1-кп/381/124/13

381/3212/13-к

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 08» липня 2013 року м. Фастів

Фастівський місьрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Бончева І.В.;

при секретарях - Гапонюк І.В.,

№ 1 - КП /381/124/13

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12013100330000021 за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місяця - червня, 14-го дня, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_3, ФОП «Новицький Ярослав Володимирович», ІНФОРМАЦІЯ_4, не одруженого, українця, громадянина України, не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,

за участю сторін кримінального провадження: прокурора – Ільїна Ю.А., обвинуваченого – ОСОБА_1, а також інших учасників судового провадження – свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10,

В С Т А Н О В И В:

04.02.2013 року близько 20 год. 25 хв., ОСОБА_1, перебуваючи за кермом власного транспортного засобу – легкового автомобіля ВАЗ 11193 н.з. АА 2026 СК, близько двадцяти хвилин поспіль в черзі з іншими чисельними автомобілями очікував відкриття шлагбауму на «Козятинському переїзді» станції ОСОБА_11 залізниці у місті Фастові Київської області.

Усвідомлюючи факт перебування в громадському місці, а також обурившись як на його погляд на незрозумілу поведінку чергової переїзду – ОСОБА_2, яка мов би умисно затримувала рух автотранспортних засобів, ОСОБА_1 залишив власний автомобіль, підійшов до неї та, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, спочатку протиправно став вимагати відчинити шлагбаум, одночасно висловлюючись нецензурно у зв’язку з цим на її адресу, а потім одразу вибіг на першу колію переїзду, де підняв руки до гори та став подавати зустрічні знаки зупинки потягу, що наближався до переїзду цією ж колією визначеним маршрутом до станції.

У зв’язку з цим машиніст пасажирського поїзду № 176 сполученням «Хмельницький – Київ» - ОСОБА_3 був вимушений застосувати екстрене гальмування, і у період до повної зупинки, ОСОБА_1, не припиняючи вчиняти хуліганство у прояві безсоромності, руками демонстративно показував екіпажу потягу непристойні жести.

Такими протиправними діями ОСОБА_1 на період до шести хвилин було заблоковано рух залізничного транспорту станції ОСОБА_11.

Тому суд вважає обвинуваченого ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, за ознакою хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні цього злочину не визнав, категорично заперечив свою причетність до його вчинення та пояснив, що в темний час доби 04.02.2013 року близько 20 год. 00 хв. він за кермом автомобіля ВАЗ 2119 н.з. АА 2026 СК, на задніх пасажирських сидіннях якого перебували його знайомі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, під’їхав до зачиненого шлагбаума Козятинського переїзду станції ОСОБА_11 ПЗЗ, що розташований у місті Фастові Київської області та зупинився, чекаючи його відкриття. Перед ним стояли кілька автомобілів, які також чекали дозволу на проїзд. Після того як автомобіль простояв без руху приблизно до 20 хв., йому, ураховуючи що у нього наявне захворювання у виді вегето-судинної дистонії, стало зле, він відчув хвилювання, задуху, а тому одразу вийшов із автомобіля з метою подихати свіжим повітрям. Інші пасажири залишались в салоні автомобіля.

Як далі показав обвинувачений, біля чергового приміщення, яке побудоване на переїзді він побачив літню жінку, яка чомусь перебувала в схвильованому та збудженому стані, підійшов до неї та в пристойній формі запитав, чи довго ще шлагбаум буде зачинений, на що вона одразу відповіла йому в грубій формі, що це на його справа. Нічого їй не відповідаючи він, намагаючись відійти, зробив кілька кроків у бік, але в голові відбулось раптове запаморочення, а коли через деякий час відкрив очі, то побачив, що лежить на землі, нічого не пригадуючи. У цей же час він почув потужний звуковий сигнал, який подають поїзди, побачив, що їде залізничний состав, зрозумів, що треба відійти, відповз вздовж авто, підвівся на ноги, зайшов, не розмахуючи руками за будинок і саме в цей час до нього підійшов його знайомий – ОСОБА_7, який запитав його, як він себе почуває. Оскільки в той час йому стало набагато краще, то він повернувся до власного автомобіля, який продовжував стояти в черзі перед шлагбаумом та одразу сів за кермо, зачинивши двері. Категорично зазначити про те, чи зупинявся залізничний состав в цей момент, обвинувачений не зміг.

