Справа № 22-871/2006 р. Головуючий у першій інстанції
КАШПУР О.В.
Категорія - цивільна Доповідач: ПОЗІГУН М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2006 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ПОЗІГУНА М.І.
суддів: СКРИПКИ А.А., ШЕВЧЕНКА В.М.
при секретарі: ПРИЙМАЧОК Ю.М.
ОСОБА_1, представник Іванівської сільської ради - голова
сільської ради Струк С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння, вселення, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщення за адресою АДРЕСА_1. В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що будинок АДРЕСА_1 подарувала йому бабуся ОСОБА_3, що підтверджується договором дарування №НОМЕР_1 та технічним паспортом. В цьому ж будинку прописані його колишня дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_4, але з липня 2004 року, більше шести місяців, вони без поважних причин житловим приміщенням не користуються, добровільно змінили місце проживання, комунальні послуги не сплачують, тому просить визнати їх особами, що втратили право на житло.
В липні 2005 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на 1/2 частину та вселення, посилаючись на те, що вона разом з дітьми проживала в спірному будинку з 1988 року. Оскільки домоволодіння знаходиться в сільській місцевості, то воно має статус колгоспного двору. Весь час спільного проживання в спірному домоволодінні на протязі шістнадцяти років вона своїми коштами та працею приймала участь в спільному веденні господарства, в благоустрої будинку, обробляла земельну ділянку. Право власності на майно, яке належить колгоспному двору мають члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на частину в майні, розмір якої визначається виходячи із принципу рівності частин всіх членів колгоспного двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. В 2004 році бувший чоловік вигнав її з дітьми із будинку, і в даний час перешкоджає в проживанні.
Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено: визнано ОСОБА_1 та неповнолітню ОСОБА_4 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та розглянути справу по суті, задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновку суду обставинам справи. Зокрема, висновок суду про незаконність її вимог про визнання за нею та неповнолітньою дочкою права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 суперечить матеріалам справи, оскільки згідно довідок Іванівської сільської ради підтверджено, що господарство за вказаною адресою мало статус колгоспного двору до 1995 року; те, що вона з дитиною з 1988 року постійно проживала в цьому дворі та приймала участь у веденні спільного господарства; діти з дня народження знаходять на обліку у лікарів в с. Іванівка та навчалися у сільській місцевості. Апелянтка зазначає, що вона не знала, що її чоловік є власником усього господарства, її незаконно позбавили прав на майно.
. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу,перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а
рішення суду першої інстанції скасуванню та направленню для нового розгляду з наступних підстав:
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_4 без поважних причин більше 6-ти місяців не проживають в будинку АДРЕСА_1. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд послався На його необґрунтованість, оскільки згідно довідки Іванівської сільської ради №НОМЕР_2, виданої на підставі записів в погосподарській книзі спірний житловий будинок з надвірними будівлями до 1995 року значився колгоспним двором, а з 1995 року робочим двором і громадянка ОСОБА_1 зареєструвалася там лише 14.03.1997 року.
Проте, з таким висновком суду не може погодитись апеляційний суд з таких підстав.
По справі встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.06.1988 року по 12.03.2004 року, від шлюбу мають двох дітей ОСОБА_4, 1989 року народження, та ОСОБА_5, 1998 року народження. З моменту укладення шлюбу і до липня 2004 року відповідачка ОСОБА_1 разом з своїми неповнолітніми дітьми проживала в спірному домоволодінні, але до березня 1997 року мешкала там без прописки.
Як вбачається із погосподарських книг, наданих для огляду в судовому засіданні апеляційного суду, житловий будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_1 до 1995 року значився колгоспним двором.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; розмір частки члена двору визначається, виходячи 1 із рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Проте, в порушення норм матеріального права, суд відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності на майно в бувшому колгоспному дворі та в порушення вище зазначених роз'яснень Верховного Суду України до спірних правовідносин не застосував норми, що регулювали власність цього двору. Допустив неповноту з'ясування обставин справи в цій частині, оскільки не перевірив статусу двору, кількості членів колгоспного двору станом до квітня 1991 року, які мали право на майно та не втратили такого права. За викладених обставин рішення суду в цій чистині не можна визнати законним і обґрунтованим.
Крім того, як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_2, ним заявлялися вимоги про визнання такими, що втратили право користування будинком, як його бувшої дружини, так і неповнолітньої доньки ОСОБА_4, 1989 року народження. Суд першої інстанції постановив рішення про визнання останньої такою, що втратила право користування спірним домоволодінням, але при цьому не залучив її до участі по справі в якості відповідача, а лише допитав в якості свідка, чим порушив її процесуальні права, оскільки в силу ч.2 ст.29 ЦПК України неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та викопувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь.
Відповідно до ч.2 ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом, в зв'язку з чим в даних правовідносинах неповнолітня ОСОБА_4 мас право особисто брати участь у справі по спору щодо місця її проживання з врахуванням неналежного представництва її інтересів матір'ю, якою заявлено позов щодо права на майно в колгоспному дворі лише в своїх інтересах, хоча в спірному господарстві проживала і неповнолітня, яку і суд не залучив до участі по справі в якості співпозивача в цій частині заявлених вимог.
Таким чином, при винесенні рішення судом першої інстанції порушено право неповнолітньої ОСОБА_4 на справедливий судовий розгляд, передбачений ст.. 55 Конституції України та ч. 1 ст..6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (зі змінами та доповненнями), а також порушуються права дитини, передбачені "Конвенцією про права дитини", ратифікованою Верховною Радою України від 27.09.1991 року та "Декларацією прав дитини" та, які регламентують, що інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.
Зазначені порушення являються відповідно до вимог ст. 311 ЦПК України безумовною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За викладених обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 311, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, суд-
У ХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд в той же суд в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.