Справа №:2/122/42/2012Головуючий суду першої інстанції:Двірник Н.В.

№ провадження:22-ц/190/4104/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Синельщікової О.В.

суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І.

при секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договорів недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - ОСОБА_6 про припинення правовідносин за договорами поруки,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - ОСОБА_9 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 березня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

20 жовтня 2010 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання належним чином умов кредитних договорів №11189391000 від 26 липня 2007 року і №11207614000 від 03 вересня 2007 року виникла заборгованість на загальну суму 4.742.239,31 грн., яка у добровільному порядку відповідачами (позичальником - ОСОБА_6 і поручителями - ОСОБА_7 і ОСОБА_8) не сплачується, і яку позивач просив стягнути з відповідачів солідарно (а.с.1-2 т.1).

ОСОБА_6 28 лютого 2011 року звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту №11189391000 від 26 липня 2007 року та №11207614000 від 03 вересня 2007 року та поруки - №11189391000-П1 від 26 липня 2007 року і №11189391000-П2 від 26 липня 2007 року (а.с.97-101 т.1).

ОСОБА_7 28 березня 2011 року звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про припинення правовідносин поруки за договорами поруки №11189391000-П1 від 26 липня 2007 року і №11207614000-П1 від 03 вересня 2007 року. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок підвищення банком процентної ставки в односторонньому порядку без узгодження з нею, зміни графіку платежів збільшився обсяг її відповідальності як поручителя, що відповідно до закону припиняє поруку (а.с.121-123 т.1).

ОСОБА_8 28 березня 2011 року звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про припинення правовідносин поруки за договорами поруки №11189391000-П2 від 26 липня 2007 року та №11207614000-П2 від 03 вересня 2007 року (а.с.126-128 т.1).

За заявою ПАТ «УкрСиббанк» про залишення без розгляду позовних вимог до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитними договорами (а.с.145 т.1) ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 02 червня 2011 року залишені без розгляду позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитними договорами за підстав пункту 5 частини 1 статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (а.с.148 т.1).

ПАТ «УкрСиббанк», уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11189391000 від 26 липня 2007 року, яка виникла станом на 28 липня 2011 року, у розмірі 381.378,49 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на зазначену дату становить 3.039.967,91 грн., і складається з заборгованості за кредитом у сумі 263.635,49 доларів США, що еквівалентно 2.101.438,49 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 99.856,38 доларів США, що еквівалентно 795.955,20 грн., та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентів по ньому в сумі 17.886,62 доларів США, що еквівалентно 142.574,22 грн., та залишити без розгляду вимоги до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11207614000 від 03 вересня 2007 року (а.с.167, 170 т.1).

Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 вересня 2011 року залишені без розгляду позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11207614000 від 03 вересня 2007 року (а.с.182 т.1).

Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 березня 2012 року залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_8 до ПАТ «УкрСиббанк» про припинення правовідносин поруки за договорами поруки (№11189391000-П1 від 26 липня 2007 року і №11207614000-П1 від 03 вересня 2007 року) за підстав пункту 3 частини 1 статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (а.с.256 т.1).

Оскаржуваним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 березня 2012 року позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнено з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11189391000 від 26 липня 2007 року у розмірі 3.039.967,91 грн., що складається з заборгованості за кредитом у сумі 2.101.438,49 грн., заборгованості за процентами у розмірі 795.955,20 грн. та пені у сумі 142.574,22 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договорів недійсними - відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - ОСОБА_6 про припинення правовідносин за договорами поруки - відмовлено (а.с.260-261 т.1).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» та просить в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що відповідно до пункту 6.2. Договору про надання споживчого кредиту банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, проте у цьому випадку банк повинен повідомити позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом шляхом направлення відповідної письмової вимог поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) за адресою позичальника, але ніяких письмових вимог відповідачу не направлялося, у зв'язку з чим, вважає, що строк виконання зобов'язань в повному обсязі не настав, і на теперішній час банк позбавлений права стягувати всю суму заборгованості за кредитом. Зазначає, що розрахунок заборгованості, зроблений позивачем, є неналежним доказом у справі і не повинен прийматися судом до уваги. Посилається на те, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), однак позивачем пеня була розрахована за весь строк користування кредитними коштами, причому судом не було надано належної правової оцінки цьому факту. Також, вказує, що розрахунок заборгованості виконаний з урахуванням підвищеної процентної ставки, що є незаконним. Крім того, посилається на те, що ним двічі заявлявся відвід головуючому судді у першій інстанції, проте йому безпідставно було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про припинення правовідносин за договорами поруки та просить в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що поза увагою суду залишилися ті обставини, що згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №11189391000 процента ставка за ним була підвищена з 13% річних до 15% річних з 25 липня 2008 року, а згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №11207614000 процента ставка за ним була підвищена з 12,4% річних до 14,4% річних з 25 липня 2008 року, проте ОСОБА_7 своєї згоди на зміну умов основних договорів не надавала. Крім того, посилається на те, що судом першої інстанції порушено вимоги частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України, згідно якої порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_6 є необґрунтованою і не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_7 є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснив, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом апеляційного перегляду у зазначеній справі є законність і обґрунтованість рішення суду у частині задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 до ПАТ «УкрСиббанк» про припинення правовідносин за договорами поруки.

