АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.

суддів Пікуль А.А., Невідомої Т.О.

при секретарі: Телятник І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Акціонерний комерційний банк «Європейський», Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Володимирський», про визнання договорів недійсними, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: АКБ «Європейський», ВАТ КБ «Володимирський», про визнання договорів недійсними - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі, поданій ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, ставиться питання про скасування вказаного рішення та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі. Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд помилково вказав на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності умислу всіх сторін оспорюваних договорів, який був направлений на не настання правових наслідків за ними, не врахував та залишив без оцінки доводи представників позивача про те, що оспорювані договори не виконувались, тобто кредитодавець грошових коштів не надавав, а позичальник їх не отримував. Належних та допустимих доказів протилежного матеріали справи не містять.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Представник відповідача ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала, що спір судом вирішений правильно.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2007 року між позивачем та АКБ «Європейський» укладено договір кредиту, згідно умов якого АКБ «Європейський» зобов'язався надати позивачеві кредит, а позивач у свою чергу зобов'язався повернути вказані кошти у визначений строк зі сплатою обумовлених сторонами відсотків річних. 02 липня, 28 вересня, 10 грудня 2007 року та 09 квітня 2008 року до вказаного договору вносилися зміни, шляхом укладання додаткових договорів.

Крім того, 22 червня 2007 року між позивачем та АКБ «Європейський» було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позивачеві кредит в розмірі 933 000 доларів США. 28 вересня 2007 року та 09 квітня 2008 року до даного договору сторонами вносилися зміни, шляхом укладання додаткових договорів.

25 березня 2009 року між АКБ «Європейський» та ВАТ КБ «Володимирський» було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого АКБ «Європейський» відступив ВАТ КБ «Володимирський» право вимоги до позивача за вищевказаними договорами кредиту.

29 серпня 2011 року між ВАТ КБ «Володимирський» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого право вимоги до позивача за вищевказаними договорами кредиту перейшло до відповідача.

Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги представник позивача посилався на те, що оскільки умови кредитних договорів щодо надання позивачеві кредитних коштів виконано не було, дані правочини є фіктивними.

Відповідно до ч.1 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При цьому для визнання правочину фіктивним необхідною умовою є наявність відповідного умислу усіх сторін такого правочину на момент його вчинення.

Разом з тим, в матеріалах справи не міститься жодних доказів, які б свідчили про наявність умислу усіх сторін оспорюваних договорів, який був би направлений на не настання правових наслідків, обумовлених цими договорами.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги посилання представника позивача на те, що умови договорів кредиту в частині надання позивачеві кредитних коштів виконано не було, оскільки саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

За змістом ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно ч. 2 вищевказаної норми при укладенні договору позики в письмові формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).

Посилання відповідача на безгрошовість зазначених договорів позики спростовуються наявними у матеріалах справи копіями рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, залишеним без змін ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року, яким встановлено факт передачі коштів за оспорюваними договорами ОСОБА_1

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку і дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта не спростовують наведеного і зроблених в рішенні суду першої інстанції висновків.

За таких обставин підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наведених в апеляційній скарзі доводів, відсутні.

Неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, і дають можливість апеляційному суду вийти за межі доводів апеляційної скарги для перевірки законності рішення в цій частині, що передбачено ч. 3 ст. 303 ЦПК України, не встановлено.

Тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуюча Г.В. Крижанівська

Судді: Т.О. Невідома

А.А. Пікуль

[1] № апеляційного провадження: 22-ц/796/14085/2013

Головуючий у суді першої інстанції: Козлов Р.Ю.

Доповідач у суді апеляційної інстанції:Крижанівська Г.В.