ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
« 20» листопада 2013 р. Справа №922/3650/13
Колегія суддів у складі:головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
При секретарі Голозубовій О.І.,
За участі представників сторін:
Позивач - Василенко А.В.,
Відповідач - Колосов А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3380 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2013 року у справі №922/3650/13
за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківгаз», м. Харків,
до: Науково-виробнича фірма «Сінтал`Д» - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків,
про стягнення 41746,30 грн.,-
ВСТАНОВИЛА:
В серпні 2013 року ПАТ «Харківгаз» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Науково-виробничої фірми "Сінтал'Д" - товариства з обмеженою відповідальністю, в якій просило стягнути з відповідача за невиконання умов мирової угоди від 16.03.2012 р., затвердженої ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2012 р. у справі №5023/552/12, пеню у розмірі 31242,48 грн., інфляційні витрати у розмірі 2090,44 грн. та 3% річних у розмірі 8413,39 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.10.2013 року по справі №922/3650/13 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Науково-виробничої фірми «Сінтал`Д» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь ПАТ «Харківгаз» пеню в сумі 31242,48 грн., 3% річних в сумі 8413,39 грн., інфляційні витрати в сумі 1254,25 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1686,04 грн. Вирішено видати наказ після набрання рішенням законної сили. В частині стягнення інфляційних витрат в сумі 836,19 грн. відмовлено.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2013 року у справі№922/3650/13 скасувати і прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Покласти на ПАТ «Харківгаз» судові витрати у розмірі 860,25 грн. по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.
Зокрема, апелянт зазначає, що твердження позивача, яке підтримане судом першої інстанції, стосовно того що мирова угода, яка була укладена сторонами в процесі розгляду справи №5023/552/12, є правочином необґрунтоване, оскільки мирова угода є лише процесуальним документом, який припиняє судовий спір на підставі взаємних поступок.
Також, відповідач вказує про те, що сплата пені у розмірі 31242,48 грн. ні законом, ні мировою угодою не передбачена.
Позивач - ПАТ «Харківгаз» через канцелярію суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №10967 від 19.11.2013 року), де позивач заперечує проти апеляційної скарги та просить суд рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2013 року по справі №922/3650/13 залишити без змін.
До судового засідання, яке відбулося 20.11.2013 року, з'явились позивач та відповідач, які підтримали свої вимоги та заперечення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.
01.12.2011 р. ПАТ "Харківгаз" та НВФ "Сінтал'Д" -ТОВ було укладено договір № 0311-141 ГК на постачання природного газу (далі договір).
Відповідно до вищезазначеного договору ПАТ "Харківгаз" зобов'язувалось поставити природний газ на вході у газову мережу споживача (НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ) для потреб споживача, а споживач зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Відповідно до п. 4.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів, запланованих для поставки, до 1 числа місяця, в якому здійснюється поставка природного газу. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі 2-х сторонніх актів приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
31.12.2011 р. між НВФ "Сінтал'Д" -ТОВ та ПАТ "Харківгаз" було складено акт приймання - передачі природного газу відповідно до якого, у грудні 2011 р. ПАТ "Харківгаз" передало, а НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ прийняла 100,225 тис. куб. м природного газу, вартість якого складає 418 087,38 грн., в тому числі ПДВ 69 681,23 грн.
В порушення умов договору НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ не була в повному обсязі оплачена заборгованість.
Вищезазначені обставини були підставою для звернення ПАТ "Харківгаз" до Господарського суду Харківської області щодо стягнення з НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ заборгованості за договором № ОЗП-141 ГК від 01.12.2011 р. на постачання природного газу.
В ході розгляду вищезазначеної судової справи між сторонами була укладена мирова угода від 16.03.2012 р., відповідно до умов якої НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ визнало заборгованість в сумі 432 937,47 грн., в тому числі судовий збір в сумі 8 658,75 грн., та зобов'язалось перерахувати на поточний рахунок ПАТ "Харківгаз" заборгованість наступним чином:
1) у строк з 10.09.2012 р. до 15.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 8 658.75 грн.;
2) у строк з 17.09.2012 р. до 22.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 108234,36 грн.;
3) у строк з 24.09.2012 р. до 29.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 108234,36 грн.;
4) у строк з 15.10.2012 р. до 20.10.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 108234,36грн.;
5) у строк з 29.10.2012 р. до 01.11.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 108234,39грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.04.2012 р. по справі № 5023/552/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" до НВФ "Сінтал'Д"-ТОВ була затверджена мирова угода та провадження по справі припинено.
Невиконання зазначеної мирової угоди відповідачем і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що за невиконання умов мирової угоди, яка за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства має бути виконаний належним чином, має бути нараховано відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні витрати.
Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду в даному апеляційному провадженні є встановлення наявності правових підстав для нарахування штрафних санкції та пені за невиконання мирової угоди.
Як стверджує позивач, оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання передбачені вищезазначеною мировою угодою, що за своєю правовою природою є правочином, має бути нараховано відповідачу пеню на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
По-перше, колегія суддів не погоджується із твердженням позивача та суду першої інстанції про те, що мирова угода є правочином.
Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Вищий господарський суд України у постанові «Про зміну способу виконання рішення» від 16.08.2007 справа №37/103, зазначив, що «мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою припиняють спір».
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року роз'яснено, що в ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.
Таке твердження базується на нормах частини 4 статті 78 ГПК України, а саме: Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому законним та обґрунтованим буде застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. (правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.08.2011 року у справі №13/210/10).
Тобто, мирова угода є процедурним актом, відповідно до якого виконується рішення (ухвала про затвердження мирової угоди) суду про погашення боргу. Вимоги вже розглянуті судом та підлягають виконанню, тому відсутні правові підстави знову у позовному провадженні стягувати цю суму боргу.
Таким чином, оскільки первісне зобов'язання не припиняється із ухваленням судового рішення, одним із видів якого є мирова угода, слід дійти висновку що мирова угода є процесуальним документом і не може розглядатися як новація.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із позицією апелянта про те, що мирова угода, укладена між сторонами та затверджена судом 12.04.2013 року, не є правочином, а є лише процесуальним документом, який припиняє судовий спір на підставі взаємних поступок.
Аналогічної правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України у постановах від 22.04.2010 року у справі №15/232, від 22.11.2006 року у справі №10/76-06, від 07.10.2009 року у справі №41/147-08.
Відтак, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що мирова угода має характер правочину.
По-друге, слід зазначити, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, зміст якого складає те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Тобто, наведений принцип диспозитивності визначає, що суд не повинен виходити за межі позовних вимог та підстав позову сторін.
Як правова підстава стягнення пені позивачем зазначено ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суму грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В той же час, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», на який позивач посилається як на підставу позовних вимог в частині про стягнення пені лише регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та не передбачає автоматичного і обов'язкового стягнення пені.
З матеріалів справи вбачається, що мирова угода, затверджена ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2012 року у справі №5023/552/12, також не передбачає застосування пені, яку відповідач зобов'язаний сплатити позивачу у разі невиконання або неналежного виконання ним зобов'язання по сплаті заборгованості, що підлягає сплаті за умовами мирової угоди. Окрім того, ні закон, ні мирова угода не встановлюють розміру такої пені.
До того ж пунктом 3.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Колегія суддів, з огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача за невиконання умов мирової угоди від 16.03.2012 р. пені у розмірі 31242,48 грн. на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Однак, місцевий господарський суд не врахував наведених обставин, через що помилково задовольнив позов в частині стягнення пені.
Крім того, позивач за невиконання відповідачем умов мирової угоди від 16 березня 2012 року, затвердженої ухвалою господарського суду від 12.04.2012 року, нарахував на суму основної заборгованості у розмірі 434010,47 грн. індекс інфляції в сумі 2090,44 грн., та 3% річних в сумі 8413,39 грн.
Як вже було зазначене вище, первісне зобов'язання не припиняється із ухваленням такого виду судового рішення, як мирова угода.
Тобто, припинення спору між позивачем та відповідачем на погоджених умовах шляхом укладення мирової угоди не звільняє відповідача від грошового зобов'язання та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Однак, судова колегія не погоджується з підставою та правовим обґрунтуванням стягнення інфляційних та 3% річних. Оскільки підставою є не мирова угода, а первісне зобов'язання за договором.
Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до розрахунку позивача, який міститься в позовній заяві, інфляційні нарахування за грудень 2012 року, січень та травень 2013 року складають 2090,44 грн., а 3 % річних за періоди з 02.11.2012 року до 31.12.2012 року та з 01.01.2013 року до 02.08.2013 року складають 8413,39 грн. (а.с.5).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач при розрахунку інфляційних нарахувань невірно визначив період - грудень 2012 року, січень та травень 2013 року, оскільки його скорочено з метою штучного завищення розміру інфляційних витрат.
Колегія суддів погоджується з розрахунком інфляційних витрат місцевого господарського суду, відповідно до якого їх розмір становить 1254,25 грн., з урахуванням індексу інфляції за кожний місяць періоду прострочення зобов'язання, а саме з листопада 2012 року по липень 2013 року, в тому числі і від'ємного (дефляції).
Розрахунок позивача стосовно 3% річних у сумі 8413,39 грн., за періоди з 02.11.2012 року до 31.12.2012 року та з 01.01.2013 року до 02.08.2013 року, є правомірним, оскільки 3% річних нараховано за увесь час прострочення відповідачем зобов'язання.
З урахуванням зазначеного, висновок суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 8413,39 грн. та інфляційних витрат в розмірі 1254,25 грн., а також про відмову в частині стягнення 836,19 грн. інфляційних витрат, є законним та обґрунтованим.
Враховуючи неправомірне задоволення судом першої інстанції позову в частині стягнення з відповідача пені, рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2013 року по справі №922/3650/13 підлягає скасуванню в цій частині.
Зважаючи на наведене та керуючись статтями 99, 101, п. 2 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2013 року по справі №922/3650/13 скасувати в частині стягнення пені в розмірі 31242,48 грн.
В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Повний текст постанови складено 25.11.2013 року.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Россолов В.В.