Таким чином, решта судового рішення в не оскаржуваній частині відносно вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів про надання споживчого кредиту №11189391000 від 26 липня 2007 року та №11207614000 від 03 вересня 2007 року та поруки - №11189391000-П1 від 26 липня 2007 року і №11189391000-П2 від 26 липня 2007 року, апеляційним судом не переглядається, тому висновки відносно неоскарженої частини рішення апеляційним судом не викладаються.

Задовольняючи первісні позовні вимоги і відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконував належним чином своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості у строки та порядку, передбаченими Договором про надання споживчого кредиту, що надає позивачу право достроково стягнути суму кредитних коштів з нарахованими процентами за користування кредитом та пенею. Також, суд виходив з того, що поручитель зобов'язався відповідати за невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором з повернення основної суми боргу, сплати процентів, пені, передбачених умовами основного договору, у повному обсязі і, таким чином, погодився з можливістю зміни процентної ставки.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду у частині вирішення первісних позовних вимог, вважає, що суд першої інстанції у цій частині повно і правильно встановив обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які відповідають обставинам справи, яку вирішив відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права.

Що стосується вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_7, то колегія суддів з рішенням суду не погоджується, вважає, що висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення у зазначеній частині за підстав пунктів 1, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

При розгляді справи судом встановлено, що 26 липня 2007 року Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який змінив найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (а.с.4 т. 1), та відповідачем ОСОБА_6 укладений Договір про надання споживчого кредиту №11189391000, за яким банком позичальнику надані кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 300.000 доларів США у вигляді одного траншу в розмірі суми кредиту з зобов'язанням позичальника прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному Договорі.

За пунктом 1.2.2. Договору позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі в терміни та в розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку №1, але не пізніше 26 липня 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 13% річних (п.1.3.1.).

За пунктом 1.3.2. Договору сторони домовились, що за умовами цього договору може бути вставлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 пункту 5.2. Договору (а.с.12-16 т.1).

Відповідно до частини 4 статті 338 Цивільного процесуального кодексу України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2012 року у цій справі ухвалою від 17 квітня 2013 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що, вирішуючи спір, апеляційний суд не встановив фактичні обставини справи, не визначився із правовою нормою, яка регулює правовідносини, що виникли між сторонами, не вирішив питання, чи мало місце невиконання ОСОБА_6 умов кредитного договору зі своєчасного погашення заборгованості за кредитом та сплаті нарахованих процентів, чим допустив порушення процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На виконання обов'язкових висновків і мотивів, за яких скасоване попереднє рішення, апеляційним судом при новому розгляді справи з'ясовані питання виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, обставини виникнення і розмір заборгованості ОСОБА_6 за Договором про надання споживчого кредиту від 26 липня 2007 року, підвищення банком процентної ставки за двома Договорами про надання споживчого кредиту від 26 липня 2007 року і від 03 вересня 2007 року, де поручителем є позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_7

При апеляційному перегляді справи встановлено, що позичальником зобов'язання за кредитним договором не виконувалися належним чином, і під час дії кредитного договору його умови змінювалися.

Так, у січні 2009 року була проведена реструктуризація заборгованості за кредитним договором № 11189391000 від 26 липня 2007 року, яка згідно розрахунку становила (станом на 27 січня 2009 року) 259.090,86 доларів США - строкова сума заборгованості за кредитом, 4.544,63 доларів США - прострочена сума заборгованості за кредитом.

Після реструктуризації розмір строкової заборгованості за кредитом (станом на 30 січня 2009 року) складав 263.635,49 доларів США, а простроченої - 0,00 доларів США. При цьому сума 263.635,49 доларів США складалася із зазначених вище суми строкової заборгованості за кредитом 259.090,86 доларів США та суми простроченої заборгованості за кредитом 4.544,63 доларів США (259.090,86+4.544,63=263.635,49 доларів США) (а.с.127-128 т.2; а.с.174 зворот).

