Справа № 459/2969/13 Головуючий у 1 інстанції: Мелешко С.І.
Провадження № 22-ц/783/7158/13 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія: 32
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючої судді - Копняк С.М.
суддів - Бермеса І.В., Савуляка Р.В.
секретар - Олексів О.А.
з участю представника відповідача - Пилипяка В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_3, та представника ДП «Львіввугілля» - Пилипяка Віталія Романовича на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків, внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання, -
В С Т А Н О В И Л А:
В червні 2013 року позивач звернувся до суду із позовними вимогами до відповідача та просив стягнути з ДП "Львіввугілля" 25 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09 вересня 2013 позов ОСОБА_3 до ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків, внаслідок професійного захворювання, задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Львіввугілля» на користь ОСОБА_3 7 000 (сім тисяч) гривень 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків та стягнуто з ДП «Львіввугілля» на користь держави судовий збір в сумі 114 грн.70 коп.
Рішення суду оскаржили позивач ОСОБА_3 та представник відповідача ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Лісова» - Пилипяк В.Р.
Позивач ОСОБА_3 в обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом неповно з»ясовано обставини справи та висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення. Так, апелянт, зокрема, зазначає, що понад 20 років пропрацював в шкідливих умовах праці на підприємствах ДП «Львіввугілля». 02.06.1992 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, про що 03.06.1992 року було складено акт про нещасний випадок на виробництві № 29.
У зв'язку із тривалою роботою в особливо шкідливих умовах праці в 2007 році йому вперше встановлено діагноз: хронічний бронхіт II ст. в фазі затихаючого загострення, емфізема легень, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст. - захворювання професійне.
Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання, професійне захворювання виникло за таких обставин: при запиленості повітря робочої зони вугільним породним шахтним пилом з перевищенням ГДК при несприятливих факторах мікроклімату (перепади температур, перетяти, переохолодження організму). Причинами професійного захворювання є: запиленість повітря робочої зони в концентрації 139,00 мг/м3 - 85 % робочого часу (ГДК - мг/м3), несприятливі фактори мікроклімату, 68,22 мг/м3.
Відповідно до довідки серія ЛВА-2 № 022366 від 24.12.2007 року виданої МСЕК, апелянту вперше та безтерміново встановлено третю групу інвалідності та 35 % втрати працездатності, з них 30 % - хронічний бронхіт, 5 % - трудове каліцтво від 02.06.1992 року.
Зазначає, що відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату.
Статтею 46 Конституції України, передбачено право громадян на соціальний захист.
Статтею 153 КЗпП України та статтею 13 Закону України "Про охорону праці" передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Відповідно до ч. 2 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричиняє порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
У зв»язку з тим, що все це судом першої інстанції не враховано, просить рішення змінити в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ДП «Львіввугілля» в його користь 25 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків професійного захворювання та трудового каліцтва.
Представник відповідача ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта «Лісова» - Пилипяк В.Р. в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення районного суду є незаконним та необґрунтованим, винесене з порушенням норм матеріального права. Зокрема, судом не взято до уваги вимоги п.п. 4,5 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов»язковому з»ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв»язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини в її заподіянні. В даному випадку, вини шахти в тому, що позивач отримав профзахворювання немає, оскільки зі сторони власника не було вчинено ніяких протиправних дій, а також не було штучно створено шкідливих і небезпечних умов праці, які б спричинили профзахворювання.
Судом також не виконано вимоги п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Апелянт вважає, що позивач порушив строки позовної давності при зверненні до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю.
Окрім того, позивач ОСОБА_3 будь-яких доказів на підтвердження факту порушення своїх прав відповідачем суду не надав, а суд їх не здобув.
Тому, просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 повністю.
В судове засідання суду апеляційної інстанції з`явився представник відповідача ОСОБА_2
14 листопада 2013 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надав суду заяву в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності у зв»язку із зайнятістю в кримінальному процесі Червоноградського міського суду Львівської області.
Колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності осіб, що не з»явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Пилипяка В.Р. в підтримання мотивів поданої ним апеляційної скарги та заперечення мотивів викладених в апеляційній скарзі позивача ОСОБА_3, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильного встановлення існуючих правовідносин між сторонами.
Згідно з частинами 1,2 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 протягом 1978-2007 років працював в шкідливих умовах на підприємствах ДП "Львіввугілля". За час виконання своїх посадових обов'язків ОСОБА_3, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної до медичних закладів.
Матеріалами справи підтверджується факт заподіяння позивачу моральних страждань.
Відповідно до акту про нещасний випадок на виробництві № 29 від 03.06.1992 року останньому було травмовано пальці на правій руці.
Згідно до заключення клініки професійних захворювань Інституту медицини праці Академії медичних наук України позивачу ОСОБА_3 встановлено діагноз: хронічний бронхіт ІІ ст. в фазі затихаючого загострення, емфізема легень, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ступенів - захворювання професійне.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05 грудня 2007 року стверджується, що професійне захворювання виникло у позивача за таких обставин: професійне захворювання знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку із шкідливими та небезпечними умовами праці, при запиленості повітря робочої зони вугільним породним шахтним пилом з перевищенням ГДК при несприятливих факторах мікроклімату.
Відповідно до довідки серія ЛВА-1 № 366043 від 24.12.2007 року, виданої Міжрайонною спеціалізованою профпатологічною МСЕК, позивачу вперше та безтерміново встановлено 3-ю групу інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням та протипоказано роботу в умовах дії пилу, подразнюючих речовин, важку фізичну працю. ( а.с.23).
Відповідно до довідки серія ЛВА-2 № 022366 від 24.12.2007 року, виданої Міжрайонною спеціалізованою профпатологічною МСЕК, позивачу вперше та безтерміново встановлено 35 % втрати працездатності, з них 30 % - хронічний бронхіт, 5 % - трудове каліцтво від 02.06.1992 року (а.с.24).
Судом першої інстанції вірно взято до уваги положення ст. 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якого особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка, зокрема полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року передбачено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1997 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"" від 23.03.2007 року виключено частину 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яка передбачала відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України.
Рішенням Конституційного суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року зміни внесені Законом України ""Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"" визнано конституційними, а право громадян на відшкодування шкоди не порушено, оскільки таке право передбачено ст. 1167 Цивільного кодексу України та ст. 2371 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 237 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачено, що відповідно до ст. 237 Кодексу законів про працю України (яка набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих з'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган назалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції були враховані характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, а також вимоги розумності і справедливості.
Щодо вимог апеляційної скарги про застосування трьохмісячного строку позовної давності до даного виду правовідносин, то такі не заслуговують на увагу з огляду на те, що вимоги позивача випливають з особистих немайнових прав. Відповідно до п.1 та п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом, та на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється.
Наведене спростовує твердження апелянтів про незаконність рішення суду першої інстанції, таке прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а тому підстави для його скасування відсутні.
Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, подані сторонами докази та правильно визначив характер спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.209 ч.3, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ДП «Львіввугілля» Пилипяка В.Р. - відхилити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 09 вересня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бермес І.В.
Савуляк Р.В.