І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ МІСТА КИЄВА[1]

17 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.,

за участю секретаря Телятник І.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» про захист прав споживача,

в с т а н о в и л а:

В липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ПАТ «АІСЕ Україна» про захист прав споживача, в якому просив визнати угоду № 201215 та додатки № 1 та № 2 до неї недійсним, стягнути з відповідача сплачені грошові кошти у сумі 82 625,41 грн.

В ході розгляду справи судом першої інстанції позивачем подано заяву у новій редакції, в якій він просив визнати угоду № 201215 та додатки № 1 та № 2, укладену між відповідачем та позивачем, нікчемною, застосувати наслідки нікчемності правочинів та стягнути з відповідача на користь позивача 82 625, 41 грн.; визнати недійсним договір поруки від 19.01.2009 р., укладений між відповідачем та ОСОБА_2; визнати недійсним договір застави від 07.02.2009 р., укладений між відповідачем та позивачем. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 05.08.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено угоду № 201215 з двома додатками до неї. Позивач вказував на нікчемність угоди з огляду на те, що вона не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач ввів його в оману, здійснюючи нечесну підприємницьку практику.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.12.2012 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «АІСЕ Україна» про захист прав споживача відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт вказує, що відповідач ввів його в оману та керуючись оманливими за своїм змістом умовами договору, здійснює нечесну підприємницьку практику, використовуючи в основі умов договору пірамідальну схему, тим самим порушив його права як споживача.

Заслухавши доповідь судді Крижанівської Г.В., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, представника відповідача Павленка С.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

05.08.2008 року між позивачем та ЗАТ «АІСЕ Україна», правонаступником якого є ПрАТ «АІСЕ Україна», було укладено Угоду №201215 від 05.08.2008 р., яка складається з основного тексту угоди, додатку №1 та додатку №2 (правил функціонування Автоплану). Угода та додатки підписанні сторонами, що є свідченням того, що сторони повністю зрозуміли усі визначення, умови та зміст угоди та додатків до неї (а.с.6-15).

22.01.2009 року між ТОВ «СІ ЕЙ Автомотів» та позивачем було укладено договір №414308-R00 133 купівлі-продажу автомобіля (а.с.18-19).

19.01.2009 року між ЗАТ «АІСЕ Україна», правонаступником якого є ПрАТ «АІСЕ Україна», (кредитор), ОСОБА_2 (співпоручитель) та ОСОБА_5 (співпоручитель) був укладений договір поруки, в забезпечення виконання зобов'язань за Угодою №201215 від 05.08.2008 р. та додатками до неї (а.с.17).

07.02.2009 року між позивачем (заставодавець) та ЗАТ «АІСЕ Україна», правонаступником якого є ПрАТ «АІСЕ Україна» (заставодержатель), був укладений договір застави, предметом якого є забезпечення вимог заставодержателя до заставодавця щодо виконання останнім своїх зобов'язань за Угодою №201215 від 05.08.2008 року та Додатками до угоди (а.с.16).

Відповідно до умов Угоди №201215 від 05.08.2008 р. та додатків №1, №2 до неї, які, згідно ст. 8 угоди є невід'ємними частинами угоди, відповідач зобов'язався надати позивачу послуги в порядку та на умовах, визначених Правилами діяльності Автоплану (додаток №2 до угоди). Результатом надання послуг є отримання позивачем автомобіля, зазначеного в додатку №1 до угоди та на умовах, описаних у ст. 5 угоди та у додатку №2.

З угоди вбачається, що її предметом є надання відповідачем позивачу як учаснику системи Автоплан послуг, спрямованих на придбання автомобіля через систему Автоплан. Перелік послуг, що надаються учаснику системи Автоплан зазначений у ст.ст.2,3 угоди. За таких обставин, укладена між сторонами угода, є договором про надання послуг, як це визначено у ст.1 угоди, вартість яких чітко встановлена у додатках №1, №2 до Угоди та встановлюється щомісячно виробником та/або імпортером та/або дистриб'ютором ціни автомобіля.

У Додатку №2 до угоди зазначено, що ціна автомобіля - це ціна автомобіля, яка встановлюється виробником та/або імпортером та/або дистриб'ютором щомісяця та є основною для розрахунку розміру цілого чистого внеску, ціни послуг, страхового платежу та інших платежів, передбачених цими Правилами.

Згідно ст. 4 Додатку №2 до Угоди поточна ціна автомобіля - це роздрібна ціна автомобіля, яка встановлюється виробником та/або імпортером та/або дистриб'ютором автомобіля в останній робочий день кожного місяця.

А відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що умови про ціну в угоді та вартість послуг, що надаються відповідачем, зазначені не шляхом вказівок на певні грошові суми, а шляхом вказівки на спосіб їх визначення, погоджений сторонами, - щомісячне встановлення ціни виробником та/або імпортером та/або дистриб'ютором автомобіля, яка береться для розрахунку вартості послуг, що надаються відповідачем. На думку суду першої інстанції, таке встановлення ціни в договорі, а також вартості послуг, шляхом вказівки на погоджений сторонами порядок їх визначення не суперечить законодавству. За таких обставин, оскільки ціна автомобіля щомісячно визначається його виробником та/або імпортером та/або дистриб'ютором, а послуги, що надаються відповідачем, розраховуються у процентному співвідношенні виходячи з визначеної тим самим виробником та/або імпортером та/або дистриб'ютором ціни, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що посилання позивача на порушення відповідачем законодавства є необґрунтованими.

Крім того, вимоги позивача про застосування наслідків нікчемних правочинів та стягнення з відповідача на його користь 82 625,41 грн.; визнання недійсним договору поруки від 19.01.2009 р. та визнання недійсним договору застави від 07.02.2009 р., укладених між відповідачем та позивачем, суд першої інстанції вважав необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, так як вони є похідними від основних вимог позивача.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Судом правильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права.

Обставини укладення між сторонами 05 серпня 2008 року Угоди № 201215 з відповідними додатками, які є невід'ємними частинами Угоди, предметом якої є надання учаснику послуг системи Автоплан, спрямованих на придбання Автомобіля (автомобіль марки Chevrolet Aveoвартістю 65700 грн.), сторонами не оспорюються.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що указана угода не суперечить нормам чинного законодавства, оскільки відповідно до ст.11 Угоди №201215 від 05.08.2008 р. позивач підтвердив, що отримав усі необхідні коректно викладені пояснення від представника АІСЕ, уважно прочитав та зрозумів Угоду та Додатки до неї, що засвідчує своїм підписом. В даній угоді, укладеній сторонами, передбачені всі істотні умови угоди: порядок визначення ціни автомобіля, строки та порядок здійснення платежів, система розподілу автомобілів серед учасників групи, відповідальність сторін, строк функціонування системи, порядок розірвання контракту. Також дана угода спрямована на настання правових наслідків: позивач повинен сплачувати внески, результатом яких є отримання автомобіля, а відповідач - акумулювати кошти, придбати автомобіль та передати його позивачу в разі настання певних обставин.

Крім того, позивач одержав автомобіль, що не заперечується сторонами, а отже відповідач виконав взяті на себе зобов'язання.

Водночас із правових позицій Верховного Суду України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові ВСУ № 6-40 цс 13 від 11.09.2013 року, які відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК є обов'язковими для всіх судів України, вбачається наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень, закріплених у ч.1, п. 7 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п.7 ч.3 ст.19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України. Так, пірамідальній схемі властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

У той самий час предметом Угоди сторін, укладеної в рамках функціонування системи придбання автомобілів у групах «Автоплан», є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним автомобіля.

Відповідно до ст.1 Угоди відповідач є компанією, що надає послуги, предметом яких є придбання автомобілів учасниками системи. Ці послуги, структуровані в системі придбання в групах, мають назву Автоплан. Предметом цієї угоди є надання учаснику послуг системи Автоплан, спрямованих на придбання автомобіля.

За таких обставин висновок про те, що діяльність відповідача за Угодою сторін є функціонуванням «пірамідальної схеми», суперечить змісту п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з відсутністю головних ознак «пірамідальної схеми» - безтоварність та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбавають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Різниця між споживачами - учасниками схеми є тільки в часі одержання автомобіля кожним із них, за умови виконання своїх зобов'язань.

Крім того, для віднесення схеми до пірамідальної необхідно врахувати й інші норми чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, оскільки діяльність відповідача з адміністрування фінансових коштів підпадає під поняття «фінансова послуга».

Відповідно до ч.5 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 02 червня 2011 року № 3462-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено п.11-1, згідно якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Як убачається з наведеного, законодавець розрізняє ознаки, що застосовуються до поняття «пірамідальна схема» та «придбання товарів у групах». Якщо перше є порушенням законодавства, то друге, за умови отримання відповідного дозволу та дотримання всіх встановлених вимог, є легітимною підприємницькою діяльністю.

Такий висновок ґрунтується на головній ознаці відсутності «пірамідальної схеми» згідно з п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» - це товарність схеми, тобто передбачення надання споживачу товару в обмін на внесені ним кошти.

Таким чином, враховуючи усе вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, як такого, що суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, є необґрунтованими, належним чином не доведеними, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, оскільки вимоги про визнання недійсними акцесорних зобов'язань до Угоди від 05.08.2008 р. № 201215 є похідними від вимоги про визнання недійсним основного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307-309, 313-317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «АІСЕ» про захист прав споживача залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Г.В. Крижанівська

Судді: Т.О. Невідома

А.А. Пікуль

Справа № 22-ц/796/13894/2013

Головуючий у суді першої інстанції: Голік Н.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.