Станом на 26 лютого 2009 року загальна сума заборгованості знову ж таки становила 263.635,49 доларів США, але складалася із 261.322,89 доларів США - строкова сума заборгованості за кредитом, 2.312,60 доларів США - прострочена сума заборгованості за кредитом (а.с.127-128 т.2; а.с.175 зворот т.1).

Згідно Додатку № 2 до Договору про надання споживчого кредиту № 11189391000 від 26 липня 2007 року складений Графік погашення кредиту щомісячними платежами, який є невід'ємною частиною цього Договору і підписаний його сторонами. Позичальник згідно умов вищезазначеного Договору зобов'язався повернути банку кредит у таких розмірах, щоб станом на вказані у Графіку дати з 25 лютого 2009 року по 25 липня 2018 року сума заборгованості за кредитом не перевищувала зазначений в Графіку розмір (а.с.113-114 т.2).

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що після проведення реструктуризації боргу позичальник також не дотримувався вказаних умов Договору і не погашав кредит щомісячними платежами згідно Графіку.

При апеляційному перегляді справи також встановлено, що станом на 15 квітня 2009 року у відповідача ОСОБА_6 склалася прострочена заборгованість у розмірі 11.139,41 грн. доларів США, про що на його адресу АКІБ «УкрСиббанк» направлено відповідного листа від зазначеної дати (а.с.131 т.2). Ця прострочена заборгованість складалася з:

- простроченої заборгованості за кредитом (основний борг) - 4.625,20 доларів США;

- простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом - 6.514,21 доларів США (а.с.199, 207, 208 зворот т.2).

Зазначені відомості підтверджені відповідними розрахунками позивача, складеними його спеціалістами з кредитування і завіреними належним чином (а.с.202-215 т.2).

Із матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості, що пред'явлена банком до стягнення, розрахована станом на 28 липня 2011 року у розмірі 381.378,49 доларів США (в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату це 3.039.967,91 грн.), яка складається з:

- заборгованості за кредитом у сумі 263.635,49 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату становить 2.101.438,49 грн., і складається з простроченої суми заборгованості за кредитом на зазначену дату - 68.378,00 доларів США (а.с.177 зворот т.1) та строкової суми заборгованості 194.257,49 доларів США, що стягується достроково, (68370,00+194.257,49= 263.635,49 доларів США) (а.с.177 зворот т.1);

- заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 99.856,38 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату становить 795.955,20 грн., (а.с.179 т.1) (6.949,71+92.906,67=99.856,38 доларів США) (а.с.174 зворот, 178 т.1);

- пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентів по ньому 17.886,62 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату становить 142.574,22 грн., і складається із пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 8.098,82 доларів США (а.с.179 зворот, 178 зворот, 179 т.1) і пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам 9.787,80 доларів США (8.098,82+9.787,80=17.886,62 доларів США) (а.с.179 зворот, 179 т.1).

А всього сума стягнення становить 263.635,49+99.856,38+17.886,62 = 381.378,49 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на зазначену дату (USD 7,971000000) становить 3.039.967,91 грн.

Із розрахунку заборгованості пені вбачається, що вона нарахована на суму несвоєчасно погашеної заборгованості за кредитом та на суму несвоєчасно погашеної заборгованості по процентам за користування кредитом станом на 28 липня 2011 року, починаючи з 29 липня 2010 року, і нарахована окремо на кожний прострочений щомісячний платіж з кредиту та процентів, та підсумована за 1 рік, тобто - у межах строку спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, що спростовує доводи апеляційної скарги у відповідній частині.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що спірні правовідносини регулюються положеннями частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, яка надає банку право при простроченні повернення щомісячних платежів за кредитом вимагати його дострокового повернення зі сплатою процентів за користування кредитним коштами.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 29 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 Цивільного кодексу України і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Передбачене статтею 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 Цивільного кодексу України (п.29).

Що стосується доводів апеляційної скарги представника відповідача про недотримання банком вимог пункту 6.2. Договору та неотримання відповідачем вимоги про погашення заборгованості, що, на його думку, позбавляє банк права вимагати дострокового повернення кредитних коштів, то колегія суддів виходить з наступного.

Так, пунктом 6.1. Договору про надання споживчого кредиту сторони, керуючись чинним законодавством, зокрема статтями 525, 611 Цивільного кодексу України, погодили, що відповідно до пункту 6.1.2. цього договору банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з пунктом 1.2.2. Договору та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту й повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому термін повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

У разі застосування банком права, передбаченого пунктом 6.1.2. кредитного договору, банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати оплати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) за адресою позичальника. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковими до повернення і сплати у повному обсязі банку з 41 (сорок першого) календарного дня, рахуючи з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни позичальником адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 (сорока) календарних днів, рахуючи з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку (а.с.14-15 т.1).

Із матеріалів справи вбачається, що 15 квітня 2009 року позивач скористався таким своїм правом, направивши відповідачу вимогу про необхідність погашення зазначеної заборгованості протягом 31 календарного дня з дня отримання повідомлення і повідомив, що на 32 календарний день з дати одержання вимоги термін повернення всієї суми кредиту та процентів буде вважатись таким, що настав (а.с.131 т.2).

Відповідно до пункту 6.2. Розділу 6 кредитного договору у разі порушення позичальником нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої ним суми кредиту та/або сплати плати за кредит за договором, вважається, що такий позичальник користується кредитом понад строк, встановлений договором, при цьому, починаючи з наступного робочого дня, сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит відповідно простроченими процентами та/або простроченими комісіями.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що у суді виник спір з підстав, передбачених частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, і позивач, звертаючись до суду, обґрунтував свої вимоги неповерненням ОСОБА_6 грошових коштів, отриманих у кредит, та несплатою ним процентів за користування кредитом у строки та в порядку, що встановлені Договором, а не у зв'язку з порушенням позичальником нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої суми кредиту і процентів. Зазначені обставини підтверджуються й розрахунком позивача, де сума кредиту, яка стягується достроково, не визначена як прострочена сума основного боргу.

За таких обставин, зазначені доводи апеляційної скарги представника відповідача не приймаються до уваги апеляційного суду, як такі, що не відповідають обставинам справи.

При апеляційному перегляді справи також встановлено, що передбачена умовами Договору процентна ставка у розмірі 13% річних (пункт 1.3.1. Договору) була підвищена банком в односторонньому порядку до 15% річних відповідно до пункту 5.1. Договору.

За пунктами 5.1., 5.2. Договору процентна ставка за цим договором може бути змінена в порядку і на умовах, визначених Договором.

Відповідно до законодавства України, статті 651 Цивільного кодексу України сторони погодили, що банк згідно умов пункту 1.3.1. Договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі:

а) порушення позичальником кредитної дисципліни (зокрема, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором); та/або

б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання позичальником кредитної дисципліни (зокрема, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов'язань позичальника за цим договором); та/або

в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та /або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більш ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); та/або підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.

Сторони погодили, що у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 пункту 5.2. Договору, банк може збільшити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме:

- банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати збільшення розміру процентної ставки повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою за адресою позичальника відповідного рекомендованого листа (далі - повідомлення банку);

- такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомлені банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.

У разі незгоди із таким новим розміром процентної ставки, позичальник має право:

- у строк не пізніше останнього робочого дня, що передує даті початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні банку, достроково повернути банку всю суму кредитних коштів, отриманих за договором, сплатити йому в повному плату за кредит та здійснити інші платежі за договором (Розділ 5 Договору «Порядок зміни процентної ставки») (а.с.14 т.1).

Із матеріалів справи вбачається, що з 31 липня 2008 року банком нараховується боржнику за користування кредитом 15% річних (а.с.174 т.1, 208 т.2), зазначена процентна ставка у 15% річних застосовується і після реструктуризації заборгованості у січні 2009 року, і до часу розрахунку заборгованості, що стягується, - 28 липня 2011 року.

Враховуючи, що підвищення процентної ставки з 13% річних до 15% річних відбулося один раз у липні 2008 року, колегія суддів вважає такі дії банку відповідними вимогам діючого на той час законодавства, тому що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VІ, яким Цивільний кодекс України доповнений статтею 1056-1, набрав чинності з 10 січня 2009 року і не має зворотної дії у часі.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 28 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 Цивільного кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону України

від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) (п.28).

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про припинення правовідносин за договором поруки, то колегія суддів вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 26 липня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк», як кредитором, та позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_7, як поручителем, укладений Договір поруки №11189391000-П1, за умовами якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_6 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з Договору споживчого кредиту №11189391000 від 26 липня 2007 року.

За пунктами 1.2., 1.3., 1.4. Договору поруки поручителю добре відомі усі умови вищезазначеного основного договору, зокрема:

- сума основного договору - 300.000 доларів США.

Вказана сума основного договору дорівнює еквіваленту 1.515.000,00 грн. за курсом НБУ на день укладення основного договору, при цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має визначатися в цьому договорі лише в разі, якщо сума основного договору виражена в іноземній валюті.

- термін виконання основного зобов'язання - 26 липня 2018 року, якщо згідно умов основного договору не буде застосовано інші терміни виконання такого зобов'язання;

- інші умови основного договору.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

Відповідальність поручителя і боржника є солідарною (а.с.20 т.1).

Відповідно до частини 1 статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

В постановах від 05 грудня 2012 року у справі №6-147 цс12 та від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172 цс 12 Верховний Суд України дійшов правових висновків, які в силу статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх судів, і згідно яких відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права

З огляду на положення частини 1 статті 559, частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12-15, 20 Цивільного кодексу України, статті 3-5, 11, 15, 31 Цивільного процесуального кодексу України) підлягають захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (постанова 6-147цс12).

Згідно із частиною 1 статті 553, частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина 2 статті 555 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова № 6-172 цс 12).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 22 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що відповідно до частини першої статті 559 Цивільного кодексу України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим (п.22).

Із матеріалів справи вбачається, що Договір поруки №11189391000-П1 від 26 липня 2007 року укладений на таких умовах, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладання поручителям додаткової догоди до цього Договору щодо внесення відповідних змін (п.2.1 Договору поруки) (а.с.20 т.1).

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_7, укладаючи договір поруки, була повідомлена про обсяг відповідальності за кредитним договором, і підписанням договору поруки, вона погодилася з можливістю зміни процентної ставки за кредитним договором.

Враховуючи, що підвищення процентної ставки з 13% річних до 15% річних відбулося без її згоди, її порука припиняється, і в цій частині зустрічні позовні вимоги слід задовольнити.

Що стосується частини зустрічних позовних вимог про припинення поруки ОСОБА_7 за договором поруки №11207614000-П1, укладеним 03 вересня 2007 року, то колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають за таких підстав.

За зазначеним договором ОСОБА_7 як поручитель зобов'язалася перед кредитором АКІБ «УкрСиббанк» за невиконання ОСОБА_6 зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору споживчого кредиту №11207614000 від 03 вересня 2007 року (а.с.37 т.1).

При апеляційному перегляді справи встановлено, що за зазначеним договором споживчого кредиту позичальником ОСОБА_6 отримано 300.000 доларів США.

Із матеріалів справи вбачається, що листи-повідомлення про підвищення процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту №11207614000 від 03 вересня 2007 року на адресу позичальника та поручителів направлені не були, у зв'язку з чим АТ «УкрСиббанк» було проведено сторнування підвищених процентів (а.с.99 т.2).

При апеляційному перегляді справи встановлено, що процентна ставка за договором від 03 вересня 2007 року встановлена у 12,4 % річних (п.1.3.1.) і у спірний період не підвищена, а тому позовні вимоги про припинення поруки за договором поруки від 03 вересня 2007 року задоволенню не підлягають.

Збільшення відповідальності поручителя за інших підстав (укладення додаткової угоди про перенесення строку погашення сплати процентів) не відбулося і не може потягти припинення поруки.

Що стосується долученої до матеріалів справи копії висновку судово-економічної експертизи № 65/13 від 12 листопада 2013 року, проведеної у справі, що розглядається у Центральному районному суді м. Сімферополя Автономної Республіки Крим за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними, то колегія суддів вважає, що він не підтверджує неправильне нарахування банком процентів, підвищення процентної ставки за договором від 03 вересня 2007 року, тому що у зазначеному висновку вказано, що розрахунок реальної процентної ставки, що фактично застосована банком по вказаних вище кредитах відповідно до методики, наведеної в Постанові № 168 (п.3.3. та додаток до Постанови), може бути проведений тільки після повного погашення позичальником зобов'язань за кредитними договорами, оскільки саме тоді буде відома загальна сума платежів, що фактично сплачені позичальником по кредитним договорам, а визначити реальну процентну ставку, що фактично застосована

банком за кредитними договорами №11189391000 від 26 липня 2007 року та №11207614000 від 03 вересня 2007 року станом на 3-4 кв. 2013 року (період проведення судової експертизи), неможливо.

Що стосується доводів апеляційної скарги представника відповідача відносно інших процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції, то вони не заслуговують на увагу апеляційного суду, тому що клопотання представника відповідача і третьої особи вирішені судом з постановленням відповідних ухвал у встановленому процесуальним законом порядку.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 березня 2012 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 01 березня 2012 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - ОСОБА_6 про припинення правовідносин поруки за договорами поруки - задовольнити частково.

Визнати припиненою поруку за договором №11189391000-П1 від 26 липня 2007 року, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», і ОСОБА_7.

В решті зустрічного позову ОСОБА_7 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді

Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.