АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/12264/13 Справа № 2-205/1467/13 Головуючий у 1 й інстанції - Приходченко О.С. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Ремеза В.А., Пономарь З.М.

при секретарі Книш К.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, судові витрати у справі віднести на відповідачів. Позивач визначив ціну позову - 268 746,81 грн., сплативши відповідно судовий збір у розмірі 2 796,00 грн. (а.с.10,11).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 1000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 198 737 грн. 50 коп., індекс інфляції у розмірі 51 532 грн. 28 коп., 3% річних від простроченої суми боргу в сумі 17 477 грн. 03 коп. та судовий збір у розмірі 2 499,27, а всього - 270 246,08 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 188 грн. 20 коп.

У задоволенні іншої частини позову, щодо стягнення судових витрат відмовлено.

У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, з неправильним визначенням відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.

Вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлений договором.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розписки від 17 листопада 2008 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_3 в борг грошову суму, еквівалентну 25 000 доларів США, і зобов'язався її повернути до 31 грудня 2008 року (а.с.70), грошові кошти позивачем надавалися відповідачу ОСОБА_2 в гривнях, зазначене вбачається з пояснень представника позивача, які визнані судом першої інстанції.

На підставі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір позики, оскільки на виконання положень ч. 2 ст. 1046 ЦК України позивачем було передано відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі еквівалентній 25 000 доларів США, і відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України його було оформлено належним чином: відповідачем власноруч було підписано розписку.

Крім того, з метою забезпечення часткового виконання умов боргової розписки від 17 листопада 2008 року, складеної ОСОБА_2, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 1 від 17 листопада 2008 року, відповідно до умов якого поручитель поручається за виконання боржником ОСОБА_2 своїх зобов'язань з повернення частини боргу за борговою розпискою, в сумі еквівалентній 150 доларам США або 1 000 грн. - на вибір кредитора (а.с. 4).

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 заперечувався факт підписання розписки, за клопотанням його представника ухвалою суду від 17 грудня 2012 року було призначено судову почеркознавчу експертизу для з'ясування чи виконаний підпис на розписці від 17 листопада 2008 року ОСОБА_2 або іншою особою, а ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2013 року за клопотанням представника позивача на вирішення експертів були поставлені додаткові питання.

Згідно з висновком експерта № 825/826-13 від 19 серпня 2013 року встановлено, що не виявилось можливим встановити, чи було виконано досліджуваний підпис ОСОБА_2, та не виявилось можливим встановити, чи було навмисно змінено почерк. Встановлено, що рукописний запис «ОСОБА_2» та підпис від імені ОСОБА_2 нанесені поверх друкованого тексту - першочергово було виконано друкований текст документу, а потім виконані рукописний запис «ОСОБА_2» та підпис від імені ОСОБА_2 (а.с. 106-128).

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ч.1.ст.57, ч.1 ст. 58, ч.1 ст.60, ч. 6 ст. 147, с.1.ст. 212 ЦПК України дано оцінку доказам у справі, що були надані сторонами та здобуті під час розгляду справи у суді.

Надаючи оцінку висновку експерта № 825/826-13 від 19 серпня 2013 року, суд першої інстанції зазначив, що вищевказаним висновком не було встановлено, що підпис і напис «ОСОБА_2» було виконано іншою особою. Крім того зазначив, що ОСОБА_2 заперечуючи факт складання та підписання ним вказаної розписки будь-яких інших належних та допустимих доказів, на підтвердження своїх заперечень, суду не надав.

Колегія суддів вважає, що є необґрунтованим посилання відповідача на порушення судом першої інстанції вимог ст. 58-60 ЦПК України, оскільки, вищевказаний висновок експерта не спростовує у повній мірі посилання позивача у своєму позові, а зазначає щодо не можливості встановити певний факт. Однак, колегія суддів зазначає, що саме у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст..61 ЦПК України. Так, саме на обґрунтування своєї позиції сторони і заявили клопотання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи, дійшли згоди щодо експертної установи та надали ті питання, які на їх думку мав дослідити експерт та надати висновок, у забезпечення належних та допустимих доказів, як у підтвердження вимог так і заперечень кожної із сторін. У відповідності до вимог ч. 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу. Однак, відповідач, заперечуючи проти висновків суду щодо проведеної у справі судової експертизи інших доказів у обґрунтування своєї позиції суду не надав та відповідних клопотань не заявив. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, у зв'язку з не доведенням того, що підпис в розписці виконано не відповідачем.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачі, які прострочили свої грошові зобов'язання перед позивачем, на день постановлення рішення борг не сплатили, а тому відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми. Однак, з такою позицією суду першої інстанції колегія суддів повною мірою погодитись не може.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, звернувшись до суду із зазначеним позовом свої вимоги не уточнював та в ході розгляду справи, стороною позивача підтримувались саме заявлені вимоги, на задоволені яких і наполягали.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Договором позики було встановлено строк повернення позики до 31 грудня 2008 року.

Відповідно до розписки від 17.11.2008 року, вбачається, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 суму, еквівалентну 25 000 дол. США, яку зобов»язався повернути 31.12.2008 року (а.с.3). Звернувшись до суду із зазначеними позовом, позивач визначив межі своїх вимог і підстави на власний розсуд, обрав грошовою одиницею гривню зазначаючи, що саме у гривнях було отримано відповідачем від нього грошові кошти. Крім того, свої вимоги до відповідачів щодо стягнення боргу, позивач розраховує з моменту звернення його до суду, з 28.12.2011 року. Згідно до інформації НБУ щодо офіційного курсу долара США до гривні станом на 28.12.2011 року складає 798,95 грн. за 100 дол. США. Тобто. Сума основного боргу Відповідача-2 перед позивачем складає: 7,9895х25000,00=199737,50 грн. Зазначену суму позивач просив стягнути на його користь з відповідача -2, із зазначеною сумою погодився суд першої інстанції, із зазначеним розміром погоджується і колегія суддів.

Крім того, як вбачається з тексту договору поруки №1 від 17.11.2008 року укладеного у забезпечення виконання договору позики зазначається, що виконання зобов»язання щодо суми залежить від вибору Кредитора, що виходить від отриманого займу ОСОБА_2 у ОСОБА_3 17.11.2008 року суми грошових коштів еквівалентної 25000 дол. США. Та за договором поруки поручитель зобов»язаний в разі порушення боржником своїх зобов»язань виплатити Кредитору суму еквівалентну 150 дол. США чи 1000,00 грн. в залежності від вибору Кредитора.

Крім того, колегія суддів вважає, що при вирішенні цього питання необхідно застосувати ст.7 ЦК України, виходячи з звичаю ділового обороту, відповідно до якого найпоширенішою іноземною валютою в Україні, яка використовується населенням як засіб збереження готівкових коштів та при розрахунках з іншими фізичними особами є долари США, а грошовою одиницею України є гривня, тому відповідно і в даному випадку має враховуватись грошова пара: долар США-гривня.

Таким чином судом першої інстанції правильно встановлено розмір суми основного боргу, який складає 199 737 грн. 50 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Частиною 1 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Що стосується договору поруки, у даній частині рішення суду не оскаржувалось, а тому не переглядається і судом апеляційної інстанції.

Відповідно до договору поруки № 1 від 17 листопада 2008 року розмір відповідальності поручителя ОСОБА_4 за порушення зобов'язань за розпискою боржником ОСОБА_2 складає 1 000 грн. (а.с. 4).

Таким чином, оскільки відповідальність поручителя ОСОБА_4 передбачена саме у розмірі 1 000 грн., яку і просить позивач стягнути на свою користь, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що солідарному стягненню з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підлягає сума грошових коштів за договором поруки на користь позивача у розмірі 1 000 грн., а відтак стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає сума грошових коштів за невиконане основне грошове зобов'язання у розмірі 198 737 грн. 50 коп.

Крім того, як встановлено колегією суддів, як на час звернення із зазначеними вимогами до суду так і на теперішній час, відповідач-2 свої зобов»язання за договором позики від 17.11.2008 року перед позивачем не виконав.

Тому, за викладених обставин суд дійшов правильного висновку, що відповідач-2 повинен сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3% / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.

Судовою колегією перевірено заявлену до стягнення суму та встановлено, що розмір 3% річних від суми заборгованості за спірний період складає значно більшу суму, оскільки розрахунок вівся з урахуванням кількості місяців, а не кількості днів прострочення.

Керуючись положенням ч.1 ст.11 ЦПК України та враховуючи те, що позивач у своїх вимогах просив стягнути з ОСОБА_2 3% річних в межах заявлених вимог, саме у сумі 17 477,03 коп. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зазначеного розміру стягнення.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про стягнення боргу за договором позики від 17 листопада 2008 року з урахуванням індексу інфляції, оскільки індекс інфляції - це показник динаміки загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення, а ціни в Україні встановлені в гривні, а тому ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки виконання грошового зобовязання, вираженого у гривні. Враховуючи те, що ОСОБА_2 зобовязався повернути суму боргу у гривнях в еквівалент 25 000 дол. США, колегія суддів вважає, що підстав для стягнення індексу інфляції немає.

Що стосується посилання апелянта на порушення судом першої інстанції процесуального права щодо не застосування строку позовної давності, який пропущено позивачем, колегія суддів, з урахуванням письмових матеріалів справи, вважає, що висновок суду першої інстанції з цього питання є вірним, оскільки дійсно, згідно поштового штемпеля на конверті, що міститься в письмових матеріалах справи, позовну заяву з додатками позивачем до суду було направлено 28 грудня 2011 року (а.с. 6), останнім днем повернення суми боргу в розписці встановлено 31 грудня 2008 року, тобто останнім днем подання позову до суду є 31 грудня 2011 року. Відповідач, заперечуючи проти зазначеного, у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України не надав відповідних доказів у обґрунтування своїх доводів. На думку колегії суддів, з урахуванням перелічених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем строк позовної давності визначений ст.. 257 ЦК України у три роки пропущено не було.

Також, колегія суддів вважає, що є необґрунтованим посилання відповідача на порушення судом першої інстанції вимог ст.. 109 ЦПК України. Так, у відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 118 ЦПК України при подачі позову позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою. Згідно ст.32 ЦПК України допускається у справі участь кількох відповідачів у разі, коли предметом спору є спільні обов'язки відповідачів та коли обов'язки відповідачів виникли з однієї підстави. Відповідно до ст. 113 ЦПК України при подачі позову до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, позов пред'являється за місцем проживання або місцезнаходженням одного із відповідачів за вибором позивача.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на договір поруки, як фіктивний, оскільки, відсутні докази визнання зазначеного договору, у встановленому законом порядку, незаконним чи інше. В матеріалах справи міститься ухвала суду від 17.12.2012 року про відмову у об»єданні в одне провадження зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним з основними вимогами з тих підстав, що зазначений зустрічний позов було подано вже після початку розгляду справи по суті (а.с.54). Крім того, ОСОБА_2 було роз»яснино його право щодо звернення із зазначеним позовом до суду на загальних підставах. Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення апелянта із вказаними вимогами до іншого суду та наявності прийнятого з цього приводу рішення, що набрало законної сили.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 88 ЦПК України підлягає зменшенню і розмір судових витрат які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 до 2187 грн. 00 коп.

В іншій частині рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року змінити.

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 індексу інфляції.

Зменшити розмір стягнутих з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат з 2 499 гривень 27 коп. до 2187 грн. 00 коп. та відповідно зменшити загальну суму стягнення до 218 401 гривні 53 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді