У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

 Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 червня 2002 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2003 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 1998 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що їй належить 3\5 частини спірного будинку по вулиці АДРЕСА_1, а відповідачці - 2\5 частини вказаного будинку відповідно. Спірний будинок розташований на земельній ділянці площею 589 кв.м. Просила провести поділ будинку відповідно до вказаних частин та визначити порядок користування земельною ділянкою також відповідно до вказаних вище частин.

Відповідачка ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою. 

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 червня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2003 року, позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Проведено реальний поділ будинку АДРЕСА_1 відповідно до висновку № НОМЕР_1 судової будівельно - технічної експертизи від 30 січня 2001 року. Виділено на праві приватної власності ОСОБА_1 в жилому будинку літера “А”: приміщення № 1-1 площею 4,8 кв.м, приміщення № 1-2 площею 6,5 кв.м, приміщення № 1-3 площею 19,1 кв.м - загальною площею 30,4 кв.м, а також сарай літера “Б”, загальною вартістю 8407 грн. Виділено на праві приватної власності ОСОБА_2 в жилому будинку літера “А” приміщення № 2-2, № 2-3 площею 19,6 кв.м, добудову літера “а1”, тамбур літера “а2”, добудову літера “а3”, підвал, добудова літера “а1” - загальною вартістю 5623 грн. Визначено порядок користування земельною ділянкою: ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 353 кв.м, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 236 кв.м Зобов'язано ОСОБА_1 сплатити ОСОБА_2 за сарай літера “В” його вартість у розмірі 216 грн. В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

  На ухвалені в справі судові рішення надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в якій ставиться питання про їх скасування з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.           

Усупереч статтям 15, 40, 62, 202, 202¹ ЦПК України (1963 року), суди не забезпечили всебічності і повного дослідження обставин справ, перевірки пояснень сторін іншими доказами, оцінки всіх обставин в їх сукупності, постановлення законного і обґрунтованого рішення щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; правовідносин, зумовлених встановленими фактами; правової норми, яка регулює ці правовідносини.      

            Задовольняючи  позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що кожен зі співвласників має право вимоги виділу своєї частки в натурі, якщо за технічними даними це можливо, та що фактично сторони вже поділили спірний будинок і такий поділ слід оформити юридично. При цьому суд визначив право на земельні ділянки  за третім варіантом (додаток 10) висновку експертизи, знаходячи його таким, що максимально забезпечує інтереси сторін, передбачає обладнання двох ізольованих дворів.

            Із цих же засад виходила й колегія апеляційного суду, відхиляючи скаргу ОСОБА_2 та залишаючи  рішення місцевого суду без зміни.

            Проте з такими висновками погодитися не можна оскільки вони не ґрунтуються на всебічному з'ясуванні обставин, якими ОСОБА_2 обґрунтовувала заперечення проти первинного позову у судах обох інстанцій.

            Як вбачається з наявних у справі схем спірного будинку, його частина, яку займала ОСОБА_2, має єдиний вихід у спільний двір.

            Виділивши цей двір ОСОБА_1, суд не з'ясував: як при цьому ОСОБА_2 користуватиметься належною їй частиною будинку, чи не є необхідним для цього обладнання окремого входу з відповідними переобладнаннями та переплануваннями.          

Як зазначено в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року №7 “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок”, у тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться за наявності дозволу на те виконкому місцевої ради (ст. 152 ЖК України).

Цього роз'яснення, як і фактичних обставин справи, суд не врахував і, зробивши висновок про наявність між сторонами фактичного поділу будинку та необхідність його юридичного оформлення, не послався на докази наявності такого поділу.

При цьому суд не дав оцінки як поясненням відповідачки ОСОБА_2 про те, що з 1954 року між попередніми власниками спірного будинку склався порядок  користування земельною ділянкою, у тому числі двором  та надвірними спорудами, так і договорам від 30 вересня 1954 року й 4 квітня 1963 року між попередніми власниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.61, 62), за якими в загальному користуванні сторін перебували: ворота, хвіртка, дворовий водопровід, душ; сторони спільно доглядали двір та несли по ньому витрати.    

Суд не врахував п. 21 діючої на час розгляду справи  постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 року № 13 “Про практику  застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” про те, що виходячи з того, що порядок використання й розпорядження спільною земельною ділянкою визначається насамперед самими співвласниками жилого будинку залежно від  розміру їх часток у спільній власності на будинок, суд  бере до уваги їх угоду з цього приводу при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, які пізніше придбали відповідну частку у спільній власності на будинок і для яких ця угода є також обов'язковою.

Чи є ці угоди такими, що ущемляють інтереси сторін, суд не з'ясував, а апеляційний суд оцінив названі угоди як такі, що стосуються тільки користування деревами та будинком, без урахування дійсного змісту угод.

З урахуванням наведених обставин, які свідчать про те, що всупереч статтям 301, 309 ЦПК України (1963 року) апеляційний суд не виконав свого обов'язку щодо перевірки законності й обґрунтованості рішення суду встановленням нових фактів, дослідженням нових доказів, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний  розгляд.

Керуючись статтею 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2003 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    М.В. Патрюк

Судді:                                                                                                П.В. Панталієнко

                                                                                                                        М.Г. Пінчук

Ю.В. Прокопчук

Ю.Г. Тітов