Справа №:124/580/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Благодатна О.Ю.

№ провадження:22-ц/190/6531/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Синельщікової О.В.

суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І.

при секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частку будинку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зазначеним позовом і просив визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинкуАДРЕСА_2 як об'єкта спільної сумісної власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 квітня 1987 року між ним та відповідачкою ОСОБА_7 був зареєстрований шлюб. У період шлюбу на ім'я відповідачки придбаний житловий будинок про АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 січня 2001 року. 15 квітня 2005 року шлюб між ними розірваний у відділі РАЦС. Після розірвання шлюбу він з відповідачкою сумісно володіли придбаним у період шлюбу зазначеним житловим будинком. У період з 2010 року по 2012 рік ними за рахунок сумісних коштів проводилися будівельні роботи з реконструкції житлового будинку. 13 липня 2012 року Інспекцією ДАБК в АР Крим зареєстровано Декларацію про готовність об'єкту реконструйованого житлового будинку по АДРЕСА_2 до експлуатації на ім'я відповідачки. Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією склала 521.359 грн. Позивач вказував, що після прийняття реконструйованого житлового будинку до експлуатації його колишня дружина має намір без його участі продати житловий будинок, і, посилаючись на положення статей 69-71 Сімейного кодексу України та статті 365, 368 Цивільного кодексу України, просив визнати за ним право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку.

Оскаржуваним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, висновок суду про те, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки про порушення свого права дізнався лише у серпні 2012 року, отже строк звернення до суду з позовом не потребує поновлення, необґрунтований. Вказує, що позивачем під час розгляду справи не було доведено факту проживання у спірному житловому будинку. Зазначає, що поза увагою суду залишилася та обставина, що у спірному будинку проживають тільки її батьки та син, а відповідач, як і вона, проживає у м. Кременчук Полтавської області, де зареєстрував та здійснює свою професійну діяльність. Посилається на те, що позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту реконструкції домоволодіння за сумісні грошові кошти, а наданий ним договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, укладений з ТОВ «Строй-Кампанила», не є доказом того, що роботи по реконструкції спірного житлового будинку проводилися саме цією фірмою та за участі позивача у реконструкції будинку. Також, вказує, що суд повинен був критично поставитися до показань свідків і не приймати їх до уваги, оскільки вони містять ряд суттєвих суперечностей. Крім того, вважає, що справу розглянуто односторонньо, упередженим судом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони, перебуваючи у шлюбі, придбали житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, житловою площею 22,7 кв.м. Суд дійшов до висновку, що спірний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_7, і вважав доведеними обставини участі позивача у реконструкції спірного житлового будинку, результатом якої стала здача його в експлуатацію у 2012 році на ім'я відповідачки зі збільшенням житлової площі будинку до 68,6 кв.м., та визнав, що частка позивача у праві власності на зазначений будинок повинна становити 1/2.

Справа розглядалася судами різних інстанцій і після скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2013 року нового рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 квітня 2013 року про відмову ОСОБА_6 у позові, справа направлена до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.

Відповідно до частини 4 статті 338 Цивільного кодексу України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2013 року зазначено, що, скасовуючи рішення першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що спірний будинок належить сторонам на праві спільної сумісної власності відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вважав, що права позивача не порушені, та, крім того, ним не ставилося питання про виділ або поділ будинку в натурі. Такі висновки суперечать статті 372 Цивільного кодексу України. Крім того, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не надано оцінки доказам у справі, а саме накладним на купівлю будівельного матеріалу (а.с.73-103), оскільки зазначені докази можуть підтверджувати участь ОСОБА_6 у реконструкції спірного будинку (а.с.179-180).

При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 квітня 1987 року (а.с.19).

Під час шлюбу на ім'я відповідачки ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу, укладеним 12 січня 2001 року, придбаний за 18681 грн. будинок з надвірними побудовами АДРЕСА_2.

