Справа № 459/1671/13 Головуючий у 1 інстанції: Кріль М.Д.

Провадження № 22-ц/783/7154/13 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія справи: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П., Курій Н.М.,

при секретарі Данилик І.І.,

за участю ОСОБА_2, представника позивача та ОСОБА_3, представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди заподіяної набуттям хронічного професійного захворювання при виконанні трудових обов"язків-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач в квітні 2013 року звернувся в суд з даним позовом, мотивуючим тим, що з 1993 року по 2003 рік він працював з повним робочим днем під землею на шахті ДП «Львіввугілля», після чого його було звільнено з роботи внаслідок невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я. Обласною МСЕК 03.07.2003 року йому вперше було встановлено 60 % втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності. Внаслідок отримання професійного захворювання йому було заподіяно моральну шкоду,яку він оцінює в 30 000 грн. та просить стягнути на його користь з відповідача.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 вересня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області на користь ОСОБА_4 12 000 (дванадцять тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області

В апеляційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Червонограді Львівської області просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 вересня 2013 року скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Апелянт вважає рішення суду незаконним, таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт стверджує, що позивач не звертався до відділення виконавчої дирекції Фонду в м.Червонограді з заявою щодо розгляду питання про призначення виплат у зв»язку з спричиненням моральної шкоди в період дії положень Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» /далі - Закон/, які передбачали відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, яка не спричинила втрат потерпілим професійної працездатності фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Відділення виконавчої дирекції Фонду в м.Червонограді не надсилало в даний період відмови позивачу щодо розгляду питання про відшкодування моральної шкоди, тому Відділенням виконавчої дирекції Фонду в м.Червонограді не було порушено прав потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Звертає увагу, що судом при постановлені рішення не було враховано, що Законом України від 23 лютого 2007року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключено право потерпілого на відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі-Фонд), оскільки Фонд не є винною особою у заподіянні потерпілому моральної шкоди.

Також звертає увагу, що судом не взято до уваги те, що положення п.3 ч.3. розділу IX Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якими встановлено, що відшкодування Фондом моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008 року. Не вз»ято до уваги, що п. 1 «е» ст. 21, ч. 3 ст. 28 Закону, яким встановлено, що у разі настання страхового випадку фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов»язаний у встановленому законодавством порядку відшкодувати грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому у вигляді страхової виплати. Суд не врахував, що згідно п.3 ст.34 Закону передбачено, що моральна шкода заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності відшкодовується фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. При встановленні стійкої втрати професійної працездатності жодних медичних документів, які б підтверджували факт спричинення моральної шкоди позивачем не було подано як і не було звернення позивача про встановлення факту спричинення моральної шкоди. Відповідно висновок про факт спричинення моральної шкоди позивачу не видавався.

Крім того, апелянт звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з вимогами ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки на ім"я ОСОБА_4 від 30.07.1975 року та акту розслідування хронічного професійного захворювання від 17.06.2003 року, стаж роботи позивача в підземних умовах шахти вугільного басейну становить 18 років /а.с.7-11/.

Відповідно до довідки обласної МСЕК №3 серії ЛВА-2 № 008012 від 03.07.2003 року позивачу ОСОБА_4 безтерміново призначено 3 групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності у зв»язку з професійним захворюванням /а.с.12/.

У зв"язку з наявністю вищевказаного захворювання та наданих позивачем виписок з історії хвороби, позивач неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні /а.с.17-23/.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок втрати таким працездатності, отриманням інвалідності пожиттєво, та зазначив про обов`язок ВВДФССНВВПЗ України в м. Червонограді Львівської області відшкодувати таку. При цьому, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, судом враховано характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивача, а також вимоги розумності та справедливості.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Згідно з вимогами ст.ст.1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні,безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом 5 ст.4 Основ законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Судом першої інстанції вірно взято до уваги положення ч. 2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці», відповідно до якого державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 9 даного Закону, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик /Фонд соціального страхування від нещасних випадків/ тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом соціальні послуги та виплати. На час спірних правовідносин діяли як ч. 3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», так і ст.9 Закону України «Про охорону праці», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної працівником внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до законодавства України. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

З огляду на момент виникнення спірних правовідносин /право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з 03.07.2003 року, тобто з часу встановлення 3 групи інвалідності та 60% втрати працездатності/, роботодавець не може бути відповідачем у даній справі. У зв`язку з цим безпідставними є доводи апелянта в частині відсутності в діях /бездіяльності/ ВВДФССНВВПЗ України в м.Червонограді Львівської області порушення права позивача на відшкодування моральної шкоди, як підстави для задоволення позову, так як останній не звертався до відповідача із заявою про наявність моральних страждань у зв`язку з втратою професійної працездатності. Фонд, в даному випадку, здійснює страхові виплати /в тому числі на відшкодування моральної шкоди/ у відповідності до Закону України "Про охорону праці", взявши на себе такий обов»язок після укладення з роботодавцем угоди про обов'язкове страхування від нещасного випадку.

Згідно з п.п. "є" п. 1 ч. 1 ст.21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» /в редакції чинній на час спірних правовідносин/, передбачено надання позивачу соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.

Згідно з роз»ясненнями Конституційного Суду України, викладеними в Рішенні від 27.01.2004 року №1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України в Кіровоградській області про офіційне тлумачення положень ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ушкодження здоров»я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов»язків, незалежно від ступеня втрати профпрацездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання, а тому суд вірно прийшов до висновку про наявність факту заподіяння моральної шкоди, стягнувши з відповідача грошову компенсацію за моральну шкоду, в розмірі 12 000 грн., при цьому врахував характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивача, а також вимоги розумності та справедливості.

З урахуванням наведених обставин, не заслуговують на увагу обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо обов»язкових умов для підтвердження факту моральної шкоди - висновку лікарських установ про наявність моральної шкоди.

Суд першої інстанції не повинен був брати до уваги п.3.ч.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання», яким встановлено, що відшкодування Фондом моральної шкоди припиняється 01.01.2008 р., оскільки наведені положення визнано неконституційними Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.

Наведене спростовує твердження апелянта про незаконність рішення суду першої інстанції, таке прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а тому підстав до його скасування відсутні.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, подані сторонами докази та правильно визначив характер спірних правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст.315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області - відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди заподіяної набуттям хронічного професійного захворювання при виконанні трудових обов"язків - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

Н.М. Курій