2
Категорія: ст.382 ч.1 КК України Головуючий в суді 1-ї інстанції: Гнатюк О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 грудня 2013 року колегія судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого судді Гришина Г.А.,
суддів Стародуба О.Г., Опрі Л.О.,
при секретарі Старченко А.І.,
за участю прокурора Семенцової Р.О.,
обвинуваченої ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку матеріали кримінального провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050530000556 від 14 лютого 2013 року, з апеляційною скаргою прокурора на вирок Торезького міського суду Донецької області від 23 вересня 2013 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Тореза Донецької області, громадянку України, з вищою освітою, раніше не судиму, приватного підприємця, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1,
виправдано за ч.1 ст.382 КК України,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення в тому, що відповідно до рішення Торезького міського суду Донецької області від 19 червня 2012 року у цивільній справі № 0549/1841/2012 задоволено позов ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договорами позики та зазначеним рішенням суду ОСОБА_2 зобов'язано сплатити на користь ОСОБА_3 загальну суму боргу у розмірі 45007 (сорок п'ять тисяч сім) гривень 02 копійки, яка складається з: суми основного боргу за договором позики від 30 жовтня 2009 року у розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень, втрати від інфляційних процесів у сумі 1568 (одна тисяча п'ятсот шістдесят вісім) гривень, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 1026 (одна тисяча двадцять шість) гривень 45 копійок; суми основного боргу за договором позики від 02 листопада 2009 року у розмірі 23977 (двадцять три тисячі дев'ятсот сімдесят сім) гривень 50 копійок, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 1774 (одна тисяча сімсот сімдесят чотири) гривні 73 копійки; судових витрат у сумі 660 (шістсот шістдесят) гривень 34 копійки.
У зв'язку з відмовою ОСОБА_2 від добровільного виконання вказаного судового рішення, що набрало чинності 15 серпня 2012 року, відділом Державної виконавчої служби Торезького міського управління юстиції Донецької області було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 0549/1841/2012 від 03 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вказаної суми заборгованості. Однак ОСОБА_2 з 19 липня 2012 року по теперішній час, діючи умисно, з метою ухилення від виконання вказаного судового рішення, здійснюючи приватну підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_1, отримуючи при цьому дохід від неї, не погасила заборгованість та в порушення вимог Конституції України від 28 червня 1996 року та Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року, будучи зобов'язаною та маючи реальну можливість, рішення Торезького міського суду Донецької області від 19 червня 2012 року не виконала.
Стороною обвинувачення дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ст. 382 ч.1 КК України, тобто умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
Судом 1-ї інстанції ОСОБА_2 виправдано за відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
Виправдовуючи ОСОБА_2 суд 1-ї інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не доведено наявність умислу у ОСОБА_2, направленого на невиконання рішення суду чи перешкоджання виконанню, також не доведено наявність можливостей у обвинуваченої щодо виконання рішення суду, оскільки сторона обвинувачення обмежилася лише зазначенням того факту, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем, в зв'язку з чим отримуючи доходи від підприємницької діяльності, мала можливість виконати рішення суду. На думку суду, в діянні обвинуваченої ОСОБА_2 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, оскільки не встановлено суб'єктивну сторону складу злочину.
В апеляційній скарзі прокурора ставиться питання про скасування виправдувального вироку у зв'язку неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Прокурор просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та призначити їй покарання у вигляді 1 року позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням в 1 рік.
Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав апеляцію, ОСОБА_2, яка вважала оскаржений вирок законним, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню із наступних підстав:
Відповідно до вимог ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1. Подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2. Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст.291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин справи кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Аналіз зазначених норм вказує на то, що в обвинувальному акті повинно бути зазначені фактичні обставини справи з вказівкою на час, місце, спосіб на інші обставини справи та вказівку про форму вини, мотив і мету кримінального правопорушення.
Частиною першою ст.382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, або перешкоджанню його виконанню
В обвинувальному акті від 20 квітня 2013 р. зазначено, що ОСОБА_2 с 19 липня 2012 р. до часу складання цього акту діючи умисно, будучи приватним підприємцем, отримуючи при цьому дохід від підприємницької діяльності, не виконала рішення Торезського міського суду Донецької області від 19 червня 2012 р., яке набрало чинності, про стягнення з неї на користь ОСОБА_3 45007 грн.02 коп, маючи при цьому реальну можливість виконати зазначене судове рішення.
Але в обвинувальному акті не було зазначено, який саме дохід мала ОСОБА_2, а тому обвинувальний акт в частині визначення способу вчинення кримінального правопорушення є не конкретизованим. В послідуючому обвинувачення змінено не було.
