Справа № 22-2897 2006 р.                        Головуючий у 1 інстанції - Куценко О.В.

Категорія 13                                                Доповідач - Спірідонова Л.С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА Іменем України

5 грудня 2006 р. Судова палата в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючого - Полежая В.Д.

Суддів- Спірідонової Л.С., Белінської І.М.

при секретарі - Шевченко Н.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від ЗО травня 2006 p., -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2006 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 1993 року.

У грудні 2003 року ними було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1. Оформленням квартири займалась дружина. В січні 2006 року йому стало відомо, що ОСОБА_1 придбання квартири оформила не за договором купівлі-продажу, а договором дарування на своє ім'я і вважає її лише своєю власністю.

Оскільки зазначена квартира придбана за спільні кошти, вона є власністю подружжя.

Просив постановити рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя, визнавши договір дарування, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 нікчемним та встановити факт купівлі-продажу даної квартири.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 травня 2006 року позов задоволено повністю.

Договір дарування квартири визнано недійсним, а також визнано, що даний договір є кулівлею-продажу квартири.

За ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право спільної сумісної власності подружжя на квартиру.

Суд прийшов до висновку, що угода між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була оплатною, а тому вважати її договором дарування законних підстав немає. Оскільки майно придбане сторонами в період шлюбу, воно є власністю подружжя.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду, ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Зазначається, що договір дарування не є забороненим правочином, квартиру вона отримала в дарунок від бувшого власника ОСОБА_3 з його волі. Його свідчення в судовому засіданні про те, що від неї гроші за квартиру він отримав не підтверджуються належними доказами. Крім того, суд не врахував, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції колегія суддів вважає, що підстав для задоволення скарги немає.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебувають у шлюбі з квітня 1993 року. У грудні 2003 року вони домовились про покупку трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_3.

Фактично між ОСОБА_1 та ОСОБА_3  25.12.2003 року було укладено договір дарування про що позивачеві стало відомо у 2006 році. З даного приводу він пояснив, що при підписанні договору в нотаріальній конторі він присутнім не був, через юридичну неосвіченість вважав, що дружина оформила договір купівлі-продажу і квартира є їх спільною сумісною власністю.

Після того, як дружина у 2006 році поставила питання про розірвання шлюбу і виселення його з квартири, він дізнався про наявність договору дарування.

Доводи позивача в судовому засіданні не спростовані, а тому вважати, що він пропустив річний строк позовної давності передбачений ст.728 ЦК України підстав немає, оскільки відповідно до ч.1 ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права.

Щодо суті спору суд повно і об'єктивно з'ясував всі обставини справи, вірно застосував норми матеріального права.

Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність. Згідно ст.234 ЦК правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином визнається судом недійсним.

При цьому колегія суддів зазначає, що недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених у ст.57 ЦПК України засобами доказування, в т.ч. поясненнями сторін, третіх осіб, показань свідків і таке інше.

Перевіривши всі обставини справи суд правомірно врахував пояснення допитаного в. якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_3 про те, що між ним та ОСОБА_1 фактично була домовленість про купівлю-продаж квартири, яка й передала йому обумовлену суму грошей. Договір дарування було оформлено з метою зменшення розміру витрат при укладенні угоди.

Враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в родинних стосунках не знаходяться, познайомились у зв'язку з придбанням квартири, інших причин для безгрошової угоди відповідачка суду не назвала, колегія судців вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги показання свідка.

Таким чином, укладаючи договір дарування, відповідачка не мала наміру створювати правові наслідки щодо власності на квартиру стосовно свого чоловіка, позивача по справі, безгрошовість даної угоди спростовується матеріалами справи.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст.309,311 ЦПК. України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне скаргу відхилити.

Керуючись ст.ст.307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від ЗО травня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.