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 року, в якому, крім вказаного, закріплено обов'язок держав - учасників Пакту вживати необхідних заходів для забезпечення здійснення такого права.

Отже, право людини на житло є загальновизнаним. Згідно з Конституцією України це право, як і інші конституційні права, є невідчужуваним, непорушним і рівним для всіх без будь-яких обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24).

Воно не може бути скасоване і обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України .

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає правові основи приватизації житла як один зі способів набуття його у власність. Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення їх до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до вищезазначеного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється шляхом його відчуження на користь громадян України у спосіб безоплатної передачі їм квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю, а також продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов (частина перша статті 1, частина перша статті 3).

Судом встановлено, що рішенням профспілкового комітету радгоспу «Степове» від 10.06.1991 року позивачці ОСОБА_1 було виділено спірну квартиру.(а.с.7)

На підставі ордеру на житлове приміщення, виданого на сім`ю з двох осіб виконавчим комітетом Степівської сільської ради народних депутатів Миколаївського району Миколаївської області від 12.06.1991 року позивачка ОСОБА_1 вселилася в квартиру АДРЕСА_1 та була зареєстрована за даною адресою.(а.с.8,15)

Після народження сина - ОСОБА_2 , який є позивачем по справі, в 1991 році він також був зареєстрований за вказаною адресою.

11.07.2003 року позивачка розірвала шлюб із своїм чоловіком - ОСОБА_8 і на даний час він в спірній квартирі не проживає та не зареєстрований.

Спірна квартира знаходиться на балансі ДП «Племрепродуктор «Степове», яке є правонаступником радгоспу «Степове». (а.с.49, 56).

На підставі рішення №6 10 сесії 21 скликання Миколаївської районної ради народних депутатів Миколаївського району Миколаївської області від 12.06.1992 року було затверджено перелік державного майна, яке передається виконавчим комітетам сільських та селищних рад та встановлено, що майновий комплекс радгоспу «Степове», в тому числі і службовий житловий фонд, де зазначена також і спірна квартира, в комунальну власність не передається та приватизації не підлягає. ( а.с. 4-7).

Позивачка ОСОБА_1 неодноразово, 06.08.2002 року, 18.05.2003 року, 10.07.2006 року та 13.11.2012 року зверталася до відповідача - ДП ««Племрепродуктор «Степове» із заявами про приватизацію квартири АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що спірна квартира є службовою ДП ««Племрепродуктор «Степове» лише листом від 15.11.2012 року відмовило позивачці в приватизації даної квартири.

Відповідно до ст.118 Житлового Кодексу Української РСР жилі приміщення включаються до числа службових рішенням виконавчого комітету відповідної ради.

Як вбачається з матеріалів справи, такого рішення, ані виконавчим комітетом Степівської сільської ради, ані виконавчим комітетом Миколаївської районної ради не приймалося та відповідачем суду не надано.

Посилання відповідача ДП ««Племрепродуктор «Степове» на рішення №6 10 сесії 21 скликання Миколаївської районної ради народних депутатів Миколаївського району Миколаївської області від 12.06.1992 року, як на таке, яким, на його думку, спірна квартира визнана службовою є безпідставним, оскільки рішення про визнання спірної квартири службовою вказаним рішенням не приймалося і такий висновок суду базується на тексті даного рішення.

Згідно ст.52 Житлового Кодексу Української РСР, жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі надали суду виписку з рішення профспілкового комітету підприємства про виділення спірної квартири позивачці, на підставі якого вона отримала відповідний ордер, який в судовому порядку визнаний недійсним не був.

Отже, позивачами надано суду безумовні докази наявності у них законного права на отримання спірної квартири, яка на час її надання не була службовою, на думку суду і зараз не є службовою, у зв`язку із відсутністю відповідного та належного рішення, проживання та її приватизації у встановлений законом спосіб.

Відповідно до ст..8 п. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі відповідних органів приватизації , що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до вимог Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, із змінами від 20.11.2012 року громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, посилання відповідача на те, що позивачі не проживають в спірній квартирі, а тому не мають право на її приватизацію є також безпідставними.

Також безпідставними є доводи відповідача про застосування позовної давності по даній справі.

Так, судом встановлено , що реалізуючи своє право на приватизацію позивачка 06.08.2002 року вперше звернулася до відповідача з заявою про приватизацію квартири, оскільки спірна квартира перебуває на балансі ДП ««Племрепродуктор «Степове» і який приймає рішення щодо приватизації. Потім позивачка зверталася з аналогічними заявами до відповідача 18.05.2003 та 10.07.2006 року. Однак належної відповіді на дані заяви від відповідача вона не отримала, про що свідчать резолюції на даних заявах. Лише листом відповідача від 15.11.2012 року їй було письмово відмовлено в наданні дозволу на приватизацію спірної квартири.

Крім того, про порушене право позивачка дізналася після отримання від відповідача попередження про звільнення спірної квартири від 03.08.2011 року, після чого і звернулася в суд за захистом своїх порушених прав.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому законом звернутися до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності з вимогами ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Крім того, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень

З врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про необхідність захисту порушених прав позивачів та часткового задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 11,60,209,213,215 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд

В и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державного підприємства «Племрепродуктор Степове», Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання незаконною відмови в приватизації жилого приміщення, про виключення квартири з числа службового приміщення та про визнання права на приватизацію квартири задовольнити частково.

Визнати незаконною відмову Державного Підприємства «Племрепродуктор «Степове» в приватизації квартири АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1

Стягнути з Державного Підприємства «Племрепродуктор «Степове» судовий збір в розмірі 45 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_1.

В задоволенні позову про виключення квартири з числа службового приміщення та до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Миколаївської області через Миколаївський районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення або отримання копії цього рішення, якщо особи, які брали участь у справі, не були присутні під час проголошення судового рішення.

Суддя Л.В.Карікова

01.02.2013