З матеріалів провадження вбачається наступне:
Постановою ст.державного виконавця від 15.08.2012р. відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 відповідно до рішення Торезського міськсуду від 19 червня 2012 р. на користь ОСОБА_3 заборгованості в сумі 45007 грн.02 коп. При цьому встановлено строк для добровільного виконання зобов'язання до 21.08.2012р.
Згідно наданій суду податкової декларації ОСОБА_2 за 2012 р. отримала чистого оподаткованого доходу в сумі 39295,47 грн
Обвинувачена зазначила, що рішення суду про стягнення з неї суми на користь ОСОБА_3 вона не виконувала у зв'язку із тим, що здійснювала інші платежі та не мала можливості погасити борг перед ОСОБА_3.
Крім зазначеного зобов'язання ОСОБА_2 згідно наданим документам проводила виплати по договору кредиту із АТ"Ощадбанк". З серпня по грудень 2012р. сума цих виплат склала 11400 грн (а.с.91-95). Також нею проводились виплати за рішенням Торезського міськ суду від 19 жовтня 2011 р. про стягнення з неї на користь ОСОБА_5 20320 грн.
В зв'язку із складним матеріальним становищем ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про розстрочку виконання забов'язень по рішенням судів.
Ухвалою Торезського міськсуду від 15 листопада 2012 р. було розстрочене виконання рішення цього суду від 19 жовтня 2011 р. про стягнення з неї на користь ОСОБА_5 20320 грн. Визначено щомісячне стягнення в сумі 1000 грн до погашення заборгованості.
Ухвалою Торезського міськсуду від 26 жовтня 2012 р. ОСОБА_2 біло відмовлено у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення того же суду від 19.06.2012 р. про стягнення суми на користь ОСОБА_3. Ухвалою колегії апеляційного суду Донецької області від 28 листопада 2012 р. зазначену ухвалу місцевого суду від 26 жовтня 2012 р. було залишено без змін.
Тобто, з наведених фактів колегія суддів робить висновок, що до грудня 2012 р. у зв'язку із матеріальними проблемами ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку намагалась розстрочити виконання рішення суду про стягнення суми на користь ОСОБА_3. І це свідчить про відсутність злочинного умислу на невиконання вказаного рішення суду.
З січня 2013 року ОСОБА_2 почала погашати заборгованість перед ОСОБА_3 (а.с.69).
Твердження прокурора про те, що ОСОБА_2 стала виконувати рішення суду вимушено, у зв'язку із порушенням кримінального провадження та з метою ухилення від кримінальної відповідальності, колегія не знаходить слушними, оскільки провадження про злочин, передбачений ст.382ч.1 КК України було відкрите 14 лютого, про підозру у вчиненні зазначеного злочину ОСОБА_2 була повідомлена 17 квітня 2013 р. А виплати вона почала здійснювати ще в січні 2013 р.
Суду 1-ї інстанції обвинуваченою були надані розрахунки, за якими з січня 2013 р. вона не мала більш доходу ніж 576 грн 69 коп в місяць (за січень 2013 р.) Це також підтверджує показання ОСОБА_2 про те, що вона не мала можливості проводити виплати ОСОБА_3 в більших сумах, ніж це було з січня 2013 р.
Будь-яких доказів, які б спростовували ці твердження ОСОБА_2, стороною обвинувачення суду надано не було.
Крім того, постановою державного виконавця від 13.11.2013 р. виконавче провадження про стягнення суми з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було закрито у зв'язку із фактичним виконанням рішення суду.
Таким чином, зазначені обставини - складне матеріальне становище, необхідність виконання платежів по кільком зобов'язанням, намагання відстрочити виконання рішення суду у передбачений законом спосіб, подальші виплати, а при кінці і повне виконання ОСОБА_2 рішення суду про стягнення суми на користь ОСОБА_3 свідчать про відсутність у ОСОБА_2 умислу на невиконання рішення суду.
Тому колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.1ст.382 КК України, оскільки в її діях відсутен умисел на невиконання рішення суду.
Будь-яких доказів, які б спростовували цей висновок суду стороною обвинувачення надано не було. Прокурором не надано доказів того, що ОСОБА_2 мала ще якісь доходи крім тих, що були проаналізовані та враховані судом 1-ї інстанції при постановленні вироку, за рахунок яких вона мала змогу виконати рішення суду.
Враховуючи викладене, керуючись ст..407 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора залишити без задоволення.
Вирок Торезького міського суду Донецької області від 23 вересня 2013 року, яким ОСОБА_2 виправдано за ч.1ст.382 КК України залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: