ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"06" липня 2006 р. | Справа № 11/299-05-8730 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Сидоренко М.В.
суддів Таценко Н.Б., Мишкіної М.А.
при секретарі судового засідання Кійко О.В.
за участю представників сторін
від позивача: Сорокопуд І.В.
від відповідача: Катульський І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Дельта-лоцман”
на рішення господарського суду Одеської області
від 13.03.2006 р.
у справі № 11/299-05-8730
за позовом Державного підприємства „Дельта-лоцман”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфлот-Данубіус”
про стягнення 1483,76 дол. США (сторони та суть спору зазначаються згідно рішення суду)
В с т а н о в и л а:
03.10.2005 р. ДП „Дельта-лоцман” (далі –позивач, ДП) звернулось з позовною заявою до ТОВ „Інфлот-Данубіус” (далі –відповідач, ТОВ) про стягнення 1368,80 дол. США основного боргу, 22,11 дол. США пені, 92,85 дол. США штрафу за невиконання останнім в повному обсязі п. п. 2.2.3, 2.2.4, 4.3 договору № 252/05.04-П від 01.05.2004 р. Обґрунтовуючи свою правову позицію ДП посилалось на „Збори і плати за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України”, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 27.06.96 р. № 214 ( в редакції Наказу МТ України від 15.12.2000 р. № 711) та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 р. за № 374/1399, на Наказ Міністерства транспорту України „Щодо тимчасового порядку стягнення канального та лоцманського зборів при проходженні суднами траси глибоководного суднового ходу р. Дунай-Чорне море” від 20.08.2004 р. № 761, Постанову Кабінету Міністрів України „Про портові збори” від 12.10.2000 р. № 1544, ст. ст. 525-527, 530, 549, 625 ЦК України, ст. ст. 84, 106, 115 Кодексу торговельного мореплавства України.
В процесі розгляду справи позивач неодноразового збільшував позовні вимоги, в остаточні редакції яких просив стягнути з відповідача 6242,9 дол. США, в тому числі 6127,94 дол. США боргу за надані послуги, 22,11 дол. США пені, 92,85 дол. США штрафу та судові витрати.
Оскаржуваним рішенням господарського суду від 13.03.2006 р. (суддя Власова С.Г.) в задоволенні вищевказаного позову ДП відмовлено із-за недоведеності останнім позовних вимог та невідповідності цих вимог чинному законодавству. При цьому, рішення суду мотивовано тим, що до категорії „інші портові збори”, передбачені ст. 84 Кодексу ТМ, слід віднести також і лоцманській збір, а відповідно до п. 5.16 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі –Закон про ПДВ) звільняються від оподаткування операції з поставки послуг, що надаються іноземним суднам та оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач свої зобов’язання за договором № 252/05.04-П від 01.05.2004 р. виконував належним чином, правомірно сплачував виставлені йому ДП рахунки без врахування сум ПДВ.
Не погоджуючись із судовим рішенням ДП звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права (ст. ст. 84, 106, 115, 116 Кодекс ТМ, Закон України „Про ПДВ”). Крім того, скаржник вважає, що заявлені в позові послуги (лоцманські послуги та послуги регулювання руху суден) неможливо віднести до операцій з поставки послуг, що надаються іноземним суднам та оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами та, внаслідок чого, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Ухвалою голови Одеського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги до 03.08.2006 р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до наступного.
За приписами ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв’язана доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що між ДП (підприємство) в особі його Ізмаільської філії та ТОВ (агент) укладено договір № 252/05.04-П від 01.05.2004 р., згідно до умов якого підприємство зобов’язалось за заявками агента надавати послуги лоцманського проведення суден та регулювання руху суден, а агент зобов’язався своєчасно оплачувати відповідно до умов договору вартість наданих ДП послуг за рахунками, які оформлені на підставі цін і державних тарифів та вимог цього договору. Рахунки для сплати зборів за лоцманські послуги і послуги служби регулювання рухом суден (далі СРРС) направляються підприємством поштою або вручаються агенту під розписку. В необхідних випадках рахунки попередньо можуть направлятись факсом. Відповідно до п. 2.2.3 значеного договору агент проводить своєчасну оплату відповідно до умов договору по суднах, що плавають під іноземним прапором –у ВКВ, а під прапором України –у національній валюті України. Оплата проводиться агентом відповідно до рахунків, що виставляються підприємством і які підтверджені лоцманськими квитанціями та квитанціями СРРС до відходу судна з порту за реквізитами, зазначеними в рахунках (п. п. 4.1, 4.2, 4.3). За несвоєчасну оплату рахунків агент сплачує підприємству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення платежу.
Загальна заборгованість відповідача по виставленим йому ДП рахункам за умовами наведеного вище договору, що повністю доводиться матеріалами справи, становить 3462,99 дол. США. При цьому пеню в сумі 22,11 дол. США ДП нарахувало лише заборгованість в сумі 1368,80 дол. США. Під час розгляду справи в апеляційній інстанції, клопотанням (вх. № 1264 від 30.06.2006 р.) позивач зменшив розмір пені до 12,99 дол. США в зв’язку з виявленою помилкою в розрахунках.
29.04.2004 р. між ДП в особі Дунайської регіональної філії та ТОВ укладено договір № ДРФ-10/05.04.-х, умови якого аналогічні наведеним вище умовам договору № 252/05.04-П від 01.05.2004 р. Але зазначений договір укладений на надання послуг вже в акваторії морського торговельного порту Усть-Дунайськ.
Заборгованість відповідача по виставленим йому ДП рахункам за умовами договору № ДРФ-10/05.04.-х, що повністю доводиться матеріалами справи, становить 2664,95 дол. США.
Розглядаючи дану справу господарський суд правовідносини, що виникли між сторонами по договору № ДРФ-10/05.04.-х взагалі не розглядав та будь-якої правової оцінки, як це видно з оскаржуваного рішення, зазначеним правовідносинам взагалі не надав. Отже, суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а це, в свою чергу являється підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Розглядаючи спір по суті, судова колегія приходить до наступного. Як вбачається з позову, відзивів, письмових пояснень сторін та апеляційної скарги зазначена вище заборгованість ТОВ перед ДП по наведеним вище договорам виникла в результаті часткової сплати відповідачем грошових коштів по виставленим йому рахункам, тобто відповідач проводив оплату за рахунками без сплати нарахованих сум ПДВ. Таким чином, фактично спір між сторонами виник з питання правомірності оподаткування послуг ДП по лоцманському проведенню податком на додану вартість.
Суд першої інстанції з цього питання дійшов висновку щодо відсутності підстав для оподаткування наданих підприємством послуг з лоцманського проведення податком на додану вартість з посиланням на пп. 5.16 ст. 5 Закону України „Про ПДВ”.
Судова колегія вважає, що наведений вище висновок господарського суду не відповідає чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги являються обґрунтованими, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи зменшення суми нарахованої пені.
Так, за приписами пп. 5.16 ст. 5 Закону України „Про ПДВ” від оподаткування податком на додану вартість звільняються лише операції з поставки послуг, що надаються іноземним суднам та оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами. Види портових зборів наведені в ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства України, в якій законодавець визначив, що у морському порту справляються наступні цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Також законодавець в наведеній нормі Кодексу встановив, що інші види зборів можуть встановлюватися лише законодавчими актами України. Таким чином, з врахуванням наведеної норми закону, за приписами пп. 5.16 ст. 5 Закону України „Про ПДВ” від оподаткування податком на додану вартість звільняються лише операції з поставки послуг іноземним судам, які оплачуються ними корабельним, причальним, якірним, канальним, маяковим, вантажним, адміністративним та санітарним портовим збором, а також інші види зборів, які встановлені саме законодавчими актами.
Суд першої інстанції погодився з доводом відповідача та визнав, що лоцманський збір відноситься до визначених законодавцем в ст. 84 КТМ України саме інших видів зборів та встановлений наказом Міністерства транспорту України № 214 від 27.06.96 р. (в редакції Наказу МТ України від 15.12.2000 р. № 711), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 р. за № 374/1399, яким затверджені „Збори і плати за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України”.
Разом з тим, такий висновок господарського суду суперечить приписам чинного законодавства, оскільки наказ Міністерства транспорту України № 214 від 27.06.96 р. (в редакції Наказу МТ України від 15.12.2000 р. № 711) (далі –наказ № 214) є лише відомчим нормативним актом та не являється законодавчим актом в розумінні ст. 84 КТМ України. Отже зазначений наказ не може встановлювати саме нові види портових зборів. Більш того, як вбачається з преамбули наказу № 214 він прийнятий у відповідності до постанови КМ України № 109 від 13.02.1995 р. „Про уточнення повноважень центральних органів державної виконавчої влади, Уряду Автономної Республіки Крим та виконкомів місцевих Рад у галузі ціноутворення”, яка втратила чинність, але якою Міністерству транспорту України були надані повноваження лише щодо ціноутворення, а не введення нових видів портових зборів. Аналогічні повноваження Міністерству транспорту і зв’язку України встановлені і постановою КМ України № 1548 від 25.12.1996 р. „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”, якою визнана такою, що втратила чинність постанова КМ України № 109. Так, згідно преамбули та тексту постанови КМ України № 1548 Міністерству транспорту та зв’язку України затверджені повноваження щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торгівельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов’язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Отже, зазначені в п. 2 додатку до постанови КМ України № 1548 повноваження на встановлення зборів, які, більш того, можуть встановлюватись лише за погодженням з Міністерством економіки України, також не можна розцінювати як повноваження на встановлення саме інших видів портових зборів в розумінні ст. 84 КТМ України. Більш того, з наказу № 214 в редакції наказу № 711 не вбачається, що він був погоджений з Міністерством економіки України. Наведене свідчать взагалі про вихід Міністерства транспорту та зв’язку за межі наданих Міністерству повноважень.
Штрафні санкції нараховані позивачем правомірно у відповідності до приписів ст. 231 ГК України.
Таким чином, з огляду на викладене, апеляційну скаргу та збільшені позовні вимоги ДП слід задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 99, 101-104, 105 ГПК України, колегія суддів, –
П о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2006 р. по справі № 11/299-05-8730 скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ТОВ „Інфлот-Данубіус” на користь ДП „Дельта-лоцман” 6 127,94 дол. США заборгованості, 12,99 дол. США пені та 92,85 дол. США штрафу, 62,34 дол. США державного мита та 118 грн. ІТЗ судового процесу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Зобов’язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів.
Головуючий суддя М.В. Сидоренко
Суддя Н.Б. Таценко
Суддя М.А. Мишкіна