Справа №22 - 2899                                     Головуючий у першій інстанції Широкоряд P.В.

Категорія 39,40,41                                       Доповідач   Черниш Т.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

12 грудня 2006 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської

області в складі:

головуючого- судці Кривохижі В.І., суддів Черниш Т.В.,

Чорнобривець О.С, при секретарі   Тітенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Світловодської міської ради, управління охорони здоров»я Світловодської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду від 27 вересня 2006 року,

встановила:

27 вересня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 2 жовтня 2001 року Світловодська міська рада уклала з ним контракт на призначення його ІНФОРМАЦІЯ_1 міського комунального закладу, «Станція швидкої медичної допомоги» до 1 жовтня 2004 року. Згодом контракт 4 рази продовжувався за відповідними додатковими угодами аж до 1 вересня 2005 року, а розпорядженням голови міської ради від 28 серпня 2005 року його звільнено з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України- у зв»язку із закінченням строку трудового договору. Вважаючи, що звільнення з цієї підстави суперечить положенням ст. 39-1 КЗпП, позивач просив визнати звільнення незаконним, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 3100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 уточнював та доповнював позовні вимоги, які в решті зводились до вимог про визнання контракту та додаткових угод про продовження його дії недійсними, оскільки було порушено порядок укладення та продовження контракту, що погіршував порівняно з чинним законодавством його, позивача, становище як працівника, який до укладення 2 жовтня 2001 року працював на цій же посаді. З цих підстав просив визнати, що з ним 2 жовтня 2001 року було укладено трудовий договір на невизначений строк, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, 700 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду від 27 вересня 2006 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на  неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи та доказам, просив рішення скасувати і постановити нове-про задоволення його позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги позивач повністю підтримав, представники відповідачів проти них заперечували, стверджуючи, що контракт було укладено за домовленістю сторін, відповідно до Статуту КЛПЗ «Станція швидкої медичної допомоги» та норм чинного трудового законодавства; ОСОБА_1не заперечував проти запропонованих умов укладеного контракту, а додаткові угоди про продовження його дії укладались згідно заяв позивача.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, заслухавши пояснення сторін, які з»явились в судове засідання, дослідивши докази, колегія суддів визнає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду -скасуванню з таких підстав.

Як підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 25 липня по 1 жовтня 2001 року за відповідними розпорядженнями Світловодського міського голови від НОМЕР_1 та від НОМЕР_2 був призначений тимчасово виконуючим  обов»язки  ІНФОРМАЦІЯ_1 міського     комунального  лікувально-профілактичного закладу «Станція швидкої та невідкладної медичної допомоги» (далі-КЛПЗ «СШМД»), а згідно розпорядження від НОМЕР_3   призначений на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 цього закладу за контрактом, укладеним того ж дня між Світловодською міською радою як власником КЛПЗ «СШМД» та позивачем строком до 1 жовтня 2004 року. В подальшому на підставі заяв ОСОБА_1 видавались відповідні розпорядження голови міської ради про продовження терміну дії контракту з 2 жовтня 2004 року по 1 лютого 2005 року, з 2 лютого по 2 квітня 2005р., з 3 квітня по 1 липня 2005р. з 2 липня по 1 вересня 2005р.(а.с.8-11, 74). що оформлялось додатковими угодами. За розпорядженням від НОМЕР_4та наказом управління охорони здоров»я Світловодської міської ради від НОМЕР_5 ОСОБА_1 було звільнено з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 МКЛПЗ «СШМД» за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений строковий трудовий договір у формі контракту, дія якого продовжувалась за угодою сторін і могла бути припинена відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Однак погодитись з такими висновками суду не можна.

Частиною 3 ст. 21 КЗпП встановлено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов»язки і відповідальність сторін ( в тому числу матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Згідно з цією нормою закону та постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору»( яка є нормативно-правовим актом) контракт застосовується у випадках, прямо передбачених законодавством, щодо осіб, які працюють або працевлаштовуються за трудовим договором на визначений строк чи на час виконання певної роботи.

Як зазначалось, ОСОБА_1 приймався на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1комунального медичного закладу і укладення з ним трудового договору у формі контракту можливе в разі, якщо це прямо передбачено чинним законодавством.

Суду першої інстанції слід було з»ясувати, яким саме законом і в яких межах це передбачено, однак суд, вирішуючи спір, не встановив обставин, з якими законодавець пов»язує укладення з працівником трудового контракту, не звернув увагу на те, що за п. 2 ст. 36 КЗпП припинення строкового трудового договору (контракту) у зв»язку із закінченням його строку можливе лише у випадках, коли його укладення відповідало нормам закону.

Пославшись в рішенні на Декрет Кабінету Міністрів від 15 грудня 1992 року як на правову підставу для укладення з позивачем трудового контракту, суд не звернув уваги, що п.4 зазначеного Декрету «Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності» поширює застосування контрактної форми трудового договору на керівників установ та організацій, що є у державній власності. МКЛПЗ «Станція швидкої та невідкладної медичної допомоги» належить до комунальної власності територіальної громади м. Світловодська, про що зазначено в загальних положеннях Статуту цього закладу.

Не можуть бути взяті до уваги і доводи відповідача про те, що укладання з ОСОБА_1 контракту узгоджувалось з положеннями ст. 16 Закону України «Про підприємства в Україні». Зазначена норма, як і ст. 65 Господарського кодексу України, з набранням чинності якого з 1 січня 2004 року втратив силу Закон «Про підприємства в Україні», є підставою для укладення трудових контрактів з керівниками підприємств, в тому числі і недержавної форми власності, зокрема, комунальних підприємств. Між тим, міський комунальний лікувально-профілактичний заклад «Станція швидкої та невідкладної медичної допомоги», очолюваний ІНФОРМАЦІЯ_1, не є підприємством в розумінні ст. 1 згаданого Закону та ч. 1 ст. 62 ГК, що випливає зі змісту Статуту закладу та положень ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров»я».

Безпідставно відповідач послався і на Постанову Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», якою не поширено дію Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийнятті на роботу» на комунальну власність, а лише рекомендовано використовувати його у цій сфері.

Таким чином, чинним законодавством, в тому числі і Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров»я», не передбачено застосування контрактної форми трудового договору з керівниками закладів охорони здоров»я, тому визначене ст.7.2 Статуту КЛПМЗ правило про призначення на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1Станції на контрактній основі не можна вважати достатньою підставою для визнання оспорюваного контракту таким, що відповідає вимогам ч. З ст. 21 КЗпП. За таких обставин твердження про те, що контракт укладався за повної згоди сторін, не має правового значення.

Відповідач не надав будь - яких доказів про те, що трудовий договір на невизначений строк укласти з позивачем було неможливо, не доведена і необхідність укладання строкового трудового договору відповідно норм КЗпП.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року №12-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення ч. З ст. 21 КЗпП України, контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись ,зокрема, нормативними актами місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, не маючи законних підстав для укладення з ОСОБА_1 контракту, необгрунтовано розширив сферу його застосування. Відповідно до роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в абзаці третьому п.9 Постанови від 6 листопада 1992 року №( «Про практику розгляду судами трудових спорів" укладення трудового договору (контракту) на визначений строк при відсутності встановлених ч. 2 ст. 23 КЗпП умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Такі обставини дають підстави вважати трудовий договір укладеним сторонами на невизначений строк, він не може бути припинений у зв»язку з закінченням строку, а тому звільнення позивача за п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є незаконним.

Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи спір, неповно з»ясував обставини справи, дав їм невірну оцінку, порушив вимоги норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення відповідно до ст. 309 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового. При цьому колегія визнає за необхідне ухвалити про поновлення ОСОБА_1 як звільненого з роботи без законних підстав, на посаді, яку займав до звільнення, зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на підставі ст. 235 КЗпП України.

Вирішуючи питання про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд    керується    Порядком    обчислення    середньої   заробітної    плати,    затвердженим постановою  Кабінету Міністрів України  від  8  лютого   1995р.  №100 з відповідними змінами.  Відповідно до  п.  8 Порядку середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, виходячи з його заробітної плати за липень, серпень 2005 року (1837,1 та 1076,75грн.) при 43 робочих днях складає 67  грн.76 коп.(1837,1 + 1076,75):43),  а за час вимушеного прогулу, який при 5-денному робочому тижні з урахуванням положень ст.ст.67, 73 КЗпП складає 327 робочих днів (з 12 вересня 2005 року по 12 грудня 2006 року), заробітна плата становить    22157 грн.52 коп. (67.76 грн. х 327). З цієї суми    підлягає відрахуванню отримана позивачем протягом вересня 2005р.-вересня 2006 року допомога по безробіттю в розмірі 8232гр.5 коп., що підтверджується відповідною довідкою. В зв»язку з цим   до виплати позивачу за час вимушеного прогулу підлягає   13925 грн. 47 коп. (22157,52грн.-8232,05   грн.)  Ця  сума  визначена  без     урахування  прибуткового  податку та  інших обов»язкових платежів.

Позовні вимоги про стягнення 10000 грн. компенсації за заподіяну моральну шкоду підлягає частковому задоволенню. Колегія суддів вважає встановленим, що незаконним звільненням з роботи дійсно були порушені права ОСОБА_1 у трудових відносинах. Це призвело до втрати нормальних життєвих зв»язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що у відповідності зі ст. 237-1 КЗпП України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, істотності вимушених змін у життєвих стосунках, розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 1000 грн.

Обов»язок по сплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванню моральної шкоди необхідно покласти на Світловодську міську раду як власника.

Наданою позивачем довідкою підтверджено понесені ним витрати, пов»язанІ з оплатою правової допомоги адвоката, в сумі 700 грн. Виходячи з вимог ст.ст. 84-88 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590  щодо граничних розмірів компенсації витрат, по.в»язаних з розглядом цивільних справ, колегія вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача 300 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 21, 23, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 303, 307, 309,314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2006 року скасувати.

ОСОБА_1 поновити на роботі на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1Світловодського міського лікувально-профілактичного закладу-Станція швидкої та невідкладної медичної допомоги з 2 вересня 2005 року.

Стягнути з Світловодської міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 13 925 грн.47 коп. (без урахування прибуткового податку та інших обов»язкових платежів), 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 300 грн. витрат на правову допомогу, а також 30 грн. на інформаційно-технічне забезпечення апеляційного розгляду справи на рахунок апеляційного суду Кіровоградської області, код ЕДРПОУ 02894616, розрахунковий рахунок 37310011001090, УДК в Кіровоградській області, МФО 823016.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах місячного платежу.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.