Згідно тексту договору купівлі-продажу будинку на земельній ділянці, площею 493 кв.м., яка знаходиться за вищезазначеною адресою, розташовані: один кам'яний житловий будинок, позначений на плані під літерою «А», житловою площею 22,7 кв.м., сарай під літ. «Б», погреб під літ. «Г», вхід у погреб, вбиральня під літ. «У», «Ж», опалювальна під літ. «Б», гараж під літ. «Д», навіс «Е», споруди (а.с.16).

Відповідно до частини 1 статті 22 Кодексу законів про шлюб і сім'ю України, який діяв на час придбання спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Із матеріалів справи вбачається, що шлюб сторін розірваний в Автозаводському відділі реєстрації цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції 15 квітня 2005 року, актовий запис № 198 (а.с.18).

Після розірвання шлюбу питання поділу житлового будинку або припинення участі позивача у праві спільної сумісної власності на нього не вирішувалося, тому слід вважати, що відповідно до вимог статті 28 Кодексу законів про шлюб і сім'ю України, що діяв на час виникнення спільної сумісної власності подружжя, та частини 1 статті 70 Сімейного кодексу України, яка діє на час вирішення спору про право на частку у зазначеному майні, позивач ОСОБА_6 має право на 1/2 частку будинку, що придбаний у шлюбі з відповідачкою.

За частиною 2 статті 72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Колегія суддів вважає, що строк позовної давності для відсудження позивачем свого права на спільне майно не є пропущеним, тому що відповідно до вимог частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, строк позовної давності для позивача розпочався, коли він дізнався про можливе порушення своїх прав при оформленні відповідачкою нових правовстановлюючих документів у зв'язку з реконструкцією будинку у 2012 році, дозволяючими його реалізацію, і не є пропущеним.

Також при розгляді справи судом встановлено, що відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією ДАБК в АР Крим 13 липня 2012 року, спірний будинок був реконструйований за період з 28 жовтня 2010 року по 23 лютого 2012 року. Загальна площа будівлі на кінець готовності будинку для введення його в експлуатацію становить 149,4 кв.м., житлова площа 68,6 кв.м. Замовником робіт є ОСОБА_7 Будинок складається із літ. «А» - житловий будинок, літ. «а» тамбур, літ. «а1» навіс, балкону, літ. «Ж» вбиральня, літ. «И» котельна, літ «К» сарай (а.с.11-14).

Претендуючи на частку у спірному будинку, який був змінений та збільшений при зазначеній реконструкції, позивач ОСОБА_6 посилався на те, що ця реконструкція відбулася за його участі, тому що після розірвання шлюбу він з відповідачкою сумісно володіли придбаним у період шлюбу житловим будинком по АДРЕСА_2, та у період з 2010 року по 2012 рік ними за рахунок спільних коштів були проведені будівельні роботи по реконструкції житлового будинку.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині не ґрунтуються на законі, тому що відповідно до вимог статті 74 Сімейного кодексу України для створення спільної сумісної власності чоловіком та жінкою, які не перебувають у шлюбі, необхідно їхнє проживання однією сім'єю, тоді майно, набуте за час їх спільного проживання, буде належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Крім того, можливість створення спільної сумісної власності передбачена частиною 4 статті 368 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Колегія суддів вважає, що зазначені вимоги ОСОБА_6 залишилися недоведеними.

Так, він в позовній заяві не посилається на спільне проживання з відповідачкою у період реконструкції будинку, а свою участь у реконструкції підтверджує тим, що уклав договір підряду з будівельною компанією та витрачався на придбання будівельних матеріалів (а.с.2-4).

Відповідачка при розгляді справи заперечувала як спільне проживання з ОСОБА_6 після розірвання шлюбу, так і участь позивача у реконструкції зазначеного будинку або її проведення їхніми спільними коштами (а.с.40-42, 52-54).

Колегія суддів вважає заперечення відповідачки такими, що заслуговують на увагу.

Так, із тексту Декларації про готовність об'єкта до експлуатації вбачається, що 11 жовтня 2010 року Інспекцією ДАБК в АРК зареєстроване повідомлення про початок виконання будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл, дата початку будівництва: 28 жовтня 2010 року, дата закінчення будівництва: 23 лютого 2012 року, строк введення об'єкта в експлуатацію: липень 2012 року, замовником є відповідачка ОСОБА_7, на ім'я якої також 15 листопада 2007 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0639 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 (а.с.11-14, 15).

Колегія суддів не приймає як належні докази наданий позивачем договір підряду від 19 січня 2011 року, укладений ним з ТОВ «Строй-Кампанила», тому що відсутні відомості щодо його виконання підрядником та оплати виконаних робіт (а.с.28-30), а також накладні і квитанції позивача про оплату ним будівельних матеріалів від 26 червня 2007 року (а.с.73), 21 лютого 2007 року (а.с.93), 07 червня 2006 року (а.с.94), 15 травня 2007 року (а.с.95), 15 травня 2007 року (а.с.99), 25 червня 2001 року (а.с.101), 02 липня 2001 року (а.с.102), тому що вони не стосуються періоду реконструкції будинку з 2010 по 2012 рік, а накладна від 23 травня 2011 року на має відмітки про оплату товару (а.с.74).

Решта квитанцій і накладних від 12 травня 2011 року (а.с.76), 20 червня 2011 року (а.с.78), 02 червня 2011 року (а.с.80), 01 червня 2011 року (а.с.82), 10 червня 2011 року (а.с.84), 16 травня 2011 року (а.с.86), 24 травня 2011 року (а.с.88), 29 червня 2011 року (а.с.91), 14 липня 2011 року (а.с.96), 11 серпня 2011 року (а.с.97), 05 серпня 2011 року (а.с.98), 09 серпня 2011 року (а.с.103), довідка (а.с.104) не підтверджують факту придбання вказаних у них будівельних матеріалів саме для реконструкції спірного будинку, не мають відомостей про їх доставку за зазначеною адресою. Фізична особа-підприємець, що їх видала, ОСОБА_9 є знайомим сторін, показаннями інших свідків не можна встановити витрачання позивачем власних коштів на будівництво.

Крім того, заслуговують на увагу колегії суддів такі обставини, що позивач ОСОБА_6 з 2003 року має за місце свого постійного проживання квартиру АДРЕСА_1, де є зареєстрованим, відповідачка ОСОБА_7 з 2002 року є зареєстрованою у спірному будинку АДРЕСА_2 разом зі своїми батьками (а.с.56), тобто має його за місце свого постійного проживання, що підтверджується ксерокопіями паспортів сторін (а.с. 9,19), за договором про надання споживчого кредиту, укладеного 09 серпня 2007 року, відповідачка отримала кредит в АКІБ «УкрСиббанк» у сумі 23000 доларів США на строк до 08 серпня 2022 року (а.с.57-63).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги відносно права на половину всього будинку після його реконструкції як об'єкта спільної сумісної власності залишилися недоведеними.

Враховуючи, що у шлюбі сторонами придбаний будинок житловою площею 22,7 кв.м., який є їхньою спільною сумісною власністю, і після розірвання шлюбу відповідачкою зазначений об'єкт нерухомості збільшений та поліпшений, і його житлова площа збільшилася до 68,6 кв.м., колегія суддів вважає за можливе визначити частку позивача у спірному майні наступним чином: 22,7 : 68,6 х 100% = 33,09; 33,09 : 2 = 16,5, що у простих правильних дробах складає 1/6 частку.

У зв'язку з визнанням за позивачем права на 1/6 частку спірного будинку, частка відповідачки підлягає зменшенню з цілого до 5/6 часток.

Відповідно до частин 1, 5 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 435 грн. (а.с.2) за розгляд його вимог про визнання права власності на 1/2 частку будинку.

Оскаржуючи рішення суду, відповідачка сплатила судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 742,50 грн. (а.с.126) і просила у позові відмовити.

Позивачу пропорційно задоволеної частини його позовних вимог підлягає відшкодуванню 287,10 грн., а відповідачці - 118,80 грн., 168,30 грн. (287,10 - 118,80 = 168,30) слід стягнути з відповідачки на користь позивача.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_2 Автономної Республіки Крим, залишивши ОСОБА_7 на праві власності 5/6 часток житлового будинку АДРЕСА_2 Автономної Республіки Крим.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування судового збору 168,30 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді

Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.