ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2006 р. | № 40/163 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді | Овечкіна В.Е., |
суддів | Чернова Є.В., |
Цвігун В.Л., |
розглянув касаційну скаргу |
Державного підприємства “Донецька залізниця” в особі Красноліманської дирекції залізничних перевезень |
на рішення | від 07.09.06 господарського суду Донецької області |
у справі | № 40/163 |
за позовом | Державного підприємства “Донецька залізниця” в особі Красноліманської дирекції залізничних перевезень |
до | ТзОВ “Центральна збагачувальна фабрика “Узлівська” |
про | стягнення 4799 грн.74 коп. |
у справі взяли участь представники
позивача:
відповідача:
ВСТАНОВИВ :
Державне підприємство “Донецька залізниця” в особі Красноліманської дирекції залізничних перевезень звернулася до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з відповідача плати за користування вагонами у сумі 4799 грн. 74 коп. згідно договору №1/19 від 23.09.02 на подавання та забирання вагонів на залізничну під’їзну колію.
Рішенням господарського суду Донецької області від 07.09.06 (суддя Підченко Ю.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення мотивоване недоведеністю позивачем позовних вимог.
В поданій касаційній скарзі позивач Державне підприємство “Донецька залізниця” в особі Красноліманської дирекції залізничних перевезень просить рішення скасувати, посилаючись на те, що судом невірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що плата за користування вагонами є мірою відповідальності, вона є послугою за користування вагонами, передбачена ст. 119 Статуту та п.3,9,10 “Правил користування вагонами та контейнерами”. Усі вимоги з норм права, що регулюють спірні правовідносини Донецька залізниця підтвердила первинним документами, які є в матеріалах справи, а саме: накази про затримку вагонів, акти загальної форми ГУ-23, акти про затримку вагонів ГУ-23а, відомості плати за користування. Тому , на думку скаржника, судом невірно застосовано ст. 129 Статуту залізниць України, п.8 “Правил користування вагонами та контейнерами”. Висновки суду про тотожність виданих Донецькою залізницею наказів про затримку вагонів з вантажем по станції Микитівка з вини вантажовласника, тобто на підходах до станції призначення Трудова з наказами про тимчасове обмеження відносно перевезень в окремі райони у відповідності зі ст. 29 Уставу залізниць України є помилковими. Накази про затримку вагонів видані керівництвом Донецької залізниці правомірно у відповідності з вимогами п.9 Правил. Неможливість прийняття вагонів станцією Трудова у зв’язку з зайнятістю з вини відповідача приймально-відправочних колій станції підтверджуються підписаними сторонами без будь-яких застережень пам’ятками про користування вагонами і актами загальної форми ГУ-29, в яких вказана причина: “зайнятість фронтів вивантаження ТОВ “ЦЗФ “Узлівська”. Факти затримки вагонів підтверджуються актами про затримку вагонів, а комерційний акт №38 від 09.01.06 не складався і в матеріалах справи відсутній.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Місцевий суд встановив наступне.
23.09.02 між сторонами у справі було укладено договір №1/19 на подавання та збирання вагонів на залізничну під’їзну колію при станції Трудова Донецької залізниці.
Пунктами 4,5 договору передбачено подавання вагонів на під’їзну колію локомотивами залізниці з розстановкою вагонів по фронтам навантаження та вивантаження. Подавання вагонів здійснюється по повідомленням, переданим не пізніше ніж за дві години до подавання.
29.11.05 між сторонами у справі було укладено договір №26005 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги.
Згідно п.3.1 цього договору розмір плати за користування вагонами та контейнерами, поданими на під’їзні колії, відповідач сплачує відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами.
08.01.06 станом на 9 год.30 хв. у зв’язку з зайнятістю фронту вивантаження у відповідача –вантажоодержувача на коліях станції Трудова накопичилось 259 вагонів з вантажем, які надійшли на його адресу, що продовжувалося до 15.01.06.
Накопичення вагонів підтверджується актами загальної форми ГУ -23, пам’ятками про користування вагонами №175,179,180,182,185,186 проведеними за відомістю плати за користування вагонами №010330.
У відповідності з п. 9 Правил користування вагонами і контейнерами (Правила)позивачем було видано накази №29 від 08.01.06, №32,90 від 09.01.06 про затримку вагонів з вантажем на адресу відповідача по станції Микитівка та складені акти форми ГУ-23а №№12,13,35,37,42,52 про затримку 44 вагонів.
За користування вагонами згідно п.12 Правил позивачем була нарахована плата за користування вагонами на суму 6620,82 грн., Яка була занесена до відомомті плати за користування вагонами №010330. До цієї відомості, крім плати за користування 44 затриманими на станції Микитівка вагонами, включена плата за користування 20 вагонами, затриманими на станції Трудова, на суму 1863,98 грн., яку відповідач визнав та оплатив. Від оплати решти суми –3999 грн.78 коп., нарахованої за затримку 44 вагоні відповідач відмовився, внаслідок чого позивач просить стягнути плату за користування вагонами у сумі 4799 грн.74 коп.
Відповідно до ст.119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.
Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Відповідно до п.8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Судом першої інстанції встановлено, що належним доказом затримки вагонів з вантажем на адресу відповідача має бути належним чином оформлені акти загальної форми ГУ-23, однак вони позивачем не складалися.
Відповідно до п.п.9,10 Правил про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією.
Наказ №29 від 08.01.06, виданий о 9 год. 50 хв., не містить номерів вагонів, які затримані через неможливість приймання їх відповідачем, не вказано на який саме час вагони затримані (а.с.18 т.1).
За таких обставин, колегія суддів погоджається з висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем акт про затримку вагонів не відповідає вимогам Правил, оскільки не містить вказівок про час, дату початку та закінчення затримання вагонів.
Згідно п. 10 Правил станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).
Судом також встановлено, що повідомлення про затримку вагонів (акт загальної форми №100) за наказом №29 від 08.01.06 було надане відповідачу 08.01.06 о 9 год.40 хв., тобто раніше надання самого наказу; повідомлення про затримку вагонів з наказу №90 від 09.01.06 було надане відповідачу 10.01.06 о 13 год.00 хв., хоча телефонограма датується 10.01.06 о 12 год.30 хв.; наказ №32 від 09.01.06 надано о 9 год. 30 хв., комерційний акт складено 09.01.06, тоді як телефонограма №9 надана вантажовласнику 09.01.06 о.16 год.20 хв.
Таким чином, колегія суддів цілком погоджується з висновками суду про те, що зазначені обставини свідчать про порушення позивачем вимог ч.4 п.10 Правил.
Доводи скаржника про те, що суд зробив неправильний висновок і вказав, що плата за користування вагонами є мірою відповідальності в той час як це палата за послугу, колегія суддів до уваги не приймає. Такий висновок в рішенні суду відсутній. Наведення в рішенні змісту ст. 129 Статуту залізниць України не призвело до прийняття неправильного по суті рішення. Доречи, скаржник сам оперує терміном “вина” відповідача. По цивільному законодавству вина є умовою відповідальності.
Решта доводів касаційної скарги зводяться до посилання на обставини справи та необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів скаржника над іншими, тобто здійснення відмінної від місцевого та апеляційного суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст.1117 ГПК України, тому до уваги не приймаються.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення судом не порушені норми матеріального та процесуального права, рішення є обґрунтованим, підтверджуються матеріалами справи, а тому підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст.1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства “Донецька залізниця” в особі Красноліманської дирекції залізничних перевезень залишити без задоволення, рішення від 07.09.06 господарського суду Донецької області у справі № 40/1643- без змін.
Головуючий суддя В.Овечкін
Судді Є.Чернов
В.Цвігун