Як також пояснив обвинувачений, коли він сів за кермо, то вже відчував себе добре. При цьому власне його авто затоноване і коли він продовжував перебувати у ньому в черзі, то в цей час до машини підходили якісь люди, але що саме вони від нього хотіли не розуміє, оскільки вони не представились при цьому працівниками міліції. Після цього він постояв до відкриття шлагбауму, його переїхав та спокійно одразу поїхав до місця свого проживання на вулицю ОСОБА_12, 5, де саме його зупинили на перевірку працівники ДАЇ.

Дещо інші за змістом показання щодо всіх цих обставин кримінального провадження давав ОСОБА_1 під час допиту в якості підозрюваного від 12.05.2013 року (а.к.п. 72-74), коли слідчому зазначав про те, що виключно весь час перебував у свідомості, і лише тому, що у нього трохи запаморочилось у голові, він випадково вийшов на колію, де почувши сигнал потягу, одразу з неї зійшов, після чого сів у власний автомобіль. Пасажири його автомобіля ОСОБА_7 та ОСОБА_8 протягом всього часу перебування поруч з переїздом і із автомобіля не виходили взагалі. А у той час коли до нього підходили два чоловіка, то дверцята він не відчинив у зв’язку з тим, що був наляканий.

Не дивлячись на повне невизнання обвинуваченим своєї вини у вчинені хуліганства та його різні захисні версії, його вина у даному злочині за викладених вище обставин підтверджується крім власне його показів, в яких не заперечуються окремі обставини з фактичного боку (місце, час та обставини спілкування зі свідком ОСОБА_2Л.), усією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які узгоджуються в деталях між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй достовірності.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_2 – чергова «Козятинського переїзду» станції ОСОБА_11 повідомила, що 04.02.2013 року близько 20 год. 00 хв. вона приступила до чергування, була твереза та у доброму настрої. На час прийняття чергування переїзд був перекритий шлагбаумом, оскільки очікували прибуття потягу. Приблизно через двадцять хвилин вона стояла на підмостку будівлі чергової та тримала в руках сигнальний прапорець. Саме в цей час до неї підійшов ОСОБА_1 (на особу якого свідок впевнено зазначила в судовому засіданні), піднявся по сходах та у грубій формі, на «ТИ», а також і шляхом використання нецензурних слів, став вимагати відчинити шлагбаум, пояснюючи це тим, що поспішає, а також що стомлений. При цьому він тримався впевнено, зухвало, будь яких ознак хворобливого стану категорично не подавав, всі його дії були усвідомлені та послідовні. У стані алкогольного сп’яніння він також не знаходився. На таку його протиправну вимогу вона відмовила, на що він почав вимагати таких дій і з боку чергової по станції засобами телефонного зв’язку, що також нею було на законних підставах не виконано.

Як далі показала свідок, одразу після цього ОСОБА_1, на відстані до двох метрів від неї та на її очах, вискочив на першу колію, по якій наближався пасажирський потяг та став розмахувати руками, намагаючись його у такий спосіб зупинити. Після цього вона почула характерні звуки, які надходять після застосування екстреного гальмування та зрозуміла, що потяг зупиняється унаслідок саме цих дій ОСОБА_1, який у цей же час, як вона також добре бачила, став розмахувати руками та показувати непристойні жести в бік кабіни машиніста. Коли через декілька секунд потяг зупинився вона побачила, що обвинувачений спочатку побіг в бік його голови, а потім зі словами: «Е мое, их там аж двое» швидко повернувся до власного автомобіля, який стояв в черзі перед шлагбаумом та сів у нього. Більше вона ОСОБА_1 у той вечір не бачила, але коли до неї через кілька хвилин підходив наряд міліції патрульної служби, вона вказала на автомобіль, у який сів обвинувачений. Протягом всього того часу ОСОБА_1 в межах переїзду перебував виключно сам, з його машини ніхто не виходив та ні з ким іншим він не спілкувався. Інші особи, саме за цих обставин, окрім обвинуваченого на колії руху не виходили та руху не заважали. При цьому вважає, що рух залізничного транспорту було зупинено у період від п’яти до семи хвилин виключно внаслідок саме незаконних, зухвалих дій ОСОБА_1 Свідок також категорично заявила, що причин оговорювати обвинуваченого у неї не має.

Вцілому аналогічні показання щодо цих обставин кримінального провадження давала свідок і під час її допиту 18.02.2013 року (а.к.п. 16-18) на стадії досудового розслідування.

Допитаний як свідок ОСОБА_3 - машиніст пасажирського поїзду № 176 сполученням «Хмельницький – Київ» в судовому засіданні пояснював, що 04.02.2013 року близько 20 год. 30 хв. він особисто керував зазначеним транспортним засобом та наближався до «Козятинського переїзду» станції ОСОБА_11 залізниці, при цьому всі установлені сигнали в межах напрямку руху потягу дозволяли йому рух по колії. Швидкість була до 60 км/год., а освітлювальні засоби дозволяли забезпечити в темну пору доби видимість уперед на відстані до 150 м. Саме у цей час він побачив, що на колії руху потягу несподівано з’явився чоловік, який став руками подавати знаки, що свідчили про необхідність застосування екстреної зупинки. Не будучи на той момент обізнаним в дійсних намірах обвинуваченого, уникаючи можливої аварійної ситуації, він одразу прийняв рішення про застосування екстреного гальмування, подаючи одночасно і відповідні звукові сигнали, у зв’язку з чим поїзд став уповільнювати рух та зупинився остаточно лише після проходження відстані до двохсот метрів, перетнувши умовну лінію місця, де той стояв приблизно на п’ятдесят метрів, а останній, при наближенні поїзду на відстані до двадцяти метрів одразу зійшов з колії у бік на безпечну відстань. При цьому з моменту застосування екстреного гальмування до повної зупинки поїзду він весь час спостерігав за обвинуваченим, який був худорлявий, середнього зросту та протягом всього часу показував в їхній бік непристойні жести руками, що наголошувало на тому, що той вчиняв активні усвідомлені дії, а тому в хворобливому, тим більше в непритомному стані, не перебував, на колії не падав та на них не лежав.

Як також пояснював свідок, одразу після зупинки поїзду він наказав помічнику машиніста – ОСОБА_13 вийти і з’ясувати у невідомого йому чоловіка причину такої поведінки та його затримати. Коли той через деякий час повернувся в приміщення машиніста то повідомив, що невідомий, побачивши його одразу залишив це місце, а чергова пояснила, що він заховався у автомобіль, який стояв третім від переїзду. Внаслідок такої, як він вважає незаконної зупинки обвинуваченим поїзду, який нерухомо стояв до п’яти хвилин, було заблокований рух і інших поїздів, які слідкували одразу за ним по цій же колії. Інших осіб, окрім обвинуваченого в межах руху потягу вперед та в освітленому полі зору, не було. При цьому свідок в судовому засіданні категорично заявив, що обвинувачений за своїми жестами, зростом та худорлявою статурою (хоча він об’єктивно і не бачив його в лице) дуже схожий на ту особу, яка зупинила рух потягу, між тим причин оговорювати ОСОБА_1 у нього не має.

Такі самі показання щодо цих обставин кримінального провадження давав свідок і під час його допиту 18.02.2013 року (а.к.п. 19-21) на стадії досудового розслідування.

Аналогічні за змістом показанням свідка ОСОБА_3, повністю підтверджуючи при цьому факти керування 04.02.2013 року близько 20 год. 30 хв. вздовж «Козятинського переїзду» станції ОСОБА_11 пасажирським поїздом № 176 сполученням «Хмельницький – Київ», його екстреної зупинки внаслідок зазначених вище активних, усвідомлених та протиправних дій саме обвинуваченого, а не інших осіб, його непристойних жестів руками в адресу екіпажу потягу, дав в судовому засіданні показання і свідок ОСОБА_13 – помічник машиніста, уточнивши при цьому, що як результат залишення ним на вимогу машиніста кабіни для з’ясування у невідомого чоловіка причин такої зупинки поїзду, а також непристойної жестикуляції на їхню адресу та затримання, ураховуючи власний великий зріст (1,85 м) і кремезну статуру, ОСОБА_1 одразу відвернувся від нього та побіг в інший бік до переїзду. Коли він підійшов до чергової, то вона повідомила, що той заховався в легковий автомобіль, який стояв в колонні третім чи четвертим від переїзду, але він туди не підходив, а повернувся, де про ці факти розповів машиністу. При цьому свідок в судовому засіданні категорично заявив, що обвинувачений ОСОБА_1 за своїм зростом та худорлявою статурою (він не встиг роздивитися обличчя) схожий на ту особу, яка зупинила потяг, причин оговорювати останнього у нього не має.

Такі ж показання щодо цих обставин кримінального провадження давав свідок і під час його допиту 25.02.2013 року (а.к.п. 24-28) на стадії досудового розслідування.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_13 суд наголошує на тому, що вони повністю узгоджуються як між собою, так і з показаннями свідка ОСОБА_2 про те, що саме ОСОБА_1 (виходячи з його фізичних даних) стояв на перші колії, по якій рухався поїзд, де протиправно подавав знаки екстреної зупинки, а потім показував в адресу машиніста та його помічника непристойні жести, що потягло зупинку поїзду, а також і в тому, що всі ці його дії були усвідомленими, умисними, а поруч з ним нікого з інших осіб не було.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 – співробітники ЛВ станції ОСОБА_11 УМВС України на ПЗЗ за відсутності будь-яких даних про наявність при цьому особистого інтересу, як на стадії досудового розслідування (а.к.п. 36-39, 40-43), так і в судовому засіданні кожний окремо давали детальні і послідовні показання щодо обставин прибуття 04.02.2013 року близько 20 год. 30 хв. за викликом з приводу протиправної зупинки поїзду до «Козятинського переїзду» станції ОСОБА_11 у місті Фастові Київської області. При цьому чергова по переїзду одразу повідомила, що винна в зупинці поїзду особа в даний час перебуває в третьому від переїзду автомобілі. Коли вони підійшли до нього, то побачили, що це був легковий автомобіль марки ВАЗ 11193 (Калина) н.з. АА 2026 СК. Хто саме перебував за кермом вони не бачили, оскільки скло автомобіля було затоноване, але категорично запевнили, що на місці водія перебувала особа, яка користувалась мобільним телефоном (добре було видно характерне освітлення). При цьому водій автомобіля, попри те, що до нього підійшли працівники міліції, які були одягнуті у формений одяг, двері не відчиняв та з автомобіля не виходив. Вони також у категоричній формі не вимагали від водія залишити автомобіль, оскільки такі дії входять до компетенції працівників ДАІ. Одночасно вони не бачили взагалі, чи знаходилися на задніх пасажирських сидіннях інші особи, тим більше що саме з цих місць також ніхто з автомобіля не виходив. Коли через декілька хвилин рух через переїзд був поновлений, зазначений автомобіль не зупиняючись поїхав в бік міста Фастова, а тому другий свідок телефонним зв’язком повідомив про зазначений випадок працівників ДАІ, які повинні були далі вживати відповідних заходів. Коли автомобіль проїжджав повз них, то було видно, що водій впевнено ним курує, їдучи рівно та усвідомлено, не порушуючи правил.

Показання зазначених свідків також повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_2 у питаннях самої події злочину та перебування на тому ж місці, в той же час належного обвинуваченому ОСОБА_1 автомобіля, а також його самого за кермом. При цьому суд враховує те, що саме в цей час обвинувачений у будь який спосіб уникав спілкування з працівниками міліції та свідомо залишив місце вчинення злочину.

Крім того, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підтвердив в судовому засіданні і старший інспектор ВДАІ Фастівського МВ ГУ МВС України в Київській області - свідок ОСОБА_9, який уточнив, що у той час, коли він 04.02.2013 року близько 20 год. 30 хв. перебував на чергуванні разом з іншим старшим інспектором – Хівричем С.Г., вони від чергового отримали повідомлення про протиправну зупинку поїзду на «Козятинському переїзді» станції ОСОБА_11 водієм автомобіля ВАЗ 11193 (Калина) н.з. АА 2026 СК. Саме в цей час вони перебували на вулиці Соборній у місті Фастові та приблизно через дві - три хвилини побачили зазначене авто. При цьому на шляху від переїзду до того місця, де вони побачили автомобіль, будь яких нічних, або працюючих магазинів не має взагалі. Час у три хвилини, який пройшов від моменту отримання ними повідомлення, якраз би вистачив автомобілю, що б подолати цю відстань, враховуюче й те, що в лютому 2013 року всі дороги були заслані льодовим настилом, який значно обмежував швидкість руху. Тому категорично, виходячи із загального часу, водій цього автомобілю не зміг би затриматись іще й у магазині. Між тим водій автомобілем керував впевненого, прямолінійно, правил дорожнього руху не порушував, будь де не зупинявся і нікого не висаджував. Вони супроводжували автомобіль весь час і зупинились лише навпроти будинку по вулиці Героїв Танкістів, 5, де водій його припаркував.

Як далі показав свідок, коли водій вийшов з автомобіля, він встановлений порядком підійшов, перевірив документи, встановив особу водія, яким виявився громадянин ОСОБА_1, який одразу став сперечатися з приводу причин перевірки документів, погрожувати та зателефонував на телефон гарячої лінії, де повідомив неправдиву інформацію з приводу того, що працівники ДАІ вимагають у нього хабар. Оскільки документи були в належному стані, а підозр щодо стану сп’яніння у водія не виникло, тому було вирішено його не затримувати. Той одразу зачинив автомобіль та зайшов у під’їзд. При цьому свідок категорично заявив, що інших, крім ОСОБА_1 осіб в салоні автомобіля не було, оскільки він особисто перевіряв на цей предмет салон, і хоча скло дійсно було тоноване, але це не заважало уважно вглядітися та побачити відсутність в ньому будь кого. Свідок також категорично заявив, що причин оговорювати обвинуваченого у нього не має.

Саме такі, за відсутністю й підстав особистої зацікавленості, обставини виявлення, супроводу, зупинки автомобіля ВАЗ 11193 (Калина) н.з. АА 2026 СК, перевірки у ОСОБА_1 документів, його зухвалої при цьому поведінки, відсутності в автомобілі інших осіб, підтвердив в судовому засіданні допитаний як свідок старший інспектор ВДАІ Фастівського МВ ГУ МВС України в Київській області - ОСОБА_10, який крім того наполягав на тому, що особисто на його адресу ОСОБА_1 заперечував щодо факту перетинання ним будь якого залізничного переїзду, а тому і протиправної зупинки поїзду.

Відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться у показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України.

Ч. 1 ст. 317 КПК України також визначає, що в ході підготовчого судового засідання його учасники долучають до обвинувального акту документи та інші матеріали, тобто не докази.

Отже, за змістом цих положень структури КПК України, в ході досудового розслідування збираються матеріали, які може визнати доказами лише суд.

Згідно з вимогами ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні данні, отриманні у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальним джерелом доказів, є у тому числі і показання.

Показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні є послідовними, логічними і узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами по справі, зокрема і частково з показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_1, сторони кримінального провадження у своєму розпорядженні будь-яких даних, які вказували б на упередженість чи зацікавленість вказаних свідків, не мали, і сам обвинувачений, навпаки заявив, що повністю їм довіряє, а тому суд визнає показання цих свідків в судовому засіданні правдивими, з цих підстав допустимими як докази обвинувачення і кладе їх в основу даного вироку.

Оцінюючи показання у судовому засідання за клопотанням сторони захисту свідків – ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження в аспекті перевірки доводів ОСОБА_1 про його невинуватість, суд констатує, що ці їх показання та вказані свідками з цього приводу припущення, суд не знаходить переконливими і невраховує з таких підстав.

Так, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 – знайомі обвинуваченого, кожний окремо, в судовому засіданні, при наявності чисельних суперечностей в деталях, в цілому наполягали також на тому, що в темний час доби 04.02.2013 року близько 20 год. 00 хв. вони в якості пасажирів заднього ряду сидінь перебували в автомобілі ВАЗ 2119 н.з. АА 2026 СК, яким керував ОСОБА_1 У цей час вони під’їхали до зачиненого шлагбаума залізничного переїзду, що у місті Фастові Київської області, де водій зупинив автомобіль, чекаючи його відкриття. Перед ним стояли кілька автомобілів, які також чекали дозволу на проїзд. Після того як автомобіль простояв без руху приблизно до двадцяти хвилин, ОСОБА_1 стало зле, про що він раніше зазначав протягом усієї дороги від міста Києва до міста Фастова, а тому він вийшов із автомобіля з метою подихати свіжим повітрям. Вони ж продовжували залишались в салоні автомобіля.

Як далі показали свідки, ОСОБА_1 одразу підійшов до чергового приміщення, яке побудоване на переїзді та став спокійно спілкуватися з літньою жінкою, яка чомусь балакала з ним на підвищених тонах. У цей час вони побачили, що ОСОБА_1 зробив кілька кроків в бік колії і зник за машиною. Тому другий свідок - ОСОБА_7, при тому, що переший - ОСОБА_8 продовжувала залишатися в автомобілі, вийшов з нього, підбіг до того місця і побачив, що в цей час ОСОБА_1 частково лежав на колії в непритомному стані і на нього насувався поїзд, який став подавати відповідні звукові сигнали. Перелякавшись за безпеку свого товариша, він одразу став бігти в бік поїзду, подаючи при цьому руками жести щодо вимушеної зупинки, оскільки вони були викликані необхідністю. Зрозумівши, що таким чином вчасно зупинити поїзд йому не буде в нагоді, він лише тоді вирішив ОСОБА_1 відтягнути особисто в безпечне місце. В цю ж мить він обернувся до нього та побачив, що той знову повернувся до свідомості та самостійно, трохи зігнувшись зійшов з колії й прямував в напрямку машини, а тому він одразу припинив вчиняти дії щодо вимушеної зупинки, подаючи поїзду руками знаки, що б він не зупинявся та продовжував їхати далі. Потім за приміщення чергової він обтер ОСОБА_1 снігом й той самостійно в доброму стані повернувся до автомобіля, у якому сів за кермо. Він також повернувся в автомобіль і сів на свої місце в другому ряду пасажирських сидінь.

Як також пояснювали в судовому засіданні свідки, в цей час, до моменту відкриття шлагбауму, вони всі втрьох перебували в салоні автомобіля. До них підходили якісь два чоловіки, але не знаючи їхніх дійсних намірів, ніхто з них з автомобіля не виходив і з ними не спілкувались.

Як уточнила при цьому свідок ОСОБА_8 під час її допиту в якості свідка на стадії досудового розслідування (а.к.п. 77-81) вона, як їй здається не повідомляла всіх цих обставин кримінального провадження, указуючи лише на факт того, що ОСОБА_1 спочатку підходив до чергової, а потім на якийсь час зник, після чого повернувся і сів у авто. При цьому вона та ОСОБА_7 з машини не виходили взагалі. Вважала свої покази в судовому засіданні більш уточненими і об’єктивними. Також зазначила, що обвинуваченого знає з дитинства і їй відомо у тому числі про наявність у нього хвороби, яка сприяє різкому погіршенню самопочуття.

Свідками в судовому засіданні крім того власноручно складено план-схеми місця події, на яких вони кожний окремо зобразили, як на їх думку, точні місця розташування, своє, ОСОБА_1, а також самого переїзду.

Їх детальним аналізом встановлено, що свідок ОСОБА_8 зазначила зовсім інше місце, ніж те, на яке указав свідок ОСОБА_7 саме по відношенню власного перебування на залізничній колії.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 також не зміг обґрунтовано пояснити, чому він побачивши лежачого на колії на відстані до трьох метрів від себе ОСОБА_1, став бігти назустріч поїзду, який не мав фізичної можливості вчасно зупинитися, а не відтяг останнього з колії, при тому, що такі дії в одну мить вирішили питання порятунку товариша без будь яких ризиків, а також чому при його вазі від 120 до 150 кг. (що вдвічі перевищує вагу обвинуваченого) свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали саме на худорлявий склад тіла особи, яка зупиняла поїзд, впізнавши в судовому засіданні по деяким рисам саме обвинуваченого, що також вцілому суперечить і показанням свідка ОСОБА_2 про вчинення злочину саме ОСОБА_1, які суд визнав допустимими.

Більш за те, свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в судовому засіданні наводились взагалі суперечливі версії як щодо спільної подорожі з міста Києва до міста Фастова, так і щодо слідкування від переїзду до місця проживання обвинуваченого.

Так, даючи показання у цій частині допиту, свідок ОСОБА_8 не змогла переконливо пояснити, чому саме вона поїхала до міста Фастова, з ким саме із хлопців, яким чином і коли повернулась в місто Київ (притому зазначаючи що постійно перебувала з ОСОБА_7Й.). Також свідок наполягала на тому, що протягом поїздки в салоні автомобіля було холодно. А коли вони їхали від переїзду додому до ОСОБА_1, то зупинялись в супермаркеті, де на протязі до тридцяти хвилин разом з ОСОБА_7 купували солодощі, а обвинувачений приїхав за ними пізніше.

Вцілому протилежні цим обставинам показання надав свідок ОСОБА_7, наполягаючи на тому, що в салоні автомобіля було жарко (обґрунтовуючи причину того, що у обвинуваченого погіршився стан здоров’я та появилась задуха), як він вважав свідок ОСОБА_8 їхала у місто ОСОБА_11 саме з ОСОБА_1, а коли вони їхали від переїзду додому до ОСОБА_1, то ніхто їх не зупиняв і в супермаркет він ні з ким не заходив, а всі вони одразу поїхали додому. При цьому працівники ДАІ їх автомобіль протягом всього шляху не зупиняли.

Такі показання свідків не узгоджуються не тільки між собою, а і з показаннями в судовому засіданні обвинуваченого, який наполягав на тому, що його автомобіль все таки був зупинений працівниками ДАІ вже після подолання ним залізничного переїзду.

Оцінюючи за таких підстав показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з показаннями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які суд визнав допустимими, про обставини вчинення хуліганства саме обвинуваченим ОСОБА_1, а не іншою особою, суд бере до уваги наявність приятельських відносин між ними та обвинуваченим, ураховує також, що вони є не послідовними, такими, що ґрунтуються на взаємовиключних припущеннях, а відтак оцінює їх критично і визнає неналежними як доказ відомості, які містять показання в протоколі допиту свідка ОСОБА_8, оформленому слідчим під час досудового розслідування (а.к.п. 77-81), їхні показання у судовому засіданні і відкидає їх, як доказ захисту.

У судовому засіданні ретельно було перевірено і версію обвинуваченого про нібито раптове, але короткочасне погіршення стану його здоров’я, пов’язане з наявністю у нього відповідних хвороб, що було наслідком втрати свідомості та випадкового падіння на колію.

Проте вказана захисна версія ОСОБА_1 свого підтвердження не знайшла, тим більше вона також ґрунтується на взаємовиключних припущеннях.

Як вбачається з наданих за клопотанням сторони захисту та оголошених в судовому засіданні довідок № 35/ІІ та 150//ІІ (а.к.п. 29, 85), за їх змістом ОСОБА_1 дійсно перебуває на диспансерному обліку з приводу наявного захворювання у виді вегето-судинної дистонії по змішаному типу. Проте, суд не враховує вказані довідки як офіційні документи, оскільки вони хоча за формою таким і відповідають, але не мають необхідних повних реквізитів у виді дати їх складання та видачі, що унеможливлює суду зробити висновок, коли саме обвинувачений перебував на такому обліку і чи перебуває на ньому зараз.

Такий висновок суду повністю підтверджується наданою за клопотанням обвинуваченого та оголошеною в судовому засіданні фотокопією щоденнику медичного закладу (а.к.п. 87) з якої видно, що останній раз він звертався за медичною допомогою з приводу вегето-судинної дистонії аж в жовтні 2001 року.

До цього ж, факт перебування обвинуваченого ОСОБА_1 при викладених обставинах кримінального провадження на залізничному переїзді саме у свідомому стані, у якому ним вчинялись і активні умисні протиправні дії, підтвердили також в судовому засіданні свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, показання яких суд визнав належними і допустимими.

Суд при цьому оцінює і інші показання обвинуваченого, які не можна визнати щирими. Так, в судовому засіданні, відстоюючи свою захисну позицію, він, з одного боку, послався на те, що деталей конфліктної ситуації на переїзді пригадує не досить чітко, а з іншого, - на свою користь повідомляв в суді нові і нові деталі цього, про які раніше, у тому числі й на стадії досудового розслідування, ніколи не згадував. Зокрема, намагаючись переконати суд у відсутності у нього саме злочинного наміру, направленого на перешкоджання руху залізничного транспорту, обвинувачений пригадав, що йому дійсно на допомогу на переїзді виходив з автомобіля свідок ОСОБА_7, який і здійснив обґрунтований намір зупинити поїзд, і навпаки, не повідомив суду про обставини вчинення ним активної перешкоди під час виконання працівниками ДАІ своїх службових обов’язків щодо перевірки транспортного засобу, шляхом завідомо неправдивого повідомлення про вимагання ними від нього хабара, а потім, не бажаючи бути викритим в судовому засіданні з приводу саме цього факту, з надуманих міркувань зазначив, що не довіряє свідку ОСОБА_10

У судовому засіданні ОСОБА_1 також не зміг пояснити, чому після того, як за його версією він втратив свідомість та упав на залізничну колію, він не підійшов одразу з такими поясненнями своїх дій до залізничників, не звернувся за медичною допомогою, у тому числі й у медичний заклад, а одразу став переховуватися від оточуючих його осіб у власній машині, а працівникам ДАІ повідомив про те, що будь який переїзд він не перетинав взагалі.

Факт приховання обвинуваченим цих обставин злочину також свідчить про усвідомлення ним значення своїх дій і небажання відповідати за них.

За таких обставин, суд оцінює на предмет достовірності всі показання ОСОБА_1, і ті, які надані ним на стадії досудового розслідування, і ті, які надані в судовому засіданні, виключно у сукупності з іншими доказами, при цьому бере до уваги, що показання обвинуваченого як в судовому засіданні, так і на стадії досудового розслідування спростовуються показаннями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які суд визнав достовірними, а тому визнає їх, у частині що їм суперечать, як усталену міру захисту.

Водночас й інші версії та припущення підсудного ОСОБА_1 щодо своєї невинуватості, суд, ураховуючи все наведене вище, оцінює критично, як спробу ухилитися від кримінальної відповідальності.

При цьому суд звертає увагу і на те, що згідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, зокрема і з порушенням норм КПК України.

Згідно з вимогами ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні данні, отриманні у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальним джерелом доказів, є у тому числі і показання.

Відповідно до ст.ст. 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку, встановленим КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є крім іншого і докази, отримані внаслідок порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема, отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Однак, допит свідка ОСОБА_1 (а.к.п. 62-66) слідчим проведено 03.05.2013 року з істотним порушенням закону, а саме, всупереч наведеним вище вимогам, уже 12.05.2013 року той же слідчий повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

За таких обставин, суд, з підстав отримання внаслідок істотного порушення прав людини і основоположних свобод, відкидає як недопустимий доказ відомості, які містить протокол допиту свідка ОСОБА_1 (а.к.п. 62-66) від 03.05.2013 року.

Обставин, що пом’якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_1, судом не встановлено.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із ст. 12 КК України є умисним та невеликої тяжкості, дані про особу винного, який: у побуті за місцем проживання, а також роботи характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря нарколога і психіатра не перебуває.

Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за можливе у даному конкретному випадку, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі ближче до мінімальної межі санкції ч. 1 ст. 296 КК України, застосувати до нього ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на обвинуваченого встановлені ст. 76 КК України обов’язки, які сприятимуть його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред’явлений.

Під час судового розгляду з боку сторін кримінального провадження були відсутні клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 1, 368, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд,

З А С У Д И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Призначити ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі строком на два роки.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю в один рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки – не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Іспитовий строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_1 обчислювати з дня постановлення вироку.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляції через Фастівський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

СУДДЯ: І.В. БОНЧЕВ