Справа №11-652/06 ст. 152 ч.З КК України
Головуючий у 1 інстанції Хомич В.І. Доповідач Оксентюк В.Н.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ______________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2006 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Оксентюка В.Н.
суддів Силки Г.І., Опейди В.О.
з участю: прокурора Артиша С.Д.
захисника ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луцьку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Любешівського районного суду від 18 серпня 2006 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, одружений, на утриманні двоє малолітніх дітей, не працюючий, освіта середня, уродженець та житель АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засуджений за ст. 152 ч.З КК України на 7 /сім/ років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу засудженому змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою.
Час відбування покарання визначено з 18 серпня 2006 року.
Зараховано в строк відбування покарання строк перебування засудженого під вартою з 11 вересня 2003 року по 6 липня 2004 року.
Вирішена доля речових доказів.
Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів,
ВСТАНОВИЛА:
Даним вироком ОСОБА_1 визнано винним в тому, що 10 вересня 2003 року, приблизно біля 22 години ЗО хвилин він між населеними пунктами смт. Любешів та с. В'язівно Любешівського району в лісовому масиві, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на передньому пасажирському сидінні автомобіля ВАЗ-2107 реєстраційний номер НОМЕР_1, з метою зґвалтування неповнолітньої ОСОБА_3, накинувся на неї, притиснув тілом до сидіння та закрив рукою їй рота для подолання опору його насильницьким діям. При цьому, погрожуючи фізичним насильством, насильно роздягнув неповнолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 і вступив з нею у статеві зносини проти її волі.
Засуджений ОСОБА_1 подав на вирок апеляцію в якій вказав, що його дії за ст. 152 ч.З КК України кваліфіковані не вірно. Потерпіла в статеві зносини з ним вступила добровільно. Будь-якого насильства до потерпілої він не застосовував. Йому також не було відомо, що потерпіла була неповнолітня, оскільки після закінчення восьми класів ІНФОРМАЦІЯ_4, продовжив навчання у вечірній
школі, у 2006 році одружився і проживав в іншому населеному пункті. Вважає, що вирок щодо нього побудований на припущеннях, прохає його скасувати та постановити новий вирок.
Потерпіла ОСОБА_3 подала на апеляцію заперечення, вважає, що вирок суду є законним і обгрунтованим. Засудженому було достовірно відомо, що на час вчинення злочину їй не виповнилось 18 років, про що він стверджував на попередньому слідстві, а також коли просив у неї вибачення і пропонував гроші. При під'їзді до гуртожитку вона не вийшла з салону автомобіля бо засуджений тримав її, відразу закрив двері і поїхав.
Доводи засудженого ОСОБА_1, що вона не чинила опору і сама спонукала його до статевих зносин не відповідають дійсності. В процесі здійснення насильницького статевого акту засуджений закрив їй рот і вона не тільки не могла кричати, а й нормально дихати, а пізніше їсти.
Прохає вирок Любешівського районного суду залишити без зміни, а апеляцію засудженого - без задоволення.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку, доводи апеляції та заперечення на неї, пояснення засудженого та його захисника, які апеляцію підтримали, прохають вирок суду першої інстанції скасувати і постановити новий вирок, міркування прокурора про залишення апеляції без задоволення, а вироку суду без змін, вивчивши матеріали кримінальної справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і цим обставинам дав вірну юридичну оцінку.
Зі змісту ст.152 ч.З КК України та роз'яснень, які містяться в п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27 березня 1992 року з послідуючими змінами "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві зносини" видно, що за зґвалтування неповнолітньої підлягає відповідальності особа, яка знала або припускала, що вчиняє насильницький статевий акт із неповнолітньою особою, чи могла і повинна була це передбачати.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи та вироку суду, показань неповнолітньої потерпілої ОСОБА_3, які вона давала в ході досудового слідства та в судовому засіданні 10 вересня 2003 року, засуджений ОСОБА_1 в салоні власного автомобіля, застосувавши до неї фізичне насильство вчинив з нею насильницький статевий акт.
Вчинення засудженим ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину стверджується показаннями свідка ОСОБА_4, яка в ході досудового слідства та в судовому засіданні стверджувала, що 10.09.2003 року ОСОБА_3 в гуртожиток повернулась пізно, була в шоковому стані, одяг на ній був пом'ятий, біла спортивна куртка була в крові.
Свідок ОСОБА_5 ствердила, що 11 вересня 2003 року ОСОБА_3 розповіла їй, що її зґвалтував ОСОБА_1, після чого потерпілу відвезли до її батьків.
Свідок ОСОБА_6. в суді першої інстанції ствердив, що пізно ввечері 10 вересня 2003 року почув звук автомобіля. Він вийшов і відкрив двері гуртожитку. Побачив ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Остання самостійно йти не могла. Він допоміг ОСОБА_3 зайти в кімнату.
Із показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що 10 вересня 2003 року ОСОБА_3 в кімнату повернулась пізно. Вона була в шоковому стані, постійно плакала. З поведінки ОСОБА_3 здогадались, що з нею трапилось щось погане.
Оглянутою в судовому засіданні випискою з амбулаторної картки ОСОБА_3 встановлено, що при огляді потерпілої 12.09.2003 року лікарем-хірургом Любешівської ЦРЛ ОСОБА_9 у потерпілої були виявлені крововиливи в ділянці лівого ока, лівої і правої щоки, почервоніння та набряк слизової оболонки губ.
Із показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що виявлені у потерпілої тілесні ушкодження могли утворитись 10 вересня 2003 року.
Потерпіла ОСОБА_3 до 10 вересня 2003 року статевим життям не жила, а виявлені під час проведення судово-медичної експертизи порушення цілісності дівочої пліви відповідає часу вчинення насильницького статевого акту.
Характер виявлених у потерпілої ОСОБА_3 тілесних ушкоджень повністю відповідає її показанням щодо способу застосування насильницьких фізичних дій засудженим ОСОБА_1 безпосередньо перед зґвалтуванням ним потерпілої.
Суд першої інстанції дав оцінку висновкам судово-медичних експертиз про відсутність на тілі потерпілої тілесних ушкоджень і з врахуванням конкретної обстановки /часу, місця вчинення злочину/ прийшов до правильного висновку, що виявлені при огляді 12.09.2003 року у потерпілої ОСОБА_3 тілесні ушкодження спричинені останній засудженим ОСОБА_1 10 вересня 2003 року при вчиненні насильницького статевого акту.
Тому доводи ОСОБА_1 про добровільність з потерпілою статевого акту не відповідає фактичним обставинам справи та зібраним доказам, а тому ці доводи апеляційним судом до уваги не приймаються.
Не відповідають фактичним обставинам справи також доводи засудженого ОСОБА_1 в тій частині, що він сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої ОСОБА_3
В судовому засіданні ОСОБА_1 ствердив, що вступаючи в статеві зносини з ОСОБА_3 він знав, що потерпіла нещодавно закінчила школу і тільки поступила в училище. Про те, що потерпіла була неповнолітньою і засуджений ОСОБА_1 був обізнаний з фактичним віком неповнолітньої ОСОБА_3 в судовому засіданні ствердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_10 /а.с. 355-356/. Дані обставини фактично не заперечував на досудовому слідстві і сам ОСОБА_1 стверджуючи, що ОСОБА_3 є його односельчанкою і він її знає змалку /а.с. 31-32/. Ці покази він підтвердив на очній ставці з потерпілою /а.с. 34-35/ та при його допиті як обвинуваченого у присутності захисника. При цьому ОСОБА_1 стверджував, що йому було відомо, що ОСОБА_3 у 2003 році закінчила 11 класів /а.с. 47-49/.
Вказані докази в сукупності з іншими доказами суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні і дав їм вірну оцінку, прийшовши до висновку, що засуджений ОСОБА_1 знав, що вчиняє зґвалтування неповнолітньої. Його дії правильно кваліфіковані за ст.152 ч.З КК України.
Посилання засудженого ОСОБА_1 в своїй апеляції на покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12. як на недоведеність його вини у зґвалтуванні потерпілої є безпідставною і не може бути прийнято судом до уваги, так як
вказані свідки очевидцями вчинення злочину не були, а лише підтвердили факт, що після виходу їх з машини, потерпіла ОСОБА_3 залишилась в салоні автомобіля.
Таким чином вина засудженого ОСОБА_1за ст.152 ч.З КК України повністю доведена зібраними доказами.
При обранні міри покарання суд врахував суспільну небезпечність та тяжкість вчинення злочину. Обтяжуючу вину обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Суд також врахував, що злочин засуджений вчинив вперше,' його характеристику, що він є потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС, на утриманні має двох малолітніх дітей і обрав мінімальне покарання, передбачене санкцією ст.152 ч.З КК України.
Обране засудженому покарання відповідає вимогам ст. 50 та 65 КК України є необхідне і достатнє для виправлення та перевиховання засудженого, та попередження нових злочинів.
Вирок суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, підстав для скасування, зміни вироку або пом'якшення засудженому міри покарання колегія суддів судової палати не знаходить.
Керуючись ст. 365, ст 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Любешівського районного суду від 18 серпня 2006 року щодо нього - без змін.