АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/10247/13 Справа № 422/11762/12 Головуючий у 1 й інстанції - Скрипник К.О. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Порзорової М.Л., Ремеза В.А.

при секретарі Литвиненко Ю.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Ленінського районного суду м Дніпропетровська від 27 червня 2013 року по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», уточнивши позовні вимоги, звернувся до Ленінського районного суду м Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, виселення.

Ухвалою суду першої інстанції від 07 червня 2013 року до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучена - ОСОБА_3.

Рішенням Ленінського районного суду м Дніпропетровська від 27 червня 2013 року

позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» було задоволено в частині щодо звернення стягнення на майно за договором № DNGOG100002240 від 24.07.2007 року та відмовлено у частині задоволення вимог щодо виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки і знятті з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України.

У апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м Дніпропетровська від 27 червня 2013 року змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі що є предметом іпотеки зі зняттям зазначених осіб з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу спірної квартири та задовольнити вимоги позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» виселивши Відповідача та інших осіб, в іншій частині рішення залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що 24 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DNGOG100002240, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_2 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 40000 дол. США на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 24.07.2037 року (а.с. 10-12).

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За правилом, встановленим ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому :дна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, в одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. У відповідності ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином і дповідно до умов договору.

У забезпечення виконання умов кредитного договору, 24 липня 2007 року між «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № DNGOG100002240, згідно умов якого відповідач надав в іпотеку позивачу домоволодіння АДРЕСА_2, загальною площею 66,20 кв.м., належне йому на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим № 1654 (а.с. 14-15,16,30).

Крім того, у забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору 24 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № DNGOG100002240, згідно умов якого, остання зобов'язалася перед позивачем відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 186-187)

Встановлено, що Банк свої зобов'язання по договору виконав належним чином, що підтверджується ордером розпорядження про надання кредиту від 24.07.2007 року. Однак, відповідач порушив умови укладеного договору, в частині своєчасного погашення платежів передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 19.10.2012 року за договором виникла заборгованість у розмірі 96321,35 дол.США, з яких: 41058,79 дол.США - заборгованість за кредитом, 20759,29 дол.США - заборгованість за процентами, 3840,00 дол.США -заборгованість по комісії, 26046,74 дол.США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 31,29 дол.США та 4585,24 дол.США - штрафи (а.с.4-6).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про задоволення позову у зазначеній частині, а саме щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначивши при цьому, у відповідності до вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку», спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ч. 1 ст. 38 вищезазначеного Закону, яка передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Таким чином, колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухвши доводи сторін що з»явились у судовое засідання та враховуючи вищевикладене, вважає що суд першої інстанції правомірно встановив спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме, домоволодіння АДРЕСА_2, загальною площею 66,20 кв.м., шляхом його продажу та здійснення процедури продажу предмету іпотеки будь-яким способом будь-якій особі -покупцеві з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з дотриманням вимог ст.38 Закону України "Про іпотеку" та визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині не задоволення позовні вимоги щодо звернення стягнення на іпотечне майно, зокрема, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення земельної, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, як такі що не ґрунтуються на законі.

В даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому, колегія суддів перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість прийнятого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська рішення від 27 червня 2013 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо звернення стягнення на майно за договором № DNGOG100002240 від 24.07.2007 року погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на досліджених матеріалах справи, є об'єктивними та залишає без змін.

Стосовно позовних вимог в частині виселення відповідача, який проживає у спірному домоволодінні.

Апелянт у скарзі зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення, щодо відмови у задоволенні вимог позивача в частині виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та порживають у спірному домоволодінні, помилково дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виселення відповідача та інших членів сім»ї з предмету іпотеки не підлягає задоволенню. Вважає що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. А саме: у порушення норм матеріального права судом не застосовано норми закону, які підлягали застосуванню: ст. 39 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 Житлового кодексу України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та неправильно застосовано положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Щодо порушення судом норм процесуального права: у порушення вимог ст.ст. 213-215 ЦПК України суд залишив поза увагою позовні вимоги в частині виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та порживають у домоволодінні, що є предметом іпотеки із зняттям їх з реєстраційного обліку. Описова та мотивувальна частина рішення суду не містять підстави та мотиви з яких суд не розглядав ці позовні вимоги. Вважає, що судом залишено поза увагою надані докази, які мають істотне значення у вирішенні справи. А саме - повідомлення-вимогу щодо виселення з об»єкту іпотеки (а.с.8). Тобто, судом першої інстанції при дослідженні доказів порушено вимоги ст. 179 ЦПК України.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачеві у задоволенні вимог в частині виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та порживають у домоволодінні, що є предметом іпотеки із зняттям їх з реєстраційного обліку, однак не врахував інші мотиви.

Так, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вищевказаних вимог з тих підстав, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов, а саме: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що вказані вимоги є передчасними та їх задоволення є можливим лише після звернення стягнення на предмет іпотеки і невиконання мешканцями письмової вимоги іпотекодержателя про звільнення житлового приміщення у добровільному порядку. Однак, суд не врахував наявність в матеріалах справи повідомлення-вимогу щодо виселення з об»єкту іпотеки вразі невиконання або неналежного виконання зобов»язання (а.с.8) та не надав вказаному доказу належну оцінку.

Крім того, колегією суддів встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_2 є дійсно власником будинку АДРЕСА_2 (а.с.30), однак, є зареєстрованим за адресою АДРЕСА_3, а місцем його проживання зазначались наступні адреси: АДРЕСА_1 (а.с.45 - анкета - заява про надання кредиту), АДРЕСА_4 (а.с.70 - довідка адресного бюро). Тобто, в матеріалах справи відсутні докази того, чи зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 відповідач або інші особи, що підлягають виселенню на вимогу позивача.

Таким, чином відмовляючи у задоволенні вимог позивача про виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_2, суд першої інстанції, мав також визначити, що позивачем не надано доказів, того що відповідач зареєстрований у спірній квартирі та буде перешкоджати процесу реалізації вищезазначеного нерухомого майна.

Однак, наведені у скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи висновків суду не спростовують.

Таким чином, при ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й обєктивно зясовані обставини справи та надана їм належна оцінка, а наведені в скарзі доводи не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство повязує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням вказаного, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Встановивши вказані обставини та докази в їх підтвердження, суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Справа розглянута судом у відповідності з вимогами ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі доказів, що були надані суду сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м Дніпропетровська від 27 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді