ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2006 р. | № 3/184 (18/3-3431/1) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. –головуючого, Владимиренко С. В., Кота О. В.,
за участю представників: позивача –Калмикова М. І. дов. від 15.08.2006 року № 09/55,
розглянувши касаційні скарги Державної виконавчої служби у Заводському районі м. Миколаєва та АТ «Миколаївська виробничо-торгова фірма «Евіс»на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2006 року за скаргою ВАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» на дії органу державної виконавчої служби у справі господарського суду Миколаївської області за позовом ВАТ «Миколаївська ТЕЦ»до АТ «Миколаївська ВТФ «Евіс»про стягнення боргу,
УСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22 липня 2004 року з АТ Миколаївської ВТФ «Евіс»на користь ВАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль»стягнено 168455 гривень 94 коп. боргу, 4718 гривень 52 коп. –3 відсотки річних, 12524 гривні 97 коп. –втрати коштів від інфляції і 2375 гривень 94 коп. –пені.
Рішення суду звернене до примусового виконання.
ВАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль»звернулось до суду зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії відділу Державної виконавчої служби Заводського управління юстиції м. Миколаєва і зобов’язати його виконати вимоги закону в частині своєчасного виконання рішення суду від 22 липня 2004 року у даній справі.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15 червня 2006 року скаргу відхилено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2006 року ухвалу суду скасовано.
Скаргу задоволено.
Визнано незаконними дії Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції з повернення виконавчого документа та з відмови у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 3/184, виданого господарським судом Миколаївської області згідно недійсних постанов державного виконавця від 13 грудня 2004 року, 16 червня і 12 липня 2005 року.
У касаційній скарзі заявники просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити без зміни ухвалу місцевого господарського суду.
Державна виконавча служба у Заводському районі м. Миколаєва зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив ст.ст. 40 п.1, 26 п. 7 Закону України «Про виконавче провадження»та ст. 101 ГПК України.
Вважає, що у відкритті виконавчого провадження заявнику відмовлено цілком підставно, оскільки заявник сам відмовився від примусового виконання рішення суду, а повторне пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання у такому випадку закон виключає.
Крім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції неправомірно прийняв до розгляду вимоги про визнання недійсними постанов державного виконавця, оскільки такі вимоги у суді першої інстанції не заявлялись.
АТ «Миколаївська ТВФ «Евіс»у своїй касаційній скарзі зазначає про ті ж порушення.
Крім того, наполягає на тому, що представник стягувача, відкликаючи наказ господарського суду з органу Державної виконавчої служби діяв в межах наданих йому повноважень, а суд апеляційної інстанції, визнаючи постанови недійсними, взагалі залишив поза увагою факт пропуску 10-денного строку оскарження.
У судове засідання не з’явились представники заявників.
Враховуючи, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає можливим розглянути касаційні скарги у відсутність їх представників.
Вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційних скарг, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом, вперше стягувач звернувся до Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції з наказом господарського суду і заявою про примусове виконання рішення суду 24 вересня 2004 року.
13 жовтня 2004 року державним виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
Заявою № 09/1797 від 13 грудня 2004 року ВАТ «Миколаївська ТЕЦ» просила орган державної виконавчої служби повернути наказ господарського суду у даній справі без виконання на підставі ст.ст. 37, 38, 40 п.1 Закону України «Про виконавче провадження».
Від імені заявника на підставі довіреності від 10 листопада 2004 року діяв представник Мординський О. Ю.
Вказаною довіреністю Мординському О. Ю. надано всі права, якими користуються позивачі і відповідачі, у тому числі право на пред’явлення виконавчого документу до виконання, отримання виконання.
13 грудня 2004 року заяву було задоволено: головний державний виконавець Кушнір Р.В. виніс постанову про повернення виконавчого документу на підставі ст.38, п. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанови розіслані сторонам в той же день, заявник її одержав 4 січня 2005 року.
9 червня 2005 року заявник вдруге звернувся до Державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання наказу господарського суду у даній справі.
16 червня 2005 року головний державний виконавець Кушнір Р. В. на підставі п.7 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.
4 липня 2005 року заявник оскаржив постанову від 16 червня 2005 року начальнику Заводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.
12 липня 2005 року в задоволенні скарги було відмовлено.
Зі скаргою до суду заявник звернувся 12 серпня 2005 року.
Згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: 1) за письмовою заявою стягувача.
У такому випадку виконавче провадження на підставі ст.ст. 37, 38 Закону України «Про виконавче провадження»завершується і не може бути розпочате знову.
Згідно п. 7 ст.26 цього Закону у повторному відкритті виконавчого провадження має бути відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник не оскаржив вказані постанови органу примусового виконання рішень суду у 10 –денний строк, встановлений ст.85 Закону України “Про виконавче провадження”.
Не оскаржені ці постанови і до місцевого господарського суду.
Вимога про визнання вказаних постанов незаконними заявлена лише під час апеляційного оскарження ухвали місцевого господарського суду.
Суд апеляційної інстанції, в порушення ст. 101 ГПК України, прийняв і розглянув цю вимогу. При цьому питання пропуску 10-денного строку оскарження суд апеляційної інстанції залишив поза увагою.
За таких обставин місцевий господарський суд правильно застосував норми Закону України «Про виконавче провадження»і ст. 121- 2 ГПК України і обґрунтовано відхилив скаргу, а постанову суду апеляційної інстанції визнати законною не можна.
Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвала місцевого господарського суду законна і обґрунтована, а тому має залишитися в силі.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –11113 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційні скарги задовольнити.
Скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2006 року.
Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 15 червня 2006 року залишити без зміни.
Головуючий Т. Козир
Судді С. Владимиренко
